В обраної народної депутатки від «Слуги народу» Анни Коваленко на «UA: Першому» запитали, як вона співпрацюватиме з однопартійцями Максимом Бужанським та Олександром Дубінським.
«Спочатку треба подолати непереборне бажання прострелити ногу комусь із них. Але логіка дуже проста – ми будемо переконувати», – відповіла тоді Коваленко.
Така емоційна відповідь зрозуміла: біографія і погляди учасниці Революції Гідності (Коваленко була командиром сотні на Майдані, з початком війни – волонтеркою та консультанткою Міністерства оборони) відрізняються від світогляду того ж Бужанського, який вважає, що «єдиний результат Майдану – легалізація нацизму».
Співпрацювати депутатам з такими різними поглядами у парламенті, можливо, й не доведеться. Анна Коваленко бачить себе у виконавчій владі і вже отримала кілька пропозицій від партії. Яких саме, поки не зізнається.
Зараз разом із колегами, які стануть членами Комітету Верховної ради з питань національної безпеки й оборони, Коваленко працює над пакетом законопроектів, які ухвалить новий парламент. В інтерв’ю LB.ua парламентарка розповідає, як «Слуга народу» реформуватиме військово-промисловий комплекс, чому президент призначає товаришів керувати силовими структурами й чому в партії час від часу виникають сексистські скандали.
«Необов`язково, щоб всі депутати були фахівцями з питань нацбезпеки та оборони»
– Як магістерка театрознавства стала експерткою у сфері оборони?
– Життя змусило. Якби не Революція Гідності й війна, то я б не здобула такої кваліфікації. Моя освіта насправді відповідає тому що роблю, якщо брати до уваги, що весь світ – театр, а ще є поняття «театр бойових дій», «політичний театр».
Я була командиром 39-ї сотні на Майдані. Після втечі Януковича треба було охороняти владний квартал, повертати правоохоронців до роботи. Тоді межі Майдану фактично розширились на все місто, а з початком війни – на всю країну. Мої побратими почали займати місця у різних гілках влади, йти на фронт як командири батальйонів. До речі, дівчата з моєї сотні також приєднувались до цих формувань та захищали країну на Сході.
До мене звертася силовики – їм потрібен був комунікатор між революціонерами, громадянським суспільством й силовим блоком. Так я стала радницею міністра оборони. З 2015 року почала структурувати свої практичні знання, активно працювала з експертним товариством, науковцями, брала участь у конференціях за кордоном, писала статті про оборонну сферу. У США була стипендіаткою програми Wilson Center, робила порівняльний аналіз про демократичний цивільний контроль за силами безпеки та оборони в Україні та Штатів. Третій рік триває моя підготовка у Національній академії державного управління при президентові України, продовжую дослідження – пишу PhD про демократичний цивільний контроль за розвідкою і контррозвідкою в Україні.
– Приєднатися до «Слуги народу» вам запропонував Дмитро Разумков. Як ви з ним познайомилися?
– Тоді й познайомилися. Я так розумію, що йому мене рекомендували професійні кола. Партія шукала експерта з питань нацбезпеки й оборони. Оскільки ідеологія партії – залучати нове покоління і молодих людей, то запропонували мене.
Читайте також: Стамбульська конвенція та боротьба з сексизмом: перші кроки народних депутаток
– У вас не було пересторог щодо приєднання до команди президента, оскільки певні кола називали Володимира Зеленського недостатньо проукраїнським?
– Думаю, що це маніпуляція. Ці звинувачення лунали від політичних опонентів, які протягом останніх п’яти років били себе в груди і казали, що є мегаукраїнцями, а з журналістських розслідувань ми дізнавались, що вони робили речі не на користь країни, а турбувались виключно про власні кишені. Щодо Володимира Зеленського у мене таких пересторог не виникало, тому що озвучені ним ідеї мені близькі. Проукраїнська позиція – означає робити реальні справи для розвитку успішної України, економіки, об’єднання суспільства навколо конкретних ідей та планів, змін владної системи, розвитку культури.
– Навіщо вам потрібен мандат?
– Для мене це про відповідальність і можливість впровадити свої ідеї. Я працювала консультанткою у Комітеті з питань нацбезпеки й оборони ВРУ. Одна справа, коли ти ходиш за депутатами з аналітичними доповідями і намагаєшся їх переконати розглянути ті чи інші концепції. Інша справа, коли ти з командою у профільному комітеті їх разом напрацьовуєш.
– У партії достатньо фахівців в оборонній сфері?
– Партія на етапі написання програми залучала велику кількість експертів. Потім до обговорення долучилися кандидати в депутати за списком партії, які готували законопроекти, після виборів додалися мажоритарники. Не забувайте, як працює демократія: парламент – це репрезентативний орган. Необов`язково, щоб всі вони були фахівцями з питань нацбезпеки та оборони. Людей делегує народ у Раду, щоб депутати реалізовували задекларовані ідеї, формували відповідну політику, контролювали виконавчу гілку влади – були балансом.
