ГО «Інститут масової інформації» та «Детектор медіа» у жовтні 2017 року, на замовлення Національного демократичного інституту (НДІ) презентували результати моніторингу новин восьми загальнонаціональних телеканалів, десяти загальноукраїнських інтернет-видань та семи друкованих видань.
Дослідження показало, що жінки виступають героїнями матеріалів медіа втричі рідше, ніж чоловіки – в середньому лише у 27% випадків.
У ролі експерток журналісти залучають жінок ще менше – лише у 19% випадків (тобто у кожному п’ятому матеріалі).
Перед початком обговорення учасники круглого столу подивилися відео із прикладами сексизму в українських медіа.
Команда 50% записала обговорення результатів дослідження та пропонує ознайомитися із найцікавішими фрагментами.
Андрій Куликов, голова Комісії з журналістської етики
– Рефлекторно ми сміємося з таких сюжетів, а потім починаємо думати, як зробити так, щоб цього не було. За щоденним виробництвом продукту іноді забуваєш, що треба бути делікатним.
Тому мають працювати інструменти журналістської саморегуляції.
У липні цього року Комісія з журналістської етики оприлюднила експертний висновок щодо сюжету каналу «1+1» «День секретарів», де помічниці депутатів поділилися невідомими фактами життя своїх шефів.
Тамара Марцинюк у висновках виклала цікавий аналіз.
Сескизм – це дискримінація людей за ознакою статі. Поряд із ним іде ейджизм (за віком) та лукізм (за зовнішнім виглядом). В основі сексизму лежать гендерні стереотипи, що закладені на біологічних ознаках. Маскулінність пов’язують із силою, неемоційністю, орієнтацією на успіх, а фемінність – це емоційність, слабкість, залежність. У житті ми розуміємо, що ці якості можуть однаково стосуватися як жінок, так і чоловіків. Або ж нікого із них.
Але через певні традиційні уявлення, а також неуважність до людей, дискримінація часто присутня у медіа. Будь-які стереотипи – це спрощена реальність.
Для мене найразючішим прикладом залишаються матеріали про кинутих напризволяще дітей. У 9 із 10 заміток звинувачують матір. Вони кажуть «Невідомо, хто ця жінка, яка кинула…», тоді як немає жодних підстав вважати, що це була саме жінка, а не чоловік.
Особливу цінність містять певні рекомендації Тамари Марцинюк щодо того, як уникнути стереотипів у професійній діяльності.
Варто все перевіряти системою дзеркала: якщо ви хочете написати про жінок як групу, чи окрему жінку, то поставите на їхнє місце чоловіка. Потім подумайте, чи написали би ви про них так само. Чи не має це кумедний вигляд або паплюжить гідність цих людей? Якщо так, тоді не потрібно писати це взагалі.
Серед інших рекомендацій: до коментування стереотипно жіночих сфер діяльності варто залучати чоловіків. Вживати гендерно паритетну мову – фемінітиви. Не слід використовувати вислови «представники сильної статі» чи «слабкої», так само «жіночки» і «жіноцтво». Ми ж не кажемо «чоловічки» або «чоловіцтво».
Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації
– Хоч як це прикро, але чим якісніше ЗМІ, тим менше в ньому жінок. Про це свідчать дані моніторингу.
Якщо це таблоїд, то жінок там 40%, але теми дуже жовті. У тих медіа, що дотримуються стандартів, жінки присутні у 5% матеріалів, але це справді експертки з політики, економіки чи інших сфер.
Найгірша ситуація в інтернеті – там лише у 13% матеріалів присутні жінки.
Теми в яких фігурують 57% жінок – це таблоїдні матеріали про особисте життя, з оголеними жінками, 16% – це жінка в якості жертви. Медицина, спорт – 11%, 10% – іноземні політикані та лише 3% – українські жінки-політики.
Найважливіше, аби наше дослідження не залишилося на рівні прес- релізу, а перейшло у меморандум.
Сьогодні вперше одразу вісім різних організацій об’єдналося навколо цієї теми. Тому це має бути початком кампанії, яка допоможе виправити дисбаланс. Адже жінок в Україні майже 54% і про них варто говорити.
