Анастасія Чубіна ще рік тому була журналісткою черкаського видання «Вичерпно», але уже з грудня 2020 року обіймає посаду заступника міського голови Черкас. У свої 25 років, як і багатьом молодим політикиням, їй доводиться відбиватися від чуток і пересудів. Торік вона доводила, що її місце у виборчому списку на місцевих виборах не куплене, тепер – що у 25 років можна обіймати високу посаду і бути ефективною.
Анастасія балотувалася до Черкаської міської ради від партії «Слуга народу», проте у раду не пройшла, зате пізніше отримала пропозицію стати заступницею мера міста.
Як поставилася до поразки на виборах, чому погодилася на посаду у місцевій владі, як не звертати уваги на хейтерів і далі робити свою справу – про все це в інтерв’ю для Жінки:50%.
Анастасіє, місцеві вибори – 2020 були для вас першими, чи була для вас політика ціллю в житті? Мріяли про депутатство, чи все вийшло спонтанно?
До 2020 року я успішно розвивала бізнес – це черкаське інтернет-видання «Вичерпно». І, коли людина займається бізнесом, який пов’язаний з установкою вікон, із ремонтом авто, то рішення іти в політику ні на що не впливає. Не виграв вибори – повертаєшся назад у роботу. Коли йдеш у політику із журналістики, так просто не повернешся. До виборів я вела авторську програму. Як після виборів я зможу запросити депутата в студію і неупереджено спілкуватись на якусь резонансну тему? Мене ж одразу запитають про мою партію. Казатимуть, що своїх я таке не питаю, чи навпаки – дорікатимуть, що запрошую на ефіри однопартійців.
Я вважаю, що журналіст має бути неупередженим, а тому після участі у виборах просто так уже не скажеш: «Вибачте, не вийшло стати депутаткою, але я далі буду об’єктивною журналісткою».
Тому для мене це був ризик. Я чудово розуміла, що якщо я спробую піти в політику, то повернутись і зробити вигляд, що нічого не було – не вийде. І треба буде шукати нову сферу діяльності.
Як ваше рішення про участь у виборах сприйняла ваша родина?
Мама мене дуже підтримала. Вона теж мала політичний досвід: у 2015-му балотувалася у міську раду, їй зовсім трішки не вистачило голосів до мандату.
Я тоді бачила із якою кількістю хейту вона зіштовхнулася, скільки було різних брудних кампаній проти неї. Бачила скільки сил і ресурсу вона вкладала у кампанію. Тому розуміла, що коли я погоджусь іти на вибори, то буде не просто.
Підтримка мами додала мені мотивації брати участь у виборах, вона була моєю головною віп-агітаторкою.
Читайте також: «Рівність у політиці»: Жінка в політиці – не ексклюзив, а нова нормальність
Які у вас були емоції, коли тривав підрахунок голосів і ви розуміли, що є великі шанси потрапити у раду?
Чесно кажучи, до підрахунку голосів сил і емоцій уже майже не було. Я ці вибори відпрацювала просто на останньому подиху. Мабуть, якби виборча кампанія тривала довше хоча б на тиждень, я би не витримала навантаження та темпу. Величезний округ, на якому працюєш постійно. Якщо не зайнятий виборами – займаєшся роботою. Усі ці три місяці була тотальна напруга і втома.
Мені дуже хотілося пройти у раду. Я максимально відповідально поставилася до виборчої кампанії та не шкодувала ні себе, ні сил. На жаль, не вийшло отримати мандат, але вдалось отримати дуже гарний досвід.
Мені важко назвати вашу участь у виборах – програшем, бо ви були наступною у вашій партії після риски…
Я жартома називаю нашу родину прикордонниками – ходимо на межі і ніяк не потрапимо в раду. Мамі не вистачило мізерної кількості голосів до мандату, я – дев’ята кандидатка із 8 місць у раді. Та до ситуації поставилась спокійно Я насправді багато отримала: нові знання, досвід, знайомства, наростила броню, щоб не реагувати на хейтерів.
Як сприйняли пропозицію стати заступницею міського голови? Це була несподіванка для вас?
Сприйняла, як і пропозицію балотуватись: спочатку загораєшся ідеєю, потім кілька ночей не спиш, обмірковуєш аргументи «за» і «проти». Я зараз будь-які виклики сприймаю не зі страхом, а з азартом.
Випробування, щоправда, почались ще під час обговорень моєї кандидатури. Тоді виникали дискусії між політичними силами та депутатами щодо того, чи потягну я цю роботу, бо молода.
Я тоді казала, якби усі мої нинішні здобутки (дві вищі освіти, аспірантура, бізнес, упізнаваність, незаплямована репутація) належали жінці, якій 45 років, то мене б хватали за руки, і казали, що я – ідеальна кандидатка для всіх посад. Коли встигаєш зробити щось на 20 років раніше, або раніше того часу, коли це прийнято у стереотипній свідомості людей, то тоді ти якась не така.
Читайте також: Катерина Холупняк, Черкаська міськрада: Я б займалася політикою 24 години на добу
Я розумію, що в Україні є кейси, коли молодь приходила на посади і не показувала результат. Але, вважаю, що нам час виходити з того застарілого періоду сприйняття, коли вік є показником знань. Люди можуть і у 18, і в 25 років складати конкуренцію багатьом 40-річним. Вік – не завжди показник того, чи може людина чогось досягнути, чи має стержень.
Якби я прийшла на цю посаду в 60, то це було б останнє моє місце роботи. Я б вже видихнула і просто насолоджувалася красивим статусом. Зараз я розумію, що ця посада – фактично, початок моєї кар’єри. Тому намагаюся максимально віддатися роботі, щоб показати якісний результат. Мені є що доводити і собі, і суспільству.