– Тобто профільною експерткою наразі в комітеті є лише ви?
– Депутати – не експерти, а політики. Це про точку зору, формування політики і її відповідність до запитів суспільства і часу.
– Фахівців не буде?
– Фахівців є і буде ще більше. Для цього вдосталь можливостей – їх запрошують працювати до Секретаріату Ради, в Головне науково-експертне управління Апарату ВРУ, Рахункову палату, як помічників депутатів чи співробітників Інституту законодавства.
– Який має бути мінімальний рівень обізнаності народного депутата у сфері національної безпеки й оборони у часи, коли у країні війна?
– Звичайно, важко контролювати те, в чому не розбираєшся. У Великобританії, наприклад, для парламентаріїв проводять спеціальні роз’яснювальні курси, які є обов’язковими. Раніше були схожі поодинокі спроби у нашій Верховній Раді. Думаю, ми започаткуємо таку практику, зробимо її системною. У планах співпрацювати з українськими та іноземними навчальними закладами.
– Курси у Трускавці чимось допомогли?
– Допомогли в плані тімбілдінгу. Був час для кращої комунікації між собою, взаємодії, можливість обговорити подальші плани і стратегії. У нас велика фракція.
– У вас є відчуття «інакшості» на фоні депутатів, серед яких чимало представників творчих професій?
– Я сама представниця творчої професії (сміється, – LB.ua). Не бачу у цьому проблеми. У творчих людях немає нічого поганого, особливо якщо вони займаються самоосвітою.
– Питання у тому, чи треба їм іти в парламент і займатися національною безпекою й обороною.
– Однопартійці, які планують роботу у Комітеті з питань нацбезпеки та оборони, мають дотичний бекграунд. У біографіях деяких з них є служба в ЗСУ. Моя колежанка Ірина Верещук досліджує проблему безпеки в Чорному морі. Мар’яна Безугла працювала в Міністерстві оборони, займалася медичною реформою.
«Наших депутатів об’єднує любов до людей»
Читайте також: Заява: Українські медійниці вимагають запровадити відповідальність за сексизм
– В ефірі «UA:Перший» ви сказали, що боретеся з бажанням вистрілити в ногу колегам Максиму Бужанському та Олександру Дубінському. З ким у вас ще є проблема комунікації в партії?
– Це вирвано з контексту, бо я сказала, що ми будемо домовлятися і знаходити спільні точки дотику. Що політика – це мистецтво домовлятись. Не думаю, що у нас є проблеми з комунікацією.
– Ви справді думаєте, що Бужанського можна буде в чомусь переконати?
– Я вмію бути переконливою.
– Може, проблема полягає в тому, що у партії немає визначеної ідеології?
– Я не погоджуюся із цією тезою.
– Про лібертаріанство ми вже чули.
– Це досить чітка ідеологія. Наших депутатів об’єднує бажання служити Україні, і просувати ідею індивідуальної свободи, мінімізації розміру державного апарату, розуміння проблем, любов до людей.
– Бужанський, який називає журналістку «тупою вівцею», любить інших людей?
– Ми вже перепросили за цей інцидент.
Читайте також: Про «тупих овець», «я тобі не дорогенька», агресію і розділене суспільство
– Я б не назвала це вибаченням. Для партії «Слуга народу» називати журналістку «тупою вівцею» – «зрозуміла реакція».
– Партія «Слуга народу» засудила висловлювання свого однопартійця. Усі наші спікери публічно висловлюються відповідним чином. Це неприпустимо.
– Але після цієї частини публічної заяви партії стояла кома, а не крапка.
– З моєї особистої точки зору, крапка там.
– Ви займаєтеся гендерними питаннями. Це взагалі нормально, що у партії час від часу виникають схожі сексистські скандали?
– Які це?
– Наприклад, Разумков сказав про Верховну раду: «Іти на зґвалтування точно не треба, та й «дівчина» так собі».
– Він уже перепросив за це.
Читайте також: #Богдан_прибери_руки: Навіщо посадовець поліз із обіймами до журналістки?
– Але такі ситуації періодично повторюються. Ви бачите у цьому проблему?
– Бачу проблему у суспільстві. Незважаючи на те, що ми декларуємо рівність, на практиці це зовсім не так. На прикладі ЗСУ. Лише кілька років тому ми в робочій групі разом з Генеральним штабом, Міноборони та громадськими активістами відкривали доступ жінок до бойових військових спеціальностей. Тепер вони можуть ставати снайперками, танкістками, кулеметницями і дорости до генералів. Я вважаю, що це поступово зробить зміни у суспільній свідомості. Але разом із цим залишаються певні стереотипні конструкції – наприклад, на військовому параді минулого року жінки йшли окремою коробочою. З чого б це? Вони що, окремий рід військ? Було б логічно, якби марширували разом зі своїми побратимами. Можу розказати про стереотипи в цивільному житті і як з ними боротись, але це тема окремого інтерв`ю.
