Home Статті Альона Глазкова: «Без гендерно збалансованої освіти не буде гендерної рівності в політиці»

Альона Глазкова: «Без гендерно збалансованої освіти не буде гендерної рівності в політиці»

0
204

Координаторка міжнародних молодіжних обмінів Альона Глазкова підтверджує, що завжди на всі заходи учасниць подається більше, ніж учасників. Така особливість стосується не лише нашої країни.

Спілкуючись з Альоною, ми спробували з’ясувати, на якому етапі суспільство втрачає політичний потенціал жінок.

Альона Глазкова – координаторка міжнародних молодіжних обмінів в рамках програми Еразмус+ із 2012 року. Географія обмінів, де була учасницею або організаторкою – понад 20 країн. Тренерка з прав людини, бере участь в антидискримінаційних проектах. У 2010-2011 роках була EVS-волонтеркою в Чехії, працювала з ромською громадою. Коли повернулася до Кременчука, де живе і зараз, то продовжила роботу в громадському секторі, стала співорганізаторкою антикафе «Простір ідей», що діє і нині як вільний простір для творчих людей.

Альона була лідеркою української команди на міжнародному молодіжному обміні на тему гендерно зумовленого насильства (острів Кюрасао, квітень, 2019)

Залучення молоді до участі в житті громади один із напрямків, на якому наголошує Рада Європи. Україна теж вказує на це в пріоритетах молодіжної політики. Альоно, ти працюєш із молоддю і різними способами залучаєш її до громадського життя. На твою думку, чому спостерігаємо такий курйоз: у школі дівчатка стараються вчитися на відмінно, бути активними, а потім у дорослому житті з портфелями і при владі ми бачимо чоловіків, а не жінок?

– Мене всі про це запитують. Здавалося б, відповідь проста: потім дівчата виходять заміж, і їм кажуть: «Сиди вдома, виховуй». Усі навколо покладають свої очікування на молоду матір: вона жінка, мусить дбати. Дуже часто це виглядає як власний вибір, але нікому не спадає на думку, що може бути по-іншому. Одна справа – вагітність і народження, а інша – декретна відпустка. У мене є аж одна знайома, в якої чоловік пішов у декрет, бо в нього менша зарплата. І це було не в Україні.

Щоправда, зараз багато молодих жінок повертаються до роботи так швидко, як тільки зможуть. Продовжують займатися громадською діяльністю, але у владу не йдуть. Жінок мало там, де ухвалюють рішення, бо є певний стереотип, що це мусять робити чоловіки. І навіть коли ти вже обізнана, активна і маєш намір змінювати світ навколо себе, тобі простіше бути активною в громадському секторі, ніж іти в політику.

Але ж, ідучи в політику, ти отримуєш можливість безпосередньо впливати на прийняття рішень? Чи думала ти про власну кар’єру в політиці?

– Я не хочу йти в політику. На сьогодні мій вибір – змінювати щось, і робити це через громадянське суспільство, але не дотикатися до влади; намагатися співпрацювати з державними інституціями, прагнути впливати на ці рішення, але самій туди не заходити. У моїй голові стереотипний асоціативний ряд зі словом «політика» – це інтриги, нечесна гра в агресивному середовищі: або ти мусиш конкурувати з кимось, або тебе витіснятимуть. Хто ж захоче працювати там, де нечесно і небезпечно, а твої зусилля зовсім не гарантуватимуть успіх?

Крім того, мені здається, що жінки в політиці – завжди в центрі уваги, бо їх менше і вони привертають увагу. Як тільки політикиня зробить помилку або скаже щось недоречне, усі відразу поспішають хором заволати: «А-а-а! пустили спідницю в політику!». При цьому помилки чоловіків-політиків або їх неадекватну публічну поведінку сприймають більш поблажливо. Можливо, це теж вплив стереотипу, що жінка мусить завжди триматися в рамках, а бійки чоловіків у Верховній Раді – що ж, трапляється…

З іншого боку я розумію, що іти в політику – це логічно. Хочеш впливати на прийняття рішень – іди і впливай.

