Home Статті Донна Едвардс & Ребекка Гармс: Відмовляйтеся від комплексу Попелюшки

Донна Едвардс & Ребекка Гармс: Відмовляйтеся від комплексу Попелюшки

12
539

У Києві відбулася зустріч політично активних жінок із членкинею Конгресу США Донною Едвардс (2008 – 2017) та депутаткою Європейського Парламенту Ребеккою Гармс (2004 – 2018).

Політикині поділилися досвідом багаторічної політичної кар’єри та проведення виборчих кампаній, а також дали практичні поради українським жінкам, які планують балотуватися на місцевих виборах у 2020 році.

Ребекка Гармс відразу попередила, що гендерний баланс і рівне представництво ніхто не подарує за це доведеться боротися. А Донна Едвардс пригадала вислів першої чорношкірої конгресвумен Сполучених Штатів Ширлі Чізолм про те, що коли за столом для вас немає місця, треба принести розкладний стільчик і сісти.

Початок політичної кар’єри

Донна Едвардс:

Я впродовж тривалого часу допомагала іншим кандидатам перемагати на виборах, проводити виборчі кампанії. Але потім конгресмен, який представляв мій виборчий округ, почав робити не те, чого від нього чекали виборці.

Він голосував за війну в Іраку, а я була переконана, що це хибне рішення. Також він виступав за те, щоб продовжувати фінансування видобутку горючих корисних копалин, а на мою думку, це шкодить довкіллю. Він виступав проти захисту прав споживачів, але це завдавало шкоди людям із мого округу. Також з’явилися звинувачення, що він бив свою дружину – і це стало останньою краплею.

Тому я вчинила так, як зазвичай роблять жінки, – почала запитувати всіх чоловіків, яких тільки знала, чи готові вони балотуватися на противагу нашому конгресмену.

Але всі вони відповідали, що не балотуватимуться, тому що партія не підтримає їх на виборах.

Тоді я вирішила, що настав час балотуватися самій.

Я зареєструвалася кандидаткою на виборах до Конгресу в п’ятницю й протягом вихідних нікому не розповідала про це, навіть своїм родичам. То були вихідні на Великдень. Нарешті у понеділок я подумала, що час вже розказати, бо ж за мене ніхто не голосуватиме, якщо я нікому не скажу, що балотуюся.

Я відразу почала збирати гроші на проведення виборчої кампанії. Було дуже складно підходити до людей, які мене майже не знали – або, ще гірше, які мене знали – і казати: «Чи не дасте ви мені трохи грошей, щоб я могла взяти участь у виборах до Конгресу?».

Я щиро дивувалася, коли люди жертвували 5, 10 чи 20 доларів. Зрештою я зібрала чималеньку суму.

Моїм конкурентом на виборах був чоловік, якого обирали конгресменом 7 разів поспіль. Я – демократка, але Демократична партія підтримувала його кандидатуру.

Нарешті прийшов день виборів. І я програла.

Втім, мені вдалося подолати шлях від нульової впізнаваності – коли тебе знають лише мама, син та двоюрідні родичі – до результату, коли я програла лише 2% переможцю.

На наступних виборах я перемогла з відривом у 23%.

Ребекка Гармс:

Моя історія трохи схожа, та водночас інша.

Я виросла в робітничій родині, моя мама була прибиральницею, а батько був водієм вантажівки. Я перша зі своєї родини закінчила вищий навчальний заклад.

А потім дуже розчарувала своїх батьків. Вони покладали великі сподівання на мою кар’єру, але після закінчення університету я вирішила повернутися у наше село і працювати садівницею.

Якраз у той час уряд Нижньої Саксонії та федеративний уряд Німеччини ухвалили рішення, що всі ядерні відходи захоронятимуть у нашому регіоні. Я приєдналася до руху противників ядерної енергетики і виступила проти будівництва сховищ ядерних відходів. Наш рух розпочався у 1977 році.

Хоч я була наймолодшою лідеркою руху в Німеччині, водночас я була однією з найвпливовіших. Тому через кілька років лідери Партії зелених Німеччині запросили мене приєднатися до партії.

Я пристала на пропозицію, але попередила, що балотуватимуся до парламенту Нижньої Саксонії на один термін, а потім повернуся до громадської діяльності. Тоді я щиро вірила, що за 4 роки встигну вирішити всі проблеми.

Так я стала однією з лідерок Партії зелених, а пізніше – головною кандидаткою до Європарламенту від цієї політичної сили.

Лише зараз я повернулася до активізму. Але це сталося не через 4 роки, як я планувала, а через 27.

Політика чи це складно?

Донна Едвардс:

Політика – це складно. У політиці ви матимете багато викликів, люди казатимуть, що це не для вас, що вам не треба йти на вибори.

