Жінки — це 50% успіху України

Чи справді в українській армії немає статі?

«У війську немає статі/гендеру». Якщо ви жінка у війську, це та фраза, яку ви, ймовірно, чутимете часто. Ті, хто її промовляє, мабуть, вважають, що це і є гендерна рівність — зробити всіх однаковими. Але, можливо, йдеться не про рівність, а про уподібнення жінок до чоловіків?

Найчастіше «у війську немає статі/гендеру» я чула, коли зауважувала, що я не солдат, військовослужбовець чи побратим, а солдатка, військовослужбовиця та посестра. Тоді чоловіки, обурені тим, що жінка хоче, щоб до неї звертались як до жінки, вражено промовляли: «У війську немає статі». 

Проте в українській мові слова «військовослужбовець» чи «солдат» не є гендерно-нейтральними — вони вказують саме на чоловічий гендер. Називаючи княгиню князем, учительку вчителем чи співачку співаком, чи виявляєте ви повагу до цих жінок? Радше нехтуєте ними, роблячи жіноцтво більш невидимим у різних сферах діяльности.

До речі, ті самі чоловіки, які кричать, що називатимуть тебе солдатом і що статі немає у війську, потім часто починають із тобою компліментарний діалог з недолугими залицяннями. Цікаво, як у таких випадках стать раптово все ж зʼявляється?

«У війську немає статі/гендеру» = «я думаю, ніби розумію, що означає гендерна рівність, але насправді мої знання примітивні та поверхневі, я соромʼязливо хіхікаю, коли чую слова «сексизм» чи «фемінізм», живу у своєму комфортному чоловічому світі, хай і жінки в ньому живуть, нащо взагалі зважати на те, що їхні потреби можуть відрізнятися від моїх?»

Невидимі жінки

Проблема уподібнення жінки до чоловіка не нова та існує не лише у війську. Одна з найбільш відомих книг на цю тему — «Невидимі жінки: викриття гендерних упереджень у даних» (Invisible Women: Exposing Data Bias in a World Designed for Men) Керолайн Кріадо Перес. Там описані приклади того, як світ розроблений переважно для чоловіків і як це впливає на жінок у різних сферах життя: від медицини, міської інфраструктури, дизайну продуктів до політики та економіки. Наведу лише кілька.

Медицина

Більшість медичних досліджень проводили на чоловіках, що призвело до недостатнього розуміння жіночої фізіології. Наприклад, симптоми інфаркту в жінок часто відрізняються від чоловічих, що може призвести до запізнілої допомоги. Жінки мають на 50% вищу ймовірність отримати хибний діагноз після серцевого нападу й на 7% вищу ймовірність померти протягом року після інфаркту. Це все пояснюється неналежним лікуванням. Крім того, медикаменти часто тестують на чоловіках, що може призвести до неправильної дози для жінок.

Автомобільна безпека

До 2011 року в США краш-тести проводили лише на чоловічих манекенах. Згодом почали використовувати менші «жіночі» манекени, але їхня анатомія не враховує всіх фізіологічних відмінностей. Згідно з дослідженнями, жінки мають на 17% більше шансів загинути в аварії й на 73% вищий ризик серйозних травм навіть під час використання пасків безпеки. Основні причини: неврахування фізіологічних особливостей жінок у конструкції автомобілів та тестах безпеки.

Що не так з українською армією?

Ось кілька основних проблем, з якими можуть зіткнутися жінки у війську через невидимість, мізогінію та гендерні стереотипи.

Невідповідність військового спорядження

Зараз у нас уже почала де-не-де (не всюди) з’являтися жіноча форма: мені видали жіночий костюм та жіночі труси. Не видали жіночі топи. До того ж розміри є не всі, моїй подрузі невисокого зросту одяг не підійшов.


Читайте також: Захист і повага: про що говорили на форумі, присвяченому ролі жінок у досягненні миру


Найбільше мені болить (як морально, так і фізично) через відсутність жіночої броні. Чоловіча броня створена для чоловічої анатомії, жінкам вона може тиснути на груди, не підходити за розміром (хай як би я затягувала плитоноску, вона все одно завелика й плити не закривають ту ділянку тіла, яку мали б). І це не лише про фізичний дискомфорт, це, знову ж таки, про більший шанс бути вбитою чи пораненою через чоловічий дизайн на жіночому тілі. Те саме з черевиками: вони спроєктовані під чоловічу ногу. Для більшости жінок, навіть якщо й буде їхній розмір, черевик заширокий.

Недостатнє визнання бойових ролей жінок

Попри те що жінки активно залучені у військові дії на передовій, їх часто не визнають у бойових ролях, що впливає на їхню карʼєрну просвіту та доступ до ресурсів. Досі є випадки, коли жінки можуть виконувати ті самі бойові завдання, що й чоловіки, але формально їхні посади можуть бути класифіковані як «медсестра», «кухарка» тощо.

Медична підтримка та гігієна

Жінок у війську не забезпечують прокладками та тампонами, у військових лікарнях та шпиталях часто немає гінекологинь/гінекологів та мамологинь/мамологів. 