Читайте також: Мері О’Хейген: «Люди хочуть кращого балансу між чоловіками й жінками в політиці»

Це дуже проста відповідь «іди і впливай», але вона не зацікавлює жінок настільки, щоб вони дійсно повірили в себе та пішли в політику. Як думаєш, чому?

– Я б хотіла повернутися до проблеми прийняття рішень. Мені здається, що у нас дівчат змалечку не вчать ухвалювати рішення. І неважливо, про що йдеться. Крім випадків, коли тобі в ультимативній формі заявляють: ти вже доросла, маєш сама вирішити. Тому не хочеться брати на себе відповідальність у дорослому житті, вирішуючи щось за інших людей (що доводиться робити політикам). У багатьох жінок немає такої сформованої навички, бо це складно, особливо якщо в твоїй голові сидять фрейми про відповідальність за будь-яке рішення. І тому, коли це стосується не лише тебе, то простіше сказати: «Я – дівчинка і не хочу нічого вирішувати. Я хочу нове платтячко і «на ручки».

Тренінг для волонтерів

Справа в тому, що ми усі, незалежно від гендеру, іноді хочемо втекти і заховатися від проблем. Але дівчаткам це ніби дозволено з дитинства, а хлопцям завжди кажуть: «Нумо, зберися! Подумай і зроби! Ти ж мужик!». А може, оце «Я дівчинка, я платтячко хочу” про інфантилізм, який ми дозволяємо дівчатам, але засуджуємо в хлопцях?

– Можливо, про інфантилізм, бо для когось «платтячко й на ручки» означає перепочинок від проблем, а для інших – стиль життя і начебто нічого осудливого. Батьки кажуть дівчатам: «Чоловік має вести жінку по життю, а вона – іти й усміхатися сонцю, нести красу у світ» і все таке легке і приємне… Натомість прийняття рішень – ризик і тягар, зрозуміло, чому батьки хочуть «полегшити» життя своїм дітям. Нам не дозволяють з дитинства приймати рішення, на яких ми будемо помилятися і робити або не робити висновки. В українському суспільстві є певний рівень зрілості, пов’язаний із віком – 17 чи 18 років. До цього часу батьки говорять: «Виростеш – скажеш своє слово, а поки що за тебе вирішую я». Ми самі не відпускаємо своїх дітей, а потім говоримо про те, що вони уникають прийняття важливих рішень. Коли за тебе впродовж 18 років щось вирішують (що вдягати, що вивчати і т.д), то потім раптом у вісімнадцять з половиною складно навчитися це робити. Процес зростання потребує того, щоб ти помилявся і не боявся помилитися. Швидше за все, нічого фатального, ніхто не помре. Звісно, якщо не говоримо про помилку – випити алкоголю і сісти за кермо або якісь такі речі. У простих рішеннях можна помилятися, це безпечний досвід.

Виходить, причину «неприходу» жінок у владу варто пошукати у сімейному вихованні, і ключовим питанням є наші стереотипи про те, як слід виховувати хлопців і дівчат…

– Зараз, спостерігаючи за спілкуванням батьків із дітьми, я звертаю увагу на стереотипи, які транслюють дорослі. Зізнаюся, я сама ловлю себе на цьому! Коли починаю говорити із доньками подруги, в голові раптом з’являється нізвідки: «ця гра якась хлопчача», «поводься як дівчинка». Намагаюся зловити ці фрази до того, як відкрити рота і вимовити… Це про те, наскільки глибоко в нас сидять стереотипи…

Читайте також: Курс на збільшення кількості жінок у владі: Що в Зеленського думають про гендерну рівність?

Ти працюєш із молоддю на молодіжних обмінах. Чи слідкують організатори за дотриманням гендерних квот?

