Після місцевих виборів 2020 року Дніпропетровщина увійшла до переліку регіонів, які продемонстрували високе жіноче представництво у сформованих органах місцевого самоврядування. Прикладом є те, що майже вдвічі збільшилася кількість жінок, які стали головами громад. Якщо раніше лише 11 жінок керували громадами, то нині 18 громад очолили лідерки. Звичайно, такому результату сприяло і введення гендерної квоти, але не менш значну роль відіграли процеси децентралізації, які значно активізували участь жінок у житті громад.
За інформацією Дніпропетровського регіонального офісу Програми «U-LEAD з Європою», попри позитивні зрушення в просуванні ідеї жіночого лідерства є така тенденція: що нижчий рівень ради, то більше там жінок. У місцевих радах найбільше представництво жінок у депутатських корпусах сільських та селищних рад. Але це аж ніяк не означає, що це і є той рівень, на який заслуговує жінка.
Ми поспілкувалися із місцевими лідерками і розпитали їх, які перешкоди зустрічаються на їхньому шляху, і як вони дають собі з цим раду.
«Цінувати себе, навіть якщо твій чоловік — хейтер»
Дуже складно досягнути чогось самотужки, якщо хтось підриває твою віру в себе. Енергія та мотивація, звісно, важливі, але, велике значення має підтримка рідних людей у вирішальний час.
«Я завжди мала активну позицію, і напередодні виборчого періоду мене підтримав актив села. Звісно, остаточне рішення приймали разом із чоловіком, він пообіцяв допомагати. Та це продовжувалось недовго: кожна моя ініціатива була для нього неприйнятною, пост в соцмережах – поганим, ідеї розносилися в пух і прах, незважаючи на підтримку команди та односельців. Я намагалася вести діалог і якісно комунікувати, хоча що скажеш, коли є відвертий хейт із відсутністю елементарної поваги. «Краще б частіше прибирала, а не «постікі» писала», — говорив він, а я розуміла, що так більше продовжуватися не може», — ділиться своєю історією кандидатка в депутати сільради і просить не називати її ім’я.
За її словами, допомогло їй те, що почала вивчати і цікавитися тематикою гендерної рівності.
«Так я знаходила для себе багато відповідей, змінювалась сама і працювала зі своїми стереотипними комплексами. Також, безумовно, були важливими менторські програми. На своєму досвіді відчула – якщо б у моєму житті не було людей, які говорили, що «ти зможеш» і «потрібно спробувати», я ніколи б не зробила важливі кроки. З чоловіком почала більше обговорювати, активніше відстоювати свою думку. Самоцінність — це те, чого потрібно вчитися, бо іноді ми чомусь дуже легко знецінюємо себе та людей довкола», — продовжує вона свою історію, із впевненістю, що жінки мають почати більше себе цінувати і тоді й ставлення до них теж зміниться.
«Крокуй уперед як «глухе жабеня»
Катерина Кащенко — бухгалтерка ІТ-компанії і депутатка Новоолександрівської громади. Каже, що балотувалася вдруге вже із розумінням процесів, які відбуваються в місцевому самоврядуванні та з надією на гарні зміни.
«Гендерну дискримінацію відчула минулої каденції, коли чоловіки були занадто жорстокі, самовпевнені і не сприймали мою думку. Через це почувалася приниженою, тому доводилося «показувати зуби». Зараз коли чую від покоління радянської ери, що «ваше місце на кухні…», тому відразу намагаюся пояснювати, що в цій фразі не так», — ділиться Катерина своїм досвідом.
Читайте також: #Ламаюстереотипи: Набирає обертів флешмоб на підтримку жінок у політиці
Політикиня найбільше переймається через те, що до неї не завжди ставилися, як до рівної. І переконана, що якщо викорінювати дискримінацію і змінювати ситуацію у бік взаємоповаги та самоповаги, то виграють усі. Причому, це стосується не лише громади, а й подружнього життя, роботи та інших сфер. Адже співіснувати з незалежними і сильними людьми цікавіше та приємніше, ніж із тими, кого чомусь безпідставно заведено вважати безпорадними, залежними й слабкими.