Ми будемо пропонувати спільний меморандум для медіа, аби привернути увагу до питань гендерного балансу.
Діана Дуцик, виконавча директорка Детектору медіа
– Загалом у новинах центральних каналів жінки згадуються втричі менше, ніж чоловіки. Найбільше жінки присутні на «1+1» та UA:Перший, найменше на «112 Україна».
Але якщо подивитися, що вони коментують, то жінки у більшості говорять про соціальні теми, а чоловіки –політичні. Це певне стереотипне представлення.
Серед експерток запрошують керівниць соціальних служб, прес-служб, лікарок, директорок шкіл, представниць громадських організацій.
На мою думку, не варто обмежуватися одним меморандумом. Журналісти – це також частина суспільства і часто вони відбивають уявлення, що панують у суспільстві. Працівники медіа часто не розуміють, яка до них претензія. Тому треба проводити просвітницьку роботу. Важливо також не обмежуватися загальнонаціональними ЗМІ, бо в регіонах ситуація ще гірша.
Лариса Кобелянська, експерта з гендерних питань
– Медіа транслюють не лише інформацію, а й цінності, культуру, задають формат певних відносин, а також і стереотипи. Тут ми маємо проблему соціальної відповідальності медіа.
Коли журналіст запитує: «Ви обираєте свою секретарку за параметрами, чи за довжиною ніг?», а політики найвищих рангів на це кокетують, то потім цей посил транслюється суспільству, і всі починають думати, що це нормально. Суспільство постає перед вибором, коли ми погоджуємося зі стереотипами і ніяк не реагуємо.
Коли ж ми готові цьому протидіяти, заперечувати, тоді ми формуємо нову якість суспільства у ставленні до статі.
Забов’язання журналістів полягає у тому, щоб не залишити прояв сексизму без уваги, а відреагувати.
Важливо також вживати фемінітиви, навіть якщо їх поки немає в мові, але вони потрібні. Якщо ми запрошуємо жінку-генерала не української армії, то вона ж не знає, що вона носій не чоловічої професії. Ми маємо називати її генералиня.
Я рекомендую журналістам працювати з філологами і експертами, щоб добирати фемінітиви і використовувати їх.
Медіа може виконати фантастичну роль у соціальному розвитку і дати можливість перескочити цю прірву між гендернообмеженим суспільство до європейського, наповненого цінностями співіснування щасливих людей.
Вікторія Сюмар, народна депутатка, голова комітету ВР з питань свободи слова та інформаційної політики
– Мене часто питають, чи стикаюся я із сексизмом. Але усі ми маємо радянське виховання і часто сприймаємо це майже як норму.
Колись в університеті викладач мені сказав, що в мене не жіночі мізки. Це просто означало, що я добре вчуся. Мені також казали, що та, хто приймає рішення і може їх реалізовувати, хто має позицію – то це вже не жінка.
Я думаю, що всі ми люди і маємо багато стереотипів, але зміни відбуваються.
Добре, що ми взялися за дефініції. Наприклад, слово «експертка» спочатку звучало дивно, але вживаючи його, ми підкреслюємо, що жінка має експертну позицію. І це, як на мене, точно та дорога, якою треба йти далі.
Я пам’ятаю, що «політикинь» ще кілька років тому було значно менше.
Ставлення до квот і місця жінок у списках – неоднозначне. Часто самі жінки кажуть, що цього не треба підкреслювати.
Відповідь на це питання дала мені одна депутатка з Німеччини. Вона сказала: «Ти знаєш, скільки років дискримінації ми пережили, тому використовуй усі можливості». Потрібно створювати усі умови, аби жінок ставало в політиці більше.
Жінки – це дуже активна і спрямована на результат частина суспільства і треба про це пам’ятати.
Петро Шуклінов, керівник суспільно-політичної редакції Liga.net
– У діловій журналістиці я не бачу гендерних проблем. У нас в бізнес-тематиці майже всі спікери – жінки. Спікери-чоловіки – це, переважно, власники бізнесу.