Коли я вперше балотувалася, були люди, які сміялися з мене. Але коли мій рейтинг зріс, вони перестали сміятися і почали боятися.

Я перемогла, бо мала власні переконання, і йшла на вибори заради них. Дуже важливо мати чіткі меседжі, які дають відповідь на питання, чому ви балотуєтеся.

Ребекка Гармс:

Будь-яка професія, якщо до неї ставитися серйозно, дуже складна. Водночас якщо люди відчують, що ви серйозно налаштовані, вони відплатять вам підтримкою.

Коли партія вас не підтримує

Донна Едвардс:

Коли я вперше балотувалася до Конгресу, партія не підтримувала мене. Навіть під час наступних чотирьох виборів я не мала підтримки з боку партії, бо вони знали, що не зможуть мене контролювати. Але навіть без підтримки партії я перемагала.

Звісно, я намагалася налагодити співпрацю з партією і врешті у мене з’явилася прекрасна менторка – Ненсі Пелосі. Вона допомагала мені залагоджувати справи з партією, а потім запросила мене до своєї команди.

Тому я переконана, що жінки, які займають високі посади, повинні протягувати руку допомоги іншим жінкам. А жінки, які тільки прагнуть зайняти такі посади, мають шукати інших жінок, які їх підтримають.

Ребекка Гармс:

У мене інший досвід, тому що Партія зелених була зацікавлена у тому, щоб мати мене у своїх списках. Я була відомою завдяки акціям протесту, які я організовувала на промислових виробництвах.

Наша політична сила першою в Німеччині запровадила гендерні квоти на рівні 30%. Вона завжди на першому місці у списках ставила кандидатуру жінки як на національних, так і на європейських виборах.

Але не дивлячись на мій успіх на виборах (у деяких регіонах за мене проголосувало 55% виборців), коли я вперше стала депутаткою, мене сприймали як жінку, яка потрапила до парламенту за квотами.

До мене підходили жінки з інших партій і казали: «А от ми хочемо, щоб нас обирали завдяки нашим знанням та досвіду, а не за квотою».

Це був 1993 рік. Нині майже всі політичні партії Німеччини запровадили гендерні квоти.

Після 27 років у політиці в рядах партії я можу сказати, що якщо самі жінки не виступатимуть за рівне представництво, нічого не буде.

В Україні відбудуться значні зміни, якщо одночасно багато жінок підуть у політику. Я переконана, що варто спробувати використати шанс на місцевих виборах.

Відмовляйтеся від комплексу Попелюшки

Донна Едвардс:

Я переконана, що жінки часто набагато критичніше оцінюють себе і свої навички, ніж чоловіки.

Я кілька років працювала у космічній програмі NASA помічницею інженера. А потім вступила до юридичного університету. Я займалася питаннями протидії насильству проти жінок і допомогла заснувати організацію Network To End Domestic Violence (Національна організація протидії домашньому насильству). У 1994 році я разом із Джоном Байденом допомагала писати закон про протидію насильству щодо жінок.

Але мені все здавалося, що я не маю достатньої кваліфікації, щоб балотуватися до Конгресу.

Я помилялася.

Коли мене вперше обрали до Конгресу, спікерка Ненсі Пелосі призначила мене відповідальною за рекрутинг у Демократичній партії.

До мого призначення за рекрутинг відповідали лише чоловіки. Тож вони просто йшли до інших чоловіків і запитували: «Хто, на вашу думку, має балотуватися?».

Я цього не робила. Я шукала жінок: підприємиць, голів батьківських комітетів, активісток, які працювали у своїх громадах. Тоді ми залучили багатьох жінок і заохотили їх балотуватися.

Якщо програш, що далі?

Донна Едвардс:

Як я казала, я програла свої перші вибори. Мені не вистачило лише 2471 голосів – я досі пам’ятаю точну цифру.

Програвати важко, але я сказала собі: «Донно, ти балотуватимешся знову і переможеш».

Якщо ви вважаєте, що не зможете виграти вибори лише тому, що програли попередні,  – ви помиляєтеся.

Програш на виборах – це не поразка, а досвід. Цей програш допоміг мені зробити кілька важливих висновків.

Я зрозуміла, що мені треба провести довшу передвиборчу кампанію, тому що перед першими виборами я агітувала приблизно три місяці. Цього виявилося недостатньо.

Я порахувала, зі скількома людьми я мала поспілкуватися щодня, щоб перемогти.

Також під час перших виборчих перегонів я не розказувала виборцям про себе, мені було незручно про себе говорити. Це помилка, ви маєте розказати виборцям, хто ви така.