«Із часом стаєш мудрішою, починаєш розуміти, на кого реагувати, а на кого ні. Просто робиш свою справу, і намагаєшся не звертати увагу на дурниці, а впевнено крокуєш уперед, як у притчі про глухе жабеня. Воно перемогло, бо не чуло криків про те, що дістатись верхівки гори неможливо. Однозначно, тільки по справах можна оцінювати людину, будь то чоловік чи жінка. Успіх у будь-чому — справа техніки, а ще дисципліна, робота над собою, гармонія між внутрішнім та зовнішнім світом, любов до людей, співчуття та вміння радіти за інших!», — говорить Катерина.
«Шкодували мого чоловіка, що йому дісталась «така» дружина»
Анна Сарана на гендерну складову звернула увагу в розпал виборчої кампанії, коли зрозуміла, що серед 8 кандидатів на посаду сільського голови Новоолександрівської громади (~10000 мешканців), єдиною жінкою була лише вона:
«У мої 28 років мені довелося завойовувати «статус розуміючої та досвідченої людини». Мені ставили більше питань, аніж дорослішим кандидатам. А ще намагалися підловити, завести в глухий кут незручними, а часом і нетактовними питаннями. Якщо кандидатам-чоловікам було достатньо відповісти односкладним реченням, то я мала надати ґрунтовну відповідь із чітким поясненням, аби довести свій досвід та експертність. Окремо б я відзначила сексистські зауваження від виборців-чоловіків. Коли питання переходили межі загальноприйнятих етичних норм, я відмовлялася на них давати відповідь. Можливо, дискримінації було й більше, аніж я вважаю, бо я вже звикла до періодичних проявів сексизму, ейджизму та іншого, тому здебільшого не реагую на це», — згадує Анна.
Вона має за плечима успішний досвід роботи у великих міжнародних організаціях, діяльність яких спрямована на розбудову держави, особливо в частині розвитку ОТГ. Балотувалася, бо бачить багато можливостей для росту своєї громади.
Читайте також: Патріархальне Дніпро: Чи змінять ситуацію гендерні квоти?
«Найбільш поширений стереотип нашої місцевості — «місце жінки на кухні, з дітьми, прислужуючи чоловікові». Благо, в моїй родині такої усталеної думки немає. Хоча під час виборчих перегонів я, як мати двох дітей, неодноразово чула нищівну критику про те, чому замість того, аби займатись їх вихованням, я займаюсь «незрозуміло чим». Водночас, критики шкодували мого чоловіка, що йому дісталась «така» дружина. Однак подібні коментарі я отримувала виключно в соцмережах», — зауважує політикиня.
За її словами, такі речі краще не брати близько до серця, однак терпіти теж не варто.
«Головне — бути в гармонії з собою, любити те, що ти робиш і поважати себе. А якщо це поєднується з підтримкою близьких людей, то ніякі гендерні стереотипи не зможуть вас зупинити на шляху до успіху. Однак якщо хтось, вживаючи дискримінаційні висловлювання або стереотипні твердження, принижує вашу гідність, — не терпіть це. Не слід вступати в дискусію, але варто продемонструвати, що ви вище цього. Оберіть виважену, ввічливу манеру спілкування і пам’ятайте, що результат з’являється не від слова, а завдяки ділу», — підсумувала Анна Сарана.
«Ширилися чутки, нібито я хочу заволодіти всією землею в громаді і віддати її своїм друзям-фермерам»
Олена Макогон була ініціаторкою створення Української територіальної громади (~2600,00 жителів). Спочатку мешканці не підтримали її кандидатуру. Однак у 2020 році ситуація змінилася, і Олена, отримавши більшість голосів, очолила громаду. І тільки після цього здивувалася, коли районна газета надрукувала замітку про результати виборів.
«Я завжди відчувала підтримку рідних та односельців. Всі знали про мої ділові якості, бо я мала досвід роботи на інших керівних посадах. Напевно, це плюс села, коли ти особисто знайома з кожним. Хоча під час перших виборів проти мене проводилась велика антипропаганда — не всі хотіли, щоб на посаді була досвідчена голова, бо треба було вирішувати «власні» питання», — пояснює політикиня.
