Різна зарплатня для чоловіків та жінок на однаковій посаді, неоплачувана хатня робота, розподілення на «жіночі» та «чоловічі» професії. Ні, це не історії з середньовіччя, це сучасність. Що страшніше – не суто українська, а навіть світова.
Гендерний розрив у оплаті праці (або pау gap) – це явище, при якому жінкам на ринку праці платять менше, ніж чоловікам на однакових посадах та за однакову роботу. За даними Держстату, у другому кварталі 2021 року гендерний розрив в оплаті праці досяг найнижчого рівня за всю історію незалежності України – 17,4%.
Разом із експертками ми з’ясовували, чому та в яких формах існує це явище і як йому протидіють у різних країнах. А також зібрали поради щодо виявлення та зупинення цього виду дискримінації на роботі.
Чому існує гендерний розрив у оплаті праці?
Благодійна організація Великобританії «The Fawcett Society», яка виступає за гендерну рівність, провела дослідження та з’ясувала, якими є справжні причини гендерного розриву в оплаті праці. Виявилося, що основними проблемами, які спричиняють це явище, є дискримінація, нерівномірне розподілення хатньої роботи та догляду за дітьми, розмежування ринку праці на «жіночі» та «чоловічі» сфери, а також просування чоловіків на керівні посади.
В аналітичному дослідженні European Commission відзначені також такі причини гендерного розриву в оплаті праці, як зависокий рівень представленості жінок у низькооплачуваних сферах (медицина, освіта та обслуговування). А також згадується «скляна стеля». Тобто, перешкоди, які заважають кар’єрному зростанню жінок та не пов’язані з їхніми професійними якостями.
Окрім прямої дискримінації (коли за однакову роботу чоловікам платять більше, ніж жінкам), є й інші гендерні виклики. Відмова у працевлаштуванні через репродуктивний вік, звільнення через вагітність, труднощі при працевлаштуванні після декретної відпустки.
Ба більше, жінки в усьому світі досі стикаються з непропорційно великою часткою неоплачуваної хатньої роботи, домашніх обов’язків та виховання дітей. Це є тією проблемою, яка призводить до зниження потенційного заробітку жінок. Оскільки в них (на відміну від більшості чоловіків) просто немає стільки вільного часу, аби сконцентруватися на кар’єрі.
Але справа не тільки в нерівності оплати праці, а й у нерівних можливостях. У деяких країнах дівчатам заборонено отримувати навіть середню освіту. Жінкам не дозволено працювати в певних професіях або взагалі виходити на ринок праці. В Україні донедавна також було близько 450 «чоловічих» професій, де не могли працювати жінки. Але в 2017 році Міністерство охорони здоров’я скасувало відповідний наказ, і відтоді жінки можуть бути машиністками, ковальками, теслярками, лісорубками тощо.
Внесок чоловіка цінується більше, ніж внесок жінки?
Гендерний розрив у оплаті праці носить системний характер. Як зазначає в книжці «Down Girl: The Logic of Misogyny» авторка Кейт Манн, це явище віддзеркалює широко поширене жінконенависництво, що досі існує в патріархальних суспільствах. Там, навіть при виконанні однієї і тієї ж ролі внесок чоловіка цінується більше, ніж внесок жінки. Цей процес відбувається у поєднанні з культурними традиціями та гендерними ролями, які теж підштовхують жінок та дівчат до більш низькооплачуваних та менш цінних занять.
Таке жінконенависництво, тобто мізогінія, негативно впливають на важливі сфери життя жінок. Зокрема, навчання («математика не для дівчат», різне спрямування трудового навчання для дівчат та хлопців, жарти про «жіночу логіку» тощо), доступ до медицини та соціальних послуг. А також на участь жінок у політичному та управлінському житті.
На думку соціологині та заступниці директорки «Центру соціальних і трудових досліджень» Оксани Дутчак, гендерні стереотипи є лише невеликою часткою системи, яка призводить до гендерного розриву в оплаті праці.
«Більша частина тут криється у знеціненні репродуктивної – домашньої та доглядової – праці на рівні капіталістичної економіки. На основі дітонародження ця праця соціально конструюється як «жіноча». Вона знецінюється, оскільки штучно винесена за рамки «продуктивної» економіки – вона нібито нічого не виробляє і не створює додану вартість, а отже і прибуток», – пояснює експертка.
Також вона зазначає, що саме низькі зарплати у традиційно «жіночих» доглядових секторах економіки, а також робота жінок на нижчих посадах (зокрема, через репродуктивну працю у сім’ї) – і є ключовими механізмами виникнення гендерного розриву.
Різна оплата за однакову роботу – це дискримінація?
Згідно з Законом України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні», дискримінація трактується як «ситуація, за якої особа або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі».
Як зазначає юристка та консультантка Аналітичного центру Асоціації жінок-юристок України «ЮрФем» Марта Змисла, нерівність в оплаті праці – це дискримінація, з якою здебільшого зіштовхуються жінки, коли виникає ситуація, за якої на аналогічній посаді особа однієї статі отримує меншу заробітну плату, ніж особа протилежної статі. За словами експертки, такий підхід до оплати праці спричиняє порушення як національного, так і міжнародного законодавства.
