Home Статті Феномен «скляного обриву» на прикладі Терези Мей

Феномен «скляного обриву» на прикладі Терези Мей

0
95

У статті The Washington Post розглядаються дослідження ситуацій у політиці, за яких на лідируючі посади обирають жінок, та пояснюється, чому Тереза Мей мала найбільше шансів стати прем’єр-міністром саме зараз.

Theresa May - Феномен «скляного обриву» на прикладі Терези Мей

Консерватори не єдині, хто обирає лідером жінку, у момент кризи чи поразки. Маргарет Тетчер була обрана лідером у 1979 році, після того, як партія програла вибори два рази підряд. Після того, як їх діючий прем’єр-міністр помер чи залишив посаду через хворобу, лейбористські партії Ізраїлю та Норвегії назначили головуючими жінок: Голду Меїр у 1969 р. та Гру Брундтланд у 1981 р. Після того як репутація її попередника була заплямована корупційним скандалом, у 2000 за штурвал німецької християнсько-демократичної партії, яка втратила владу у 1998 році, стала Ангела Меркель. Зовсім недавно Хелле Торнінг-Шмідт у Данії та Ютта Урпілайнен у Фінляндії прийшли до влади, коли їх партії втратили владу в офісі та підтримку.

Чому? Кандидати-чоловіки зазвичай старші та мають зв’язки і, зазвичай, більше подобаються публіці. Міжнаціональне дослідження Діани О’Брайен показує, що партії залишають головою партії чоловіків, коли вони перебувають при владі і очікується, що вони там залишаться, як це було у випадку з Консервативною партією та Девідом Камероном у 2015 році. Проте набагато вищі шанси, що вони оберуть лідером жінку, якщо партія, навпаки, втрачає владу та місця в парламенті. Іншими словами, жінок обирають лідерами тоді, коли є високий ризик організаційної катастрофи або провалу, що О’Брайен називає “ефектом скляної скелі”.

У своїй недавній статті Карен Беквіт говорить про те, що жінки мають більше шансів стати лідерами партії, коли лідера партії – чоловіка – та його команду прибирають, через скандал або великі виборчі втрати; та коли умови є настільки невизначеними, що найбільш визначні чоловіки-претенденти відмовилися від участі у виборах.

Підйом Мей – хрестоматійний тому приклад. Нещодавнє голосування за вихід Великобританії з Евросоюзу розділило еліту консервативної партії. Нездатність Камерона переконати своїх співвітчизників підтримати кампанію за те, щоб залишитись в ЕС, спонукала його відставку і завдала шкоди його правій руці – Джорджу Осборну. Борис Джонсон і Майкл Гоув, два відомі консерватори, які виступали за Brexit, виявилися непідготовленими і нашкодили один одному. На той час внутрішня боротьба між членами партійної еліти чоловічої статі була закінчена, чотири чоловіки кабінету міністрів і два парламентарія були поза конкуренцією. Ніхто інший з партії не був готовий боротися за лідерство.

Це звільнило шлях для двох жінок – міністра внутрішніх справ Мей та міністра енергетики Андреї Лідсом, яка нещодавно зняла свою кандидатуру.

За матеріалами The Washington Post

Більше публікацій
Більше публікацій Статті