Але якщо говорити про суспільно-політичні теми, то на телебаченні, мабуть, 20 експертів чоловіків і лише 5 жінок. З іншого боку, у мене в редакції 85% співробітників жінки, і в нас не існує ніяких обмежень щодо статі експертів.
На мою думку, квоти щодо добору експертів не спрацюють. У нас просто немає часу шукати або обирати експерта. Я маю знати, що це за людина і наскільки вона компетентна, і я не маю часу експериментувати.
Ми не маємо можливості фільтрувати великі списки експертів: береш те, що є під рукою і звертаєшся до того, до кого вже звертався.
Місця для гендерної рівності не лишається, бо для цього потрібний серйозний підхід, якого в наших ЗМІ немає.
Марина Сингаївська, заступниця генерального директора «Укрінформу»
– Я завжди працювала у журналістиці в жіночому товаристві. Середня ланка у медіа – це жінки, топ-посади займають чоловіки.
На мою думку, ми потребуємо ради головних редакторів, яка би збиралися і вирішували нагальні проблеми.
Такий орган є, наприклад, у Великій Британії. Вони вирішують гострі питання у медіа, аби держава не втручалася.
В «Укрінформі» при підготовці матеріалів ми оберемо фаховий принцип, а не квотний. Є певний пул експертів, яким я довіряю. І стать не важлива.
Вважаю, найбільш правильною є нордична модель підходу до гендеру. Перш за все, має бути закон про освіту, який би прибрав усі гендерні стереотипи ще зі школи. У Швеції дівчата вчаться майструвати, а хлопці – готувати їсти. І навпаки.
І ще: гендерний баланс не виникне з нічого чи сам по собі. Має бути певний примус держави до гендерного балансу.
Уляна Супрун, міністерка охорони здоров’я України
– В останні кілька років ситуація з гендерними питаннями покращилась. На початку, коли мене запрошували на інтерв’ю, то питали про мій одяг і макіяж, замість того, щоб говорити зі мною про реформу.
Було також багато питань про те, як я, як жінка, можу стільки всього на своїх плечах нести. Але я відповідала, що це не стосується моєї статі. І в останній рік мене вже не питають про це.
Ви знаєте, що у нас небагато жінок у владі, але ми одна одну дуже часто підтримуємо. Пробуємо це робити.
Я бачу нашу співпрацю з жінками з Верховної Ради, як Girl’s Power – коли жінки жінкам допомагають.
Олексій Погорєлов, керівник Української асоціації медіа-бізнесу
– Мені приємно бачити, що професійні медіа в лідерах по дотриманню стандартів. Зі свого досвіду можу сказати, що в українських редакціях дуже багато жінок, хоча у світовій практиці чоловіки переважають.
Спілкуючись з однією редакцією, я спитав про нерівномірне представлення жінок в матеріалах. Мовляв, якщо у вас працює більшість жінок, то, може, вам просто цікавіше спілкуватися з чоловіками? Але мені відповіли, що просто ніколи цього не рахували.
Квоти і меморандум – добре, але всі медіа різні. Найкращий шлях – це робота з кожним окремо, а не шлях заборон.
Олена Єна, керівниця програми «Жінки-лідери» Національного демократичного інституту
– Коли ми зі своїми проектами, спрямованими на підсилення жіночої участь і сприйняття волі жінки в суспільстві, приходимо до ЗМІ, то часто чуємо: це наш глядач не сприйме або це його не цікавить.
Тоді ми запитуємо: а ви точно це знаєте? Ви впевнені, що жінки і чоловіки України зочуть бачити трешеві телешоу, які абсолютно викривлено зображують українську сімю та роль у ній жінки/чоловіка?
Нам тоді демонструють рейтинги, і це робить дискусію складною, але не безнайдійною.
Дуже важливо не відривати медійну дискусію, від загальної дискусії про те, що треба зробити, щоб Україна стала модерною нацією, розвинутою, європейською, демократичною.
Це не має бути герметична, капсульна дискусія про рівність статей. Ні, це дискусія про країну, її місце в світі і її цінності.
50%
Фото Андрія Мартина
