Головна Колонки Гендерні квоти — це не про приниження, це про справедливість

Гендерні квоти — це не про приниження, це про справедливість

5
6,077
Ольга Костіна
Ольга Костіна

Чому, якщо щось хороше для жінок, то нами маніпулюють, що маємо бути настільки гідними, щоб досягати всупереч? А от обслуговувати, поступатися, змовчати — це нам нормально, це тільки для чоловіків принизливо.

У світі цінуються успіхи у публічних сферах, а не домашня невидима праця

Послухала інтерв’ю однієї публічної особи, як її принижують гендерні квоти.  Страшне. Доволі розповсюджена думка, насправді. Публічні особи — теж продукт соціалізації. Але, що характерно, у законі не сказано, що 30%  — це квоти саме для жінок. Там ідеться про осіб іншої статі.

А те, що в нас автоматично зчитується, що для жінок, то це симптоматично, про це варто говорити. Як-то кажуть, люди — психи, але не дурні.

І взагалі, чому чоловіків не принижує, коли вони отримують квоти — вищу зарплатню і посади за те, що вони чоловіки?

У капіталістичному світі цінуються успіхи у публічних сферах і не є успіхом домашня невидима праця. Казкова дивовижна історія Попелюшки закінчується заміжжям, а далі залишається видимою хіба у вигляді мемів про разючу відмінність періоду залицяння та доглядової праці опісля. Хоча може бути згадана й через  презирство за володіння ресурсами, які чоловік отримує безпосередньо, а жінка в переважній більшості змушена отримувати через нього. 

Такі ми, жінки, «меркантильні». І маємо за це почуватися винними всюди. І коли соціалізуємося в системі, яка вчить нас бути не кимось, а чиєюсь. І коли поза приватним простором щось нам не ускладнює життя, а хоч трохи намагається вирівняти можливості. Це точно про нашу «підступність». У той час, як чоловіки — такі чесні, такі прямолінійні, позбавлені мирських спокус та плотських утіх. Тільки от про кого у більшості своїй журналістські антикорупційні розслідування? Де, окрім незадекларованих статків, дізнаємося, хто до якого клану належить, а отже, тому зараз захищений чи навпаки відданий на відкуп у політичній боротьбі.

Квоти — це механізм підтримки тих, хто мали довгу і довшу історію дискримінації

Декілька років тому мережею розповсюджували гарну аналогію, щоправда, російською. Далі  – мій переклад:

«Уявіть, що дівчинку і хлопчика протягом дня кожну годину просять зібрати м’ячики. Кожен раз хлопчику дають 10 цукерок, дівчинці — дві. Ділитися не пропонують, просто віддають. І так з дев’ятої, скажімо, до сьомої. 

До кінця дня у хлопчика 100 цукерок, а в дівчинки — 20. І ось о восьмій їм раптово дають цукерок рівно навпаки: дівчинці — десять, а хлопчику — дві. Після чого говорять дівчинці, щоб поділила справедливо. 

Чи буде справедливо віддати хлопчику чотири свої цукерки? Ні. Бо справедливо буде забрати у нього 36 із тих, що він отримав за день, — ось тоді обидві дитини матимуть однакову кількість цукерок».

Квоти — це прямий і чесний інституційний механізм підтримки тих, хто мали довгу і довшу історію дискримінації (тут якраз відповідь, чому автоматично вони зчитуються для жінок).  Нечесно вимагати різне від людей тільки за ознакою статі. Якщо гендерні квоти лякають як трамплін для потенційно непрофесійних людей, то так само мають викликати питання, чому  привілей мати вищу посаду чи оплату праці часто обґрунтовується лише тим, що людина — чоловічої статі.

Пригадуєте, як обурення і страх щодо квот на український контент теж ширилося зі зрадою, що втратимо якість. Але натомість почали втрачати почуття меншовартості, коли більше і краще пізнали своє. Деколоніальні студії неспроста часто включають феміністичні питання і навпаки. Меншовартість варто рефлексувати з усіх сторін — і через насадження з боку іншої держави, і всередині власної.

Якщо чоловік не здатен себе обслуговувати, то варто ставити питання про його спроможність займатися державними справами

Унормованою має стати як політична участь жінок, так і хатня робота чоловіків. Це взаємопов’язані процеси. Ще в 1791 році Олімпія де Гуж  зауважила дисонанс, що, не маючи рівних прав, покарання згідно з тогочасним законодавством жінки несуть повністю. Можливо, сьогодні її фразу «Якщо жінка гідна зійти на ешафот, то вона гідна увійти і до парламенту» варто перефразовувати про репродуктивну працю. Якщо дорослий повносправний чоловік не здатен себе обслуговувати — від прання своєї білизни до виховання своїх дітей, то варто ставити питання про його спроможність займатися державними справами. Спрямовувати суспільний осуд і сором у цей бік устрою. 

І навпаки — ті, хто століттями, роками щоденно виконували масив менеджменту та домашньої рутини без оплати і визнання, точно гідні скористатися компенсацією у вигляді квот за практики експлуатації попередніх періодів. Щоб принісши свій досвід, зокрема, у парламент, знайти інструменти справедливого розподілу ресурсів тут і зараз.

Ольга Костіна, 

співзасновниця ініціативи «рівні в кривому», магістерка української філології та практичної психології, екофеміністка

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Колонки