Головна Статті Чому я не #дорогенька

Чому я не #дорогенька

0
441

Під час прес-конференції 28 лютого 2018 року Президент України Петро Порошенко фамільярно назвав журналістку, яка поставила йому запитання, як це бути президентом-олігархом у країні, де люди животіють, «дорогенька моя».

«Я не хочу посилатися на, наприклад, на Хюга Мінгареллі, який каже: “хто не бачить реформ в Україні – він сказав по-іншому, але, м’яко кажучи, – той не об’єктивний”. Проїдьте, будь ласка, подивіться… Ключова позиція, дорогенька моя, ми маємо змінити з вами країну», – сказав Порошенко.

На фамільярність звертання Президента до журналістки відреагувала Євгенія Генова, редакторка одеського видання «Ізбірком» Комітету виборців України. 50% пропонує своїм читачам її колонку.

Я би могла сказати, що це реакція не стільки на конкретну ситуацію, скільки про тенденції і звички взагалі, але все-таки ні, вона і на конкретну ситуацію теж.

Отже, відповідаючи на запитання журналістки, очільник держави двічі звернувся до неї «дорогенька». При цьому, відповідаючи на питання наших колег-чоловіків, він вживав такі звертання як «пане Романе» та «пане Дмитре, радий Вас бачити». Цілком можливо, що пан Роман або пан Дмитро не надто дорогі. Або не достатньо дорогі.

Знаю, що чимало моїх друзів скажуть, що ця дрібниця не варта уваги. Або не варта аж такої. Знаю і те, що слово «сексизм» часто викликає посмішку. І чудово знаю, що далеко не кожен взагалі розуміє його значення. Якась новомодна тенденція? Щось таке як фемінізм? Десь тут поруч виникає асоціація з Femen, аякже… Вам «нема чого робити»? Втім, я й не збираюся когось переконувати або щось доводити.

Скажу так, що дві події підряд: принизливий огляд жінок у суді з жахливим формулюванням від поліції «у жінок є такий предмет як дві…» і ось це звертання – це вже занадто.

Крім того, цілком зрозуміло з контексту ситуації, що «дорогенька» було вжито з очевидною метою – принизити у відповідь на гостре й емоційне запитання (якщо раптом це цікаво, то я не підтримую такий стиль журналістики). Саме так – принизити через фамільярність. Через оцей натяк – мовляв, шановна, ти що, давно з кухні/постелі?

Звісно й безумовно, це не лише стиль президента. Прикладів купа. То голова Одеської облради каже депутатці, що йому подобаються її блакитні очі, то керівник САП розказує, що він не дівка, то в Одесі невідомі обклеюють стовпи ганебними листівками із сексистськими зображеннями опозиційної депутатки…

Хтось робить це мимоволі – за звичкою. Ще й думає, що робить комплімент. Хтось – свідомо. Але це так само, як, наприклад, «забувати» назви сусідніх країн. Можна обмовитися «Молдавією», але виправитися й працювати над своїми не завжди гарними звичками. А можна впевнено говорити: «А що таке, чим погана Білорусія, я так звик».

Той, хто робить це мимоволі, навчиться. Бо так, це сучасні «віяння», якщо хочете, але й права людини – не дуже «старі віяння» як основа сучасного соціального, політичного, економічного життя у притомних державах.

Той же, хто робить це навмисне, з викликом, того не переконаєш. Власне, хай собі як хочуть.

А от політикам просто варто подумати про те, що якщо вони не змінять своїх внутрішніх цінностей, то варто змінити хоча б поведінку. Жарти про блондинок і гарні очі – не модні і не сучасні. Це не смішно. Це прикро.

… Чи варто уточнювати, що я не переходжу до табору «зрадофілів» і «порохоненависників», не знаю. Але навряд чи адекватне оцінювання особистості не передбачає критичного ставлення до її вчинків і висловлювань.

Євгенія Генова

Більше публікацій
Більше публікацій Редактор
Більше публікацій Статті