– В обмінах від програми Еразмус+ завжди й у всьому є гендерні квоти. Це вимога програми. На практиці виходить по-іншому: часто ми не можемо забезпечити рівний склад учасників. Коли стоїть питання: суворо дотриматися квот чи набрати заплановану кількість учасників без гендерного балансу – перевагу віддають другому варіанту. Тобто, якщо мають набрати команду 30 осіб, а подалося лише 5 хлопців, то зменшувати загальну кількість учасників не будуть.

Із групою молоді. Тренінг напередодні короткострокового волонтерства у Гдиню, де команда українських волонтерок і волонтерів працювала із дітьми в літньому таборі (Польща, 2018 рік)

Яка ситуація в інших країнах при формуванні команд для молодіжних обмінів?

– Дівчат завжди більше в будь-яких темах обмінів та в командах із будь-яких країн. На останньому обміні Україна й Грузія мали гендерно рівний склад груп, а в командах з Іспанії та Кюрасао були тільки дівчата.

Гендерна рівність – актуальна проблема для багатьох країн. Наприклад, на обміні в Іспанії ми говорили про гендерні стереотипи. Одна учасниця сказала: «Коли збираємося родиною, то відчуваю, що я та інші жінки не говоримо так багато, як чоловіки. Бо є старші і розумніші чоловіки в сім’ї, і це ніби ознака поваги до того, що голова роду – чоловік, його слова – цінні, він вирішує». На мою думку, рішення іти у владу – це готовність вирішувати за інших людей, а дівчата не приміряють на себе таку роль у дитинстві й пізніше, в дорослому житті. Це здається їм, як мінімум, недоречним.

А в самих проектах обмінів, коли в команді є хлопці й дівчата, хто з них більш активно та ефективно працює?

– Це залежить від конкретної особистості. У кожного обміну є тема, нерідко трапляється, хлопці подаються абсолютно необізнані, а серед дівчат – конкурс. Буває, в команді некомпетентні в темі хлопці (бо їх обирають для дотримання квот), а дівчата знають багато і навіть мають досвід діяльності. Тому вони більш мотивовані. Але слід розуміти, що хлопці можуть демонструвати меншу зацікавленість, бо просто ніколи не стикалися і не думали про певну тему. Зрештою, це дуже індивідуально, не можна говорити про гендерні закономірності в роботі груп на обмінах.

Читайте також: Соломія Бобровська: «Планую масштабувати на всю Україну Студії жіночої політичної взаємодії»

У школах дівчата демонструють кращі оцінки. Всеукраїнське опитування студентів і студенток вишів показало, що 60% дівчат були відмінницями в школі і лише 45% хлопців були відмінниками. На молодіжних обмінах теж більше дівчат-претенденток. Це освічені та активні представниці молоді, яких потім держава втрачає і намагається встановити баланс за допомогою квот.

– Я не дуже вірю в квоти, бо вважаю їх штучним механізмом регулювання. З одного боку – зрозуміло, що квоти – це хоча б якесь вирішення проблеми. І, як показує скандинавський досвід, кількість переходить в якість. Зрозуміло, що на початку є ризик мати менш освічених, досвідчених, мотивованих жінок на посадах, аби лише дотримати баланс (аналогічну ситуацію я описувала, розповідаючи про молодіжні обміни, коли в проектах задля гендерних квот надаємо перевагу хлопцям, навіть якщо їх резюме і мотиваційні листи слабші, ніж у дівчат-претенденток). Але в якийсь момент кількість переходить в якість. Я не знаю, чи є соціологічні дослідження, як довго триває цей перехід до якості. На мою думку, без гендерно збалансованої освіти не буде гендерної рівності в політиці. Я би казала, освіта і виховання від нуля до 18 і далі. Нам, дорослим, слід говорити, що дівчата повинні уміти приймати рішення і можуть приймати рішення за інших людей теж. Бо мені здається, що це йде з дитинства. І гендерна рівність – питання не лише школи, державних інституцій, громадських організацій, це питання батьків. Це питання виховання в родині і ставлення до дитини.

Лариса Гориславець,

для 50%

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Статті