Невідповідна інфраструктура

Багато військових баз та польових умов не враховують потреб жінок: часто не передбачають окремих туалетів чи душів для жінок, наметів та бліндажів.


Читайте також: «Капеланки. Молитва у пеклі»: презентація фільму й дискусія про зміни гендерних ролей


Гендерні стереотипи

Якось один офіцер прийшов до мене давати «савєти». Казав, що мені бракує жіночої мудрості та хитрості, що треба менше говорити та сперечатися, що жінка не має бути такою гучною та інша сексистська маячна. У межах своїх «порад» навіть зауважив, що мене таку можуть убити свої ж.

Часто від жінок не приймають ініціативности та бажання бути активно залученою в дискусії та робочі процеси. Часто чоловіки хочуть лише керувати жінками, але не готові дивитися на них як на рівних чи як на лідерок. Один із керівників нашої БЗВП заявив мені, що жінка у війську — це «неєстєствіно». Усі ці мізогінні чоловіки розвивають стереотипи про те, що жінка менш ефективна на бойових посадах, що не може гарно планувати завдання, брати відповідальність за підрозділ тощо.

Домагання та гарасмент

Нещодавно під час заселення на нову локацію чоловік, що заселяв мене в жіночий намет, сказав: «Добре, що жінок відселили, бо були випадки, що чоловіки на них нападали». І такі випадки — не рідкість, на жаль. Коли моя посестра спала в укритті під час повітряної тривоги, то прокинулася від того, що якийсь чувак гладить руками її губи. Водночас часто жінки бояться розповідати про такі історії, бо суспільство перекладає провину на них.

Нещодавно військова медикиня Оксана розповіла про сексуальні домагання до неї та надала докази. Жінка вийшла з цією історією в медійний простір тільки після того, як командування, замість того щоб покарати насильника, ігнорувало ситуацію й відмовлялося перевести жінку, щоб їй не доводилось і далі працювати з тим, хто вчиняє насилля. Уявіть, скільки сил та сміливости треба, аби піти проти командування та почати говорити про це публічно, а тепер уявіть, скільки таких історій не розказано.

Що з цим усім робити?

Передусім не знецінювати важливість боротьби за гендерну рівність. Це необхідно для будь-якого цивілізованого суспільства, а для нашого війська особливо. Коли мені вкотре кажуть, що фемінізм не на часі, коли говорять, що в країні війна і ми маємо розбиратися не з правами жінок, а із зовнішнім ворогом… я впевнено відповідаю, що розвиток гендерної рівності та фемінізму в українській армії — це те, що необхідно й для розвитку спроможности Сил оборони.

І тут я передусім хочу звернутися до жінок. Дороге моє жіноцтво, чоловіки можуть доєднуватися до феміністичних рухів, можуть бути профеміністами, можуть впроваджувати механізми боротьби з мізогінією та сексизмом, можуть впливати на інших чоловіків й намагатися зробити своє чоловіче оточення таким, що сприятиме гендерній рівності. Усе це чоловіки можуть, але вони ніколи не стануть рушійною силою в цій боротьбі. Відповідальність за наші права лежить на нас.

Маємо формувати сміливість, аби не толерувати мізогінію, сексизм та інші вияви гендерної нерівності

Ми маємо розвивати відчуття справжнього сестринства, маємо вчитися щиро підтримувати одна одну. Бо, найімовірніше, чоловіки не стануть нам однодумцями на цьому шляху. У більшості випадків вони будуть не тими, з ким можна боротися пліч-о-пліч, а тими, хто буде джерелом приниження та применшення жіноцтва. Саме тому боротьба за права жінок у війську особливо складна. Для того, щоб вона успішно провадилася, ми потребуємо єднання навколо цієї проблеми не лише військовослужбовиць, а й цивільних жінок. Я вважаю обовʼязком кожної української феміністки сьогодні звертати свою увагу та долучатись до допомоги жінкам у війську.

Ми маємо розпочинати дискусії про це у своїх колах та в публічному просторі. Маємо долучатися до підтримки організацій, що займаються допомогою військовослужбовицям (Veteranka, Arm Women Now, «Землячки»). Якщо є сили та знання, маємо створювати власні механізми, які полегшать шлях жінки у війську, маємо бути уважні до своїх посестер та військових подруг, руйнувати між жінками суперництво й розвивати турботу одна про одну.

Маємо формувати сміливість, аби не толерувати мізогінію, сексизм та інші вияви гендерної нерівності, маємо вміти це ідентифікувати й робити зауваження.

Щоб наступного разу, коли хтось вам скаже, що у війську немає статі, відповісти, що у війську стать є. І жіноча не тотожна чоловічій, вона заслуговує на таку саму повагу та права, але є відмінною й потребує рішень, які підходять для її анатомії. Вона потребує механізмів, які захищатимуть її від сексистських дій чоловіків, потребує умов, у яких жінка зможе проходити шлях військової гідно, без принижень та знецінень.

Олександра Сахарук, військовослужбовиця

колонка для Громадське