З депутаткою Дніпровської районної у місті Херсоні ради Анною Середою 50% спілкувалися в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost. Ми говорили з політикинею про те, чи оговтався Херсон після вбивства Катерини Гандзюк, чому перед виборами зростає тиск на жінок і як ефективно реагувати на сексизм.
– Анно, як ви стали депутаткою?
– Я завжди була людиною з активною громадянською позицією, але ніколи не думала про політичну діяльність. У 2015 році мені запропонували балотуватися. Не була впевнена, що мені це потрібно, але зважилася. Інколи шкодую. Тому що робити добро чи допомагати людям можна і без цього. Але депутатство так чи інакше дає більше можливостей.
– Чому ви заповнили анкету в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost?
– Бо були випадки, коли на мене чинили тиск, погрожували, зривали зустрічі з виборцями. Справа в тому, що влітку минулого року я проводила в Херсонській області низку заходів від платформи «Жінки за мир». Їздила по селах, в райцентри, спілкувалася із місцевими жителями. І за мною їздили чотири автобуси молодиків. Мене цькували, усіляко заважали, і сказати, що вони потріпали мені нерви – це нічого не сказати. Ці події викликали хвилю негативу з боку людей. Воно й не дивно, коли, наприклад, усьому селу відключають світло. Так сталося в селі Широка Балка Білозерського району, бо комусь потрібно було знеструмити будинок культури, у якому мала бути зустріч. Мабуть, не знали, як це зробити, тож знеструмили все село. Також був випадок, коли під час одного заходу зірвали прапор України. Потім ще була низка провокаційних заяв, брудна кампанія, коли розповідали, хто чия коханка…
– Поліція якось реагувала?
– Ніяк не реагувала, хоч я й писала заяви про погрози та залякування… Маю скріни з соцмереж про те, що «ми будемо їх вішати». Не знаю, про кого йдеться. Я ніколи не виступала з проросійською риторикою, це якісь фантазії радикально налаштованих націоналістів. Так, у мене є своя громадянська позиція, але вона відрізняється від їхньої, тому вони вважають, що когось потрібно вішати, саджати на палю і так далі.
– Як ви вважаєте, чому варто проводити масштабні кампанії на кшталт #НеЦінаПолітики/#NotTheCost, і говорити про факти тиску на політикинь?
– У мене виникли сумніви щодо доцільності таких кампаній після останніх трагічних подій, які відбулися у нас у Херсоні з Катериною Гандзюк. Я ніколи не була з нею в гарних стосунках, але, звісно, ми були знайомі. І коли ви говорите про якісь масштабні акції чи про відверті заяви, то я завжди була прихильницею того, що це потрібно робити. Що не варто боятися, потрібно відстоювати свою громадянську позицію, свої політичні погляди. Ми маємо на це право, адже ми є представницями демократичного суспільства. Але після цих подій… Я не буду говорити про особисті якості Катерини, про її політичну чи громадянську позицію. Ми насправді були опонентками. Але попри все, такі дії змушують задуматися. Так, у неї були власні погляди, вона їх відстоювала – і ось результат.
Це вбивство багато кого змусить задуматися, в який час ми живемо, і чи варте твоє життя таких наслідків.
Говорити, звісно, потрібно, як і відстоювати свої права. Але твоє здоров’я і здоров’я твоєї родини набагато важливіше.
Не знаю, добре це чи погано, але мені зараз стало страшно. Тому я загальмувала проведення різних заходів, відмовилася від певних кроків, хоча є що сказати, і є що робити.
– Тоді я зауважу, що в рамках кампанії #НеЦінаПолітики/#NotTheCost деякі політикині лишають свої відгуки анонімно. Чи не було у вас сумнівів щодо вказування свого імені?
– Ні, бо насправді я висловлюю свої думки у соцмережах, і не бачу в цьому ніяких небезпек.
– На вашу думку, чи отримаємо ми відповідь на питання «хто замовив Катю Гандзюк»?
– Це питання політичної волі влади. Я впевнена, що всі винуватці вже відомі, але оголосити їхні прізвища щось не дозволяє – або совість, або якісь домовленості. Тому я не вірю, що найближчим часом усе закінчиться, і винні будуть покарані.
– Які настрої в Херсоні зараз? Що говорять про справу Гандзюк?
– На жаль, вбивство вже давно зникло із топ-тем простих херсонців, тому що в нас зараз два колапси – тепловий і транспортний. Коли в людей немає дома тепла, і на вулицях немає громадського транспорту, інше відступає на другий план. Все ж таки люди живуть своїми побутовими проблемами, які зараз поглибилися. Про вбивство поговорили, і все. Я думаю, що правоохоронці, які курирують цю справу, тільки й розраховують на те, щоб усе швидко забулося, щоб «підвісити» слідство на невизначений термін. А людей, які ставили питання і долучалися до дискусій, для яких ця тема небайдужа, стає все менше й менше…
– Чи були у вашій політичній кар’єрі випадки, коли колеги по депутатському корпусу дозволяли собі сексистські жарти на вашу адресу?
– Так, було. У нас же як заведено – якщо жінка в політиці, то відразу це пов’язують із якимись особистими стосунками із чоловіками-керівниками. Тож періодично чую на свою адресу різні варіанти щодо того, чиєю я є коханкою.
– Як краще реагувати на такі речі – ігнорувати чи навпаки давати відсіч?
– Цілковито ігнорувати було б неправильно. Скажу так – часом можна ігнорувати, тому що всім рота не закриєш. Проте часом варто давати відповідь. Але виправдовуватися – це точно не варіант. Я вважаю, що завжди потрібно робити свою роботу, тоді все інше відходить на другий план. Коли ти реальними справами демонструєш свою ефективність, свій патріотизм, це все стає неважливим. Завжди щось услід будуть говорити. Раніше я дуже болісно на це реагувала. Лунали дурнуваті жарти, з’являлися якісь змонтовані фотографії… Це було дуже принизливо. Тільки згодом я перестала звертати на це увагу.
– Чи можна сказати, що тиск на жінок-депутаток збільшується напередодні виборів?
– Однозначно, так! Навіть всередині самих партій зростає пресинг. Це я кажу абсолютно об’єктивно, тому що в мене багато подруг у різних партіях. Їм уже говорять: «Що ж, дівчатка, балотуйтеся, але той, той і цей проходять, а ви, може, й пройдете, але будете 58-м номером із 55, якщо хтось відмовиться».
Коли в 2015 році з’явилася гендерна квота, чоловікам потрібно було «записати» до списків певну кількість жінок. І для них стало великою несподіванкою й дискомфортом, коли ці жінки пройшли. Я знаю, що навіть у багатьох політичних силах вимагали в жінок здати мандат на користь «іншого дядечка». Їм казали: «Дівчатка, ми ж вас просто записували. Ви ж не сподівалися, що справді будете міськими депутатами?!». Тоді записували усіх, кого прийдеться, за жінками буквально полювали, але потім просили їх здати мандати.
А що тільки не говорили кандидати на округах про своїх опоненток! Наприклад, про міського голову Марганця Олену Жадько. Коли вона балотувалася, то кампанія проти неї будувалася на тому, що «вона ж жінка, що вона може? вона ж не полізе на якісь дахи дивитися…». І тут мені є що заперечити, бо насправді найбільш ефективні депутати, яких я бачу в нас у Херсоні, – це якраз жінки, які лізуть на дахи, спускаються в підвали, перевіряють правильність укладання асфальту… Чоловіки ж звикли тільки ділити якісь блага, а жінки приходять у місцеву політику просто працювати.
Вікторія Кобиляцька, для 50%