Під час виборів траплялися люди, які коментували, що місце вам купили, пізніше – що молода для посади заступниці. Як реагували на ці дописи?
Раніше я цю тему переводила на жарт, зараз взагалі не реагую. Так, у мене є авто та квартира, але я ж не повішаю табличку на лоба «усе зробила сама». Як правило, суспільство має стереотип: якщо ти молода і щось маєш, значить тобі це або подарували батьки, або у тебе багаті коханці.
Ці вибори для багатьох людей, які не мають спонсорів, іменитих родичів, стали соціальним ліфтом. Мені теж чесно запропонували п’яте місце у партії, зрозуміло, що це було прохідне місце. Тому одразу виникли чутки, що місце купили. Я спочатку читала всі ці коментарі, відповідала, але зараз ставлюся до цього байдуже. Знаю, що нічого поганого не зробила, і я точно не та погана людина, про яку пишуть в коментарях.
Моє правило таке: якщо люди коментують щось пов’язане з роботою, я відкрита до конструктивного діалогу. Якщо ж в коментарях іде оцінка моїх моральних якостей, то це не тема для дискусій.
Під час попередньої каденції Черкаської міської ради було чимало скандалів. Ви не боїтесь, що вашу роботу теж не оцінять?
Я не прийшла у міську раду гола та боса, щоб самостверджуватися. Я прийшла із бізнесу, де нормально заробляла. У мене є ім’я, яке я не збираюсь паплюжити. Зараз я фактично живу на роботі, щодня просто закочую рукава і починаю працювати, розбиратись у системі, напрацьовувати практики для якісних змін.
Мені дійсно хочеться вирішувати проблеми. У мені залишилось від журналістської роботи бажання виправити ситуацію, коли ти бачиш, що щось не так, і не розумієш чому ніхто нічого не робить, чому не спілкується із жителями, не пояснює. Я реально хочу працювати на результат, бо мені важливо, що після мене залишиться.
Наскільки змінилися і чи змінилися ваші звички після призначення? Чи відчуваєте, що ви зараз одна із найвпливовіших людей у місті?
Чесно, поки відчуваю тільки те, що я просто валюся з ніг. Я, окрім роботи, не бачу нічого – і це перша суттєва зміна звичок. А ще: більше не публікую фото в інстаграмі. Тепер всі фото, які планую публікувати, детально передивляюсь. Розумію, що люди роздивлятимуться мене тепер детальніше і шукатимуть до чого причепитися. Намагаюсь не давати зайвих приводів.
Як журналістка ви критикували чиновників, зараз чи змінили свої погляди щодо працівників міської ради?
Я точно стала більш толерантною до чиновників. Найчастіше ми їх звинувачуємо, що вони не працюють, затягують якісь процеси. Тепер я розумію, що ефективність роботи конкретних людей залежить від багатьох чинників: від структури ради, кількості працівників, внутрішніх правил. Чиновники точно не хочуть робити гірше, але ми зв’язані бюрократією, законодавством. Тому можуть бути затримки в роботі.
Мене раніше дуже смішила ситуація, коли депутати, заступники чи міський голова виступають на різних спортивних заходах чи розказують на дитячих святах, які вони хороші і як багато зробили.
Зараз мене теж скрізь запрошують як почесну гостю, пропонують сказати промову. Я намагаюся відійти від цієї норми, і де можна – не виступати. Бо інколи це дуже недоречно.
Узагалі, мені здається, що більше молоді прийде на різні посади, то швидше ці всі традиції із офіційними виступами депутатів і чиновників відійдуть у минуле. Тому це ще один аргумент на користь молоді у органах місцевого самоврядування.
Читайте також: Оксана Маруняк: Не варто думати, що як ти депутатка, то в тебе на голові корона
Ви із грудня на посаді, уже мали час познайомитися з тим, як працює система. Чи не було ще розчарування в посаді?
Ця посада – не чарівна паличка, завдяки якій я зміню все. У мене майже три місяці пішли на розкачку: знайомство із системою, людьми, об’єктами, які в моєму підпорядкуванні.
Були також ситуації, коли мені здавалося, що підлеглі мене не сприймають. Завжди так, коли з’являєшся в новому колективі, то починаєш усе спочатку: маєш показати, що ти чогось вартуєш, налагоджуєш зв’язки. Але я умію працювати із людьми, я не граю роль «великого начальника» – мовляв, робіть як я кажу. Намагаюся будувати насамперед команду та довірливі стосунки у ній. Зараз, мені здається, у нас налагодилась комунікація.
Якою ви хочете запам’ятатися черкасцям через п’ять років роботи?
Я не уявляю собі теплої ванни, що у мене є п’ять років і можна розслабитися. За минулу каденцію, на посадах люди змінювались часто. Упевнена, що перші результати маю показати вже за рік своєї роботи.
Зрозуміло, що все за один рік змінити не можна. Але політика – це мінлива справа. Сьогодні є воля, завтра депутати можуть за якісь рішення і пропозиції не проголосувати. Тому треба ловити момент і будувати реальні, вимірювані, короткі проєкти.
Виходячи зі свого досвіду, яку би пораду дали політикиням?
Жінки витрачають більше сил та ресурсів, щоб доказати що вони можуть боротися на рівні з чоловіками. Ми маємо витратити більше часу, щоб доказати, що з нами можна спілкуватись на рівні. Тому не варто вестися на провокації та сприймати близько все, що про нас пишуть. Взагалі, раджу не читати коментарі у Фейсбуці чи на сайтах. Завжди знайдуться люди, яким ви не подобаєтесь. Головне – вірте в себе і йдіть до мети.
Інна Наливайко, Жінки: 50%