До виборів вона керувала Троїцькою сільрадою, яка має в 4 рази менше землі, ніж Українська, тож конкуренти розкручували саме цю тему.
«Залякували людей, що я всю землю відберу. Тоді ширилися чутки, нібито я хочу заволодіти всією землею в громаді і віддати її своїм друзям-фермерам. А ще здивувала фейкова новина, що я маю близько 400 га землі. На жаль, тоді люди в це вірили. Добре, що зараз зрозуміли, хто є хто, і до мене ставляться, як до спеціалістки. Коли перемогла, несподіванкою для мене стало, що я — єдина жінка-голова, бо в інших громадах району — чоловіки. Про це навіть написали в районній газеті», — говорить Олена.
Очоливши громаду, вона жалкує, що не вийшло перемогти раніше, бо вважає, що 3 роки в ОТГ не було ніякого розвитку.
Суспільство цінує професійність, знання і досвід, а не живе стереотипами
Світлана Спажева обіймає посаду селищної голови вже третій термін поспіль, а з 2016 року вона — голова Покровської об’єднаної громади. Ініціювала створення та очолила платформу «З питань гендерної рівності» Асоціації ОТГ. Під час виборів восени минулого року її опонентами стали шестеро чоловіків, які змагалися з нею за пост очільника громади.
«Ми робили все правильно – про громаду почули, вона почала розвиватися, сформувалася дієва команда, мене запрошували ділитися досвідом. І свідченням цього була велика кількість охочих очолити громаду. На жаль, конкуренти обирали не зовсім чесну тактику боротьби за посаду: обливали брудом не лише мене, намагались зачепити мою сім’ю та рідних. Проте віра у власні сили, підтримка команди однодумців і родини допомогли здобути перемогу», — говорить Світлана Спажева.
Читайте також: «Жіночі обличчя лідерства з Оленою Єною»: Світлана Спажева
Вона наголошує, що гендерна рівність — це комплексне явище, а результати та наслідки нерівності відображаються на всіх сферах нашого життя, незалежно від того, стосується це чоловіків чи жінок, дітей чи дорослих. На думку політикині, для досягнення справжньої гендерної рівності потрібно не лише розуміння складних і не завжди очевидних форм вияву нерівності та визнання її масштабних наслідків, а й зміни на законодавчому й політичному рівнях.
«Для ухвалення важливих рішень, у тому числі й політичних, обов’язковою є думка обох статей. Адже коли рішення ухвалює жінка, то вона мислить не лише як політикиня. Вона в цей час не забуває про роль жінки-матері, жінки-доньки, жінки-дружини, жінки-бабусі. Для українських реалій жінки-голови громад стають все більше нормою, аніж винятком. Це говорить про те, що суспільство цінує професійність, знання та досвід, а не живе стереотипами», — наголошує Світлана Спажева.
Гра на рівних
Ініціативи, спрямовані на скорочення гендерного розриву, вирівнюють поле гри, і в результаті всі учасники змагаються на рівних. Звісно, тим, хто раніше завжди отримував перемогу, нові правила здаються нечесними. Однак саме квоти, закріплені у виборчому законодавстві, добре показали себе в представницькій демократії і необхідні в політиці України, в якій жінки досі кричущо недопредставлені. Третина – мінімальна кількість жінок у місцевих органах влади, допустима в демократичних суспільствах.
Тим часом в Україні введення квот дало позитивні зрушення поки лише на рівні місцевої політики. Якщо на виборах 2015 року у списках було 30-32% жінок, то цього року кількість кандидаток зросла до 43%. До обласних рад на минулих місцевих виборах було обрано 15% жінок, нині – 28%. До міських рад у 2015 році обрали 20%, у 2020 – 30% жінок. На Дніпропетровщині теж збільшилося представництво жінок у владі. В обласній раді 31% депутаток (за попереднього скликання налічувалось лише 20%), у міськраді Дніпра – 27% депутаток (на відміну від 20% у попередні роки).
Як показує світова практика, жіночі ініціативи та участь жінок у керівництві громадами, регіонами, державами підвищують спроможність усіх рівнів управління, а голос жінок чують тоді, коли вони солідарні.
Тетяна Кондрашевська, для 50%