Право на оплату праці належить до трудових прав. А відповідно до Кодексу законів про працю, в Україні забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей.
«Попри те, що чинні нормативно-правові акти України не містять окремої норми, яка б гарантувала рівну оплату праці. У тому числі Закон України «Про оплату праці» для чоловіків та жінок – міжнародне законодавство, яке є частиною національного законодавства України гарантує право на рівність в оплаті праці та враховує гендерні аспекти», – каже Марта Змисла.
Юристка також радить звернути увагу на Конвенцію МОП №100, яка гарантує рівне винагородження чоловіків і жінок за працю рівної цінності. А також на Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яка закликає держави, поміж іншого, включити принцип рівноправності чоловіків і жінок у своє національне законодавство.
Як пандемія COVID-19 вплинула на гендерний розрив у оплаті праці?
У Глобальному звіті про гендерний розрив за 2021 рік зазначається, що гендерний розрив в оплаті праці відслідковується в усьому світі і практично в усіх галузях та професіях, незалежно від об’єктивних факторів, які можуть впливати на дохід. За прогнозами, при сьогоднішніх темпах прогресу потрібно приблизно 135 років, аби подолати розрив та досягти справедливості в оплаті праці в усьому світі.
За словами соціологині Оксани Дутчак, загальний гендерний розрив наразі безперечно збільшився. Адже пандемія і карантинні обмеження суттєво вдарили по секторах, у яких переважно працюють жінки (наприклад, сфера послуг, торгівля). А також через збільшене навантаження репродуктивної праці тощо. Експертка переконана, що через це будуть складні і комплексні довгострокові наслідки: як негативні, так, можливо, і окремі позитивні.
Ситуація з гендерним розривом в оплаті праці поки неоднозначна і нелінійна. Як констатує Дутчак, в одних країнах попередньо повідомляється про збільшення розриву (наприклад, у Великій Британії та Австралії). Тоді як в інших країнах суттєвої негативної динаміки немає (наприклад, в Естонії).
«Справа в тому, що на збільшення розриву в оплаті праці впливають не так кризи, як реакція влади на них. Треба розуміти, що криза, пов’язана з пандемією, є безпрецедентною. І заходи, які вживалися різними урядами, також суттєво відрізнялися від звичних «антикризових» заходів останніх десятиліть. У випадку економічних і фінансових криз зазвичай уряди, наприклад, вдавалися до заморожування рівня мінімальної оплати праці, що і було важливим чинником зростання розриву в оплаті праці. Під час цієї кризи подібні заходи переважно не використовували, тому і наслідки для гендерного розриву в зарплатах можуть бути іншими», – зазначає соціологиня.
Про гендерний розрив у оплаті праці мовою цифр
За даними Державної служби статистики України, на початку 2019 року гендерний розрив в оплаті праці складав 22,8%. А на початку 2021 року знизився до 17,8% у першому кварталі та 17,4% у другому кварталі. Ці дані – рекордно низькі для України. Проте за останніми дослідженнями, в третьому кварталі 2021 року розрив знову збільшився до 20,7%.
Згідно з Рейтингом рівності оплати праці Організації економічного співробітництва та розвитку, найнижчі показники розриву в оплаті праці у 2018 році показували такі країни як Болгарія (усього 3%), Бельгія (3,4%), Румунія (3,5%). У 2020 році – Нова Зеландія (4,4%) та Норвегія (4,8%).
Як інші країни протидіють гендерному розривові в оплаті праці?
У більшості країн вже є певні закони, які гарантують рівне ставлення до жінок та чоловіків на роботі, а також протидіють дискримінації. Крім цього, існують і певні кампанії та акції, які мають аналогічну мету.
Ісландія
У 2018 році в Ісландії набув чинності закон, який забороняє платити чоловікам більше, ніж жінкам. Тоді ж уряд вніс до парламенту законопроєкт, що зобов’язує всіх роботодавців, які мають понад 25 співробітників/ць, надавати сертифікацію, що доводить надання рівної зарплати. Закон діє як для приватних, так і для державних підприємств.
Велика Британія
У Великій Британії в жовтні 2019 року розпочалася кампанія з зупинення дискримінації в оплаті праці #MeTooPay. До неї долучилися понад сто успішних жінок країни. Це сталося після того, як стали відомими шокуючі подробиці боротьби за працевлаштування банкірки Стейсі Маккен. Жінка виграла судову справу з трудових суперечок проти свого працедавця. Маккен стверджувала, що її дискримінували за ознакою статі. Вона з’ясувала, що їй платять значно менше, ніж колезі-чоловікові, який виконував такі ж обов’язки та обіймав аналогічну посаду.
Крім того, у всьому Сполученому Королівстві вже понад 50 років діє закон про рівну оплату праці, який забороняє платити чоловікам більше, ніж жінкам за однакову роботу.
