Анна Кондракова — депутатка Дніпропетровської обласної ради. Журналістка в минулому, з початку 2000-х років працювала піарницею та медіатехнологинею у майже 20 виборчих кампаніях, двічі увійшла до топ-5 медіатехнологів України за рейтингом політичних професій «Victoria». Але все це було до початку повномасштабної війни. Зараз жінка спрямувала свою енергію у волонтерство і, за її словами, допомагаючи людям фізично, рятує себе психологічно.
Відкрила шафу, взяла прапор України і встановила його на балконі
Анна Кондракова добре пам’ятає ранок 24 лютого, коли життя поділилося на «до» і «після».
«Я прокинулася вранці від вибухів, взяла в руки телефон і прочитала: «Війна». Дуже добре пам’ятаю свою першу дію — я відкрила шафу, взяла прапор України і встановила його на балконі. Тобто я одразу для себе вирішила, що Україна — понад усе», — пригадує Анна.
Уже потім були телефонні дзвінки до рідних і нерозуміння, що далі робити. А ще потрібно було поповнити запас бензину в машині. Вистоявши величезну чергу на автозаправці, жінка поїхала до сестер — із ними ночувала першу ніч після повномасштабного вторгнення. Наступного дня всі зібралися у приватному будинку тітки, яка не живе біля стратегічних об’єктів, і в якої є зручний підвал. У тому будинку Анна, її батьки та сестри прожили кілька місяців, а «вийшли» звідти в квітні, бо зрозуміли, що треба якось жити у новій реальності.
«На Дніпро очікувалися наступи з трьох боків — із Харківської, Запорізької, Донецької та Херсонської областей, — пояснює Анна. — Ми вже знали, що відбувалося під Києвом та в окупації. Почали приїжджати перші переселенці. Паралельно організовувалися перші евакуаційні потяги… Багато людей ухвалили рішення їхати 8-9 березня, тому що російські війська вже дійшли під Енергодар. Пам’ятаю, як ми влаштували свято для дітей, які лікувалися в одній із лікарень Дніпра. Поки діти раділи, ми з медсестрами стояли в закутку і плакали. Адже знали, що керівниця анімаційної групи в цей час приймала рішення — їхати з Дніпра чи ні. Це такий стан, коли просто не знаєш, на порозі чого ти стоїш. Немає правильних чи неправильних дій. Кожен і кожна самі обирають, як себе поводити у критичній ситуації, і ці дії — міра власного відчуття безпеки».
Жінки стають головами і старостами, займаються благодійністю й волонтерством
Ви майже 20 років допомагали приводити до влади політиків різних рівнів. Чому в 2020 році самі вирішили стати депутаткою?
Я працювала кілька років із командою однієї політичної партії і мала можливість реалізувати ідеї і бачення соціальних ініціатив, які активно підтримували люди. Також я мала підтримку на рівні керівника регіонального осередку, тому це для мене було не просто політикою, а проявом соціальної й громадської діяльності.
Свої соціальні проекти (наприклад, «Посади дерево — врятуй місто») Анна Кондракова розглядає як кейси. Розповідає, що має опубліковану статтю в науковому виданні Київського національного університету. У планах — написати магістерську роботу про механізми залучення людей через суспільну діяльність.
Читайте також: Ольга Бутова: Коли тримаю в руках зброю, відчуваю впевненість
Як ставляться до жінок у регіональній політиці?
Ставлення до жінок дуже змінюється. По-перше, цьому сприяють зміни на законодавчому рівні (представленість жінок у списках партій і органах влади). По-друге, жінки більш активні й працьовиті. Наприклад, багато жінок представлено в ОТГ. Зараз жінки стають головами і старостами, займаються благодійністю й волонтерством. І наразі в регіональній політиці це природній процес.
У ці дні я зрозуміла, що таке підтримка Всесвіту
Що вдалося зробити за час від початку повномасштабного вторгнення?
Оскільки в моїй фракції є двоє головних лікарів, я взяла під свою опіку медзаклади. Один із лікарів сказав, що потрібна допомога. Я з колегою поїхала і дізналася про потреби. Після того закрутилося. У ці дні я зрозуміла, що таке підтримка Всесвіту. Світ просто дає можливість робити добрі справи, адже щойно надходили прохання, одразу приходили рішення. Я лише скидала в групу, що треба, і люди підключалися зі своїми пропозиціями. Це було схоже на мурашник, у якому кожен знав, що робити.