Я почала розповідати свою історію: як я сама виховую сина, як мені важко платити за навчання в університеті. Іноді жінкам складно виставляти своє особисте життя напоказ, але це потрібно робити, щоб виборці відчули – ви така ж, як вони.

Я завжди кажу своїм виборцям: я жінка, я темношкіра жінка і я мама. Нині моєму маленькому хлопчику вже 31 рік. Коли я пішла в політику, йому було 12. Це такий вік, коли діти взагалі не мають бажання з тобою спілкуватися, але у той момент він мені сказав, що мій вчинок – це круто.

Ребекка Гармс:

Вибори – це завжди або перемога, або поразка. Якщо ви програєте, найважливіше –дайте собі чесну відповідь на питання, чому ви програли. Це треба зробити, щоб перемогти на наступних виборах.

Я працюю в Україні вже дуже давно, з 1988 року. Я маю друзів, котрі представляють партії, яких вже навіть не існує. І можу сказати, що головне – зробити висновки з програшу.

З іншого боку, якщо ви виграли, то повинні розуміти, що стаєте депутатками на обмежений термін, а не королевами. Демократія – це історія про те, що колись настане день, коли ви знову програєте. Я би хотіла, щоб українські політики й політикині розуміли, що їх обирають не назавжди.

Як протистояти брудній грі

Донна Едвардс:

Цькування справді є, тому вам доведеться ставати товстошкірою. Хтось каже про вас щось погане? Ну то й що!  Сторонні люди не можуть вказувати вам, хто ви є насправді. Просто продовжуйте говорити з людьми, які за вас голосуватимуть.

Під час моєї першої кампанії моїй мамі пробили шини на її автівці, а людей, які допомагали мені проводити агітацію, побили. Мама змінила шини і поїхала далі агітувати за мене.

Одного разу брудну рекламу на радіо почув мій син. Це його так засмутило, що він плакав. Все, про що говорили в тій рекламі, було брехнею. Тоді уся моя родина зібралася разом, щоб підтримати мене і одне одного.

Якщо чесно, мене ця брехня страшенно розлютила, і я почала активніше проводити кампанію.

Коли я виграла вибори і опинилася у Конгресі, мої нові колеги дали мені прізвисько «винищувачка драконів».

Коли я у 2016-му балотувалася до Сенату, щопівгодини з’являлася антиреклама про мене – 24 години на добу. І  моя мама бачила ту рекламу щоранку, коли прокидалась.

Треба завжди пам’ятати, що навіть якщо у вас були складні виборчі перегони і були політики, які говорили про вас жахливі речі, після перемоги вам доведеться працювати разом.

Якось я виступала під час слухань у Конгресі, а в залі був присутнім чоловік, який завжди говорив про мене жахливі речі. Під час промови я сказала: «Як добре, що тут присутній мій хороший друг». Йому нічого не залишилося, окрім як посміхатися. А вкінці він потис мені руку.

Ребекка Гармс:

Антирекламу з великою кількістю негативу проти конкурентів неможливо уявити в Німеччині. Проте через велику кількість негативу виборчі перегони в Україні більше нагадують американські вибори.

Щоб Україна досягла успіху і вибори проходили справедливо, необхідно запровадити певні правила і дотримуватися відповідної поведінки під час виборчих перегонів.

Подвійні вимоги до жінок

Донна Едвардс:

Жінок дуже критикують, до них особливі вимоги. Коли я балотувалася, про мене казали, що я занадто агресивна. Про чоловіка, який рішуче відстоює інтереси своїх виборців, такого не сказали б.

Важливо мати мережу підтримки: друзів та родичів, людей, яким можна довіряти. Я завжди ділилася з сином і мамою своїми хвилюваннями. Але атаки конкурентів мене ніколи не поглинали, бо я знала, що політичні вороги саме цього прагнуть – вони хочуть мене налякати, щоб я відмовилася від участі у перегонах.

Також люди, які хочуть, щоб ви програли, будуть намагатися вас відволікати. Тому важливо бути зосередженою на своїх обіцянках виборцям та продовжувати виборчу кампанію так, як ви собі планували.

Під час виборів я ніколи не писала про випадки цькування у соцмережах, переважно я ігнорувала такі дописи. Якщо хтось із невеликою кількістю підписників щось про вас пише, не треба його думку поширювати на свою аудиторію.

Під час виборчої кампанії я мала і особисту, і бізнес-сторінку у фейсбуці. Зараз не маю жодної. Проте я не можу не читати сторінку у твіттері. Я все читаю, але не відповідаю на атаки. Навіть не блокую тих, хто пише про мене негативні твіти. Бо якщо ви їх блокуєте, ви втрачаєте владу. Ви показуєте їм, що вони досягли, чого хотіли, – вони вас зачепили.

Наталія Жачек, 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Наталія Жачек
Більше публікацій Статті