«У нас є груповий чат, куди надсилають усі пропозиції»
– Як обирали голову комітету Верховної ради з питань нацбезпеки й оборони?
– Поки не обрали – очільника буде затверджено на засіданні фракції.
– Є конкретна кандидатура – директора Смілянського ливарного заводу Олександра Завітневича, який, за даними наших джерел у партії, очолить комітет.
– Є кілька кандидатів.
– Як у списку кандидатів з’явилося прізвище Завітневича?
– Була рекомендація.
– Від кого?
– Від керівництва партії.
– І ви її підтримали?
– Я проти Завітневича нічого не маю. Він хороша людина.
– Як досвід директора Смілянського ливарного заводу може бути корисний в оборонному комітеті?
– У нього є профільна освіта (він зв’язківець), Завітневич – військовий у запасі.
– Але не брав участі в АТО/ООС.
– Не брав. Проте фронту допомагав.
– І у нього достатньо компетенції для того, щоб очолити оборонний комітет?
– Він виглядає досить компетентною, зваженою, розумною і чесною людиною.
– Вам не прикро, що Завітневич потрапив партії, імовірно, через те, що його дружина навчалася в одному класі з Зеленським?
– Я не знаю, як він потрапив до партії.
– Не вважаєте, що кращими керівниками комітету могли б бути волонтерка Яна Зінкевич (партія «ЄС») чи генерал Михайло Забродський («ЄС»)?
– Призначення мають бути репрезентативними. Наша партія здобула більшість, тому логічно, що комітет очолить представник команди Зеленського.
– Що ви думаєте про ліквідацію комітету Верховної ради у справах ветеранів і об’єднання його з комітетом соцполітики?
– Мені здається, що так буде більш ефективно. Питання ветеранів лежать або в площині соціальної політики, або нацбезпеки та оборони, якщо мова йде про створення військового резерву. Проблеми, які були 5 років тому, досі залишаються невирішеними – це і соціальна, і медична допомога, пільги, земельні питання. Приєднання до комітету соціальної політики сприятиме вирішенню цих проблем.
– Противники такої ідеї кажуть, що ветеранам АТО/ООС потрібні не лише пільги, а перш за все можливості розвитку, створення бізнесу. Це і відрізняє їх від інших категорій пільговиків.
– Приналежність до певного комітету не виключає міжкомітетських обговорень, слухань, реалізації питань. Соціальний комітет буде співпрацювати з гуманітарним. Покращення умов для бізнесу в Україні цікавить сьогодні всіх. І у нас чітка позиція: держава має не заважати його розвитку, а створювати для нього максимально сприятливі умови.
– З вами радилися, коли вирішували ліквідувати комітет?
– Рішення ухвалювало керівництво. Але у нас є груповий чат, куди надсилають усі пропозиції. Питання комітету теж обговорювалося: можна було вносити свої пропозиції, критикувати, робити зауваження. Комітету не буде, але міністерство у справах ветеранів лишається.
– У вас є спільний чат для всіх депутатів?
– Так. Також ми маємо спільну переписку на пошті.
– Як ви ставитеся до призначення Владислава Бухарєва керівником Службу зовнішньої розвідки?
– Думаю, що це вдале призначення. Зараз відновлена робоча група з напрацювання законопроекту про розвідку, вони вже на фінішній прямій. Нещодавні кадрові зміни (наприклад, нові заступники Бухарєва) також дають позитивні сигнали. Особисто знаю Валерія Євдокимова. Він брав участь у навчальному проекті у Києво-Могилянській бізнес-школі, який я ініціювала. Євдокимов добре розуміється на балансах і концепціях розвитку демконтролю за спецслужбами.
Інша заступниця – Катерина Сляднєва – стала першою жінкою у керівництві СЗР. Вона координує роботу над уже згаданим законопроектом, їй вдається знаходити спільну мову з іншими представниками розвідспільноти.
Читайте також: Президент призначив Катерину Сляднєву заступницею голови Служби зовнішньої розвідки
– Усе це звучить оптимістично, але вам не видається, що якби Бухарєв не товаришував з акторами «Кварталу», його б не призначили?
– Президент здійснює загальне керівництво розвідувальними органами. Призначити голову СЗР – це якраз його повноваження. Тому логічно, що саме глава держави визначає, хто і як доповідає йому розвідувальну інформацію.
– Тобто призначати друзів – це нормально?
– Я не знаю, які у них відносини із президентом. Але, безумовно, у всьому світі на посаду головного розвідника призначають людей, яким довіряють і в яких вірять. Вибір президента Зеленського – Владислав Бухарєв. Біографія пана Бухарєва свідчить, що він абсолютно органічний на цьому місці. А перші кроки на цій посаді доводять його компетентність.
– Наостанок – як вам хода замість параду до Дня Незалежності?
– Хороша ідея.
– Алан Бадоєв, Тіна Кароль…
– …військові, ветерани, сім’ї загиблих, заслужені лікарі і вчителі. Це історія про людину – як основну цінність.
Діана Буцко, LB.ua