Наприклад, ми вирішували питання з бомбосховищами для новонароджених дітей. Почали облаштовувати більш-менш безпечне місце для них. Для деяких дітей було критично важливим мати достатню кількість кисню, тож ми шукали кисневі концентратори. Ми цим ніколи не займалися, тому долучалися до волонтерських спільнот і на шаленій довірі за два дні знайшли два нових концентратори вартістю понад тисячу доларів кожен. Потім моя подруга купувала рідкісні ліки в Італії, і мільйон людей були в цьому ланцюжку, щоб передати ліки в Україну, і щоб температурний режим при цьому зберігався.
У березні нам потрібно було перевезти чотири корпуси одного з медзакладів у безпечніше приміщення. Після оголошення на допомогу прийшли понад 300 людей, прибуло багато вантажного транспорту, і ми все зробили за два дні. Лікарі думали, що було б добре перенести хоча б найнеобхідніше, а ми перевезли все! Наша активність була настільки помітною, що у московських новинах сказали, ніби в Дніпрі бандерівці готують диверсію та перевозять пологовий будинок, щоб потім підірвати його і звинуватити росіян.
Читайте також: Олена Кондратюк: Героїзм українських жінок захоплює весь світ
Важлива не сума, а кількість людей, які відгукнулися
Потім ви створили благодійний фонд «Іллай». На честь кого він був названий?
Коли наша активна діяльність почала упорядковуватися, багато процесів набули офіційного формату. Ми зрозуміли, що війна завершиться не завтра, й інструменти для такої діяльності потрібно вибудовувати на якийсь період часу. Щоб провадити якусь діяльність відкрито й чесно, треба створити фонд. Мені як творчій людині важко займатися юридичними та адміністративними справами. Я поділилася своєю думкою з подругою-підприємицею, і вона разом із юристом все зробила. Питання з назвою залишалося відкритим. Це моя близька подруга, яка пережила велику трагедію. Її старший син Ілля помер від генетичної хвороби у 17 років. У пам’ять про нього я назвала фонд («Іллай» — це його нік у соцмережах).
Завдяки фонду періодично збирають гроші під замовлення лікарні, проблемами якої опікується Анна. За цей час вдалося закумулювати близько 100 тисяч гривень. Надходить також безкоштовна допомога, яку спрямовують на доставку медпрепаратів.
А ще Анна влаштувала мотиваційні зустрічі медіаспільноти у Дніпрі. Журналісти й піарники збиралися, аби розповісти про свій досвід трансформації та про нові проекти, народжені війною. Завдяки донатам медійників, фонд «Іллай» придбав маніпуляційний стіл для лікарні та важливі ліки для відділення реанімації.
У соцмережах час від часу ви, як і інші волонтери, просите робити донати на потреби армії чи лікарні. Як люди реагують на такі заклики?
Я не часто це роблю, тому що це вимагає певної енергії. Але зробила такий пост напередодні дня народження у відчаї, коли їхала з лікарні, де перебувають воїни. Потім сів телефон , і я його не вмикала до ранку. А коли ввімкнула, то побачила багато донатів. Ми спочатку зібрали близько 20 тисяч гривень — але тут важлива не сума, а кількість людей, які відгукнулися. Деякі донатили по два рази. Ми тоді змогли купити частину ліків і три конвектори для відділення з бійцями.
Я почуваюся потрібною тут
Зараз все активніше атакують Дніпро. Ваша вулиця вціліла?
Я живу біля ЮМЗ (Південного машинобудівного заводу — авт.) На моїй вулиці було два прильоти. В одному постраждалому гуртожитку забиті вікна, десь відновлюються квартири. У радіусі 1,5-2 км від мене на інших вулицях неодноразово були вибухи.
Чому ваш офіс на новий рік прикрашають орхідеями, а не ялинками?
Віднедавна я працюю в команді Concord Fintech Solutions — першій в Україні відкритій екосистемі фінансових технологій. До речі, співзасновниці компанії — дві жінки. І майже половину від прибутку свого бізнесу вони спрямовують на благодійництво. Одна з багатьох благодійних ініціатив організації — проведення квіткових ярмарків. Раніше ми збирали гроші на потреби лікарень і хворих дітей, а зараз — на дрони для ЗСУ. Цього року орхідея стала не тільки візитівкою компанії, а й «квіткою перемоги».
Нинішня зима небезпечна і холодна. Чи не плануєте ви тимчасово виїхати з України?
Нещодавно я їхала потягом до Львова і розмовляла з жінкою, яка поверталася до Європи. Вона розповіла, що не витримала туги за батьківщиною, але пробула в Дніпрі два тижні при блекауті й бомбардуваннях і вирішила виїхати. Вона запитала мене, чому я не виїхала. А в мене досі лише одна відповідь. Я почуваюся потрібною тут. Тут моє місце. Світ такий великий, але я бачу зараз себе лише в Україні. Я хочу творити її перемогу та її майбутнє, бути серед тих, хто відродить країну. У нас тут багато роботи.
Альона Семко