Нова Зеландія
У липні 2020 року в Новій Зеландії ухвалили законопроєкт щодо внесення поправок до закону про рівну оплату праці. Хоча чинний закон і так гарантував отримання однакової зарплатні на однакових посадах жінкам та чоловікам. Але в нових правках зазначається, що всім повинні платити однакову заробітну плату навіть на різних, але однаково цінних роботах. Зокрема, в галузях із хронічним недоплачуваним переважанням жінок.
Німеччина
У 2017 році в Німеччині набув чинності новий закон про прозорість оплати праці. Він покликаний викорінити нерівність в оплаті праці жінок та чоловіків, а також покращити судову систему в розв’язанні трудових суперечок.
Данія
У цій країні діє закон про рівне ставлення до чоловіків та жінок у галузі зайнятості. Він гарантує, що працедавці не будуть віддавати перевагу одній статі над іншою, коли в компанії зявлятиметься вакансія. Цей закон регулює також умови праці, роботу та звільнення, просування та навчання, членство в профспілці тощо.
Як захистити своє право на рівну оплату праці?
Що ж робити, якщо працівнику/ці стало відомо про різницю в оплаті праці між чоловіками та жінками, які обіймають аналогічну посаду або виконують тотожні трудові обов’язки?
Крок 1. Заява
Юристка Марта Змисла радить звернутися із заявою до роботодавця/иці, в якій повідомити про ситуацію з посиланням на національне та міжнародне законодавство, що гарантує рівні права та можливості для працівників обох статей.
Крок 2. Звернення в управління держпраці
Якщо роботодавець/иця залишив/ла таку заяву без реагування та не вчинив/ла зі свого боку жодних дій для усунення такого розриву в оплаті праці, варто звернутися до Головного управління держпраці зі скаргою.
Крок 3. Звернення до суду
«Якщо і заходи досудового врегулювання виявилися безрезультатними, то слід звертатися до суду за захистом своїх порушених трудових прав та інтересів. В Україні ще немає сформованої судової практики по справах такої категорії, тому варто формувати судові прецеденти, бо є законодавчі механізми щодо оскарження таких дій роботодавця/иці», – каже експертка.
На її переконання, в такій ситуації необхідно звертатися до суду з позовом про визнання дій роботодавця/иці дискримінаційними в трудових відносинах при визначенні розміру оплати праці, про стягнення упущеної вигоди та стягнення моральної компенсації. За словами Марти, формування судової практики наразі лише на початкових етапах становлення в Україні. Однак коли Аналітичний центро «Юрфем» робив огляд судової практики Верховного Суду, то там зустрічалися випадки, в яких судді поверхнево підходили до розгляду справ, де скаржники покликалися на дискримінацію. А суди зводили все до того, що такі дії позивачем не доведено.
«Тому, справи, які пов’язані з дискримінацією, зокрема, в яких йдеться про гендерний розрив в оплаті праці, є стратегічними і мають всі шанси дійти до розгляду в ЄСПЛ. Хоча національні судові інстанції ще не до кінця розуміють всієї глобальної проблеми дискримінаційного явища та не готові ухвалювати об’єктивні рішення», – підсумовує Марта.
Як скоротити гендерний розрив у оплаті праці?
Авторка видання «Maney Under 30» Маргарет Вак, яка спеціалізується на фінансових консультаціях для молоді, уклала перелік стратегій скорочення гендерного розриву в оплаті праці. Серед них – підвищення мінімальної заробітної платні, прозорість оплати праці, справедливе планування тощо. Деякі з цих порад поділяють і наші експертки.
«Потрібно розуміти, що гендерний розрив у оплаті праці – це статистична величина, середнє арифметичне по зарплатах жінок і чоловіків у країні. На середню величину більше впливають великі сектори економіки – розрив між ними (традиційно «жіночими» і «чоловічими») та всередині них. Для того, щоб зменшити розрив, можна піднімати мінімальну оплату праці. Бо саме жінки частіше працюють у найнижче оплачуваних секторах економіки», – ділиться Оксана Дутчак.
Також, як зазначає соціологиня, потрібна переоцінка значення репродуктивної праці. Йдеться про значне підвищення оплати праці у традиційно «жіночих» секторах – освіті, медицині, соціальній роботі. А для цього потрібна системна переоцінка значення цих секторів для суспільства.
Перші кроки вже робляться
А юристка Марта Змисла вважає, що Україна поступово робить законодавчі кроки для викорінення явища щодо розриву в оплаті праці між чоловіками та жінками. Про це може свідчити приєднання до «Партнерства Біарриц» – міжнародної ініціативи рівних прав і можливостей. Метою цієї знакової події є досягнення рівних прав і можливостей для чоловіків та жінок. Уряд уже прийняв розпорядження, згідно з яким держава взяла на себе зобов’язання з-поміж іншого сприяти зменшенню розриву в оплаті праці між жінками і чоловіками, яке передбачає, що за один вид діяльності має бути рівна оплата праці незалежно від статі.
«Приєднання України до «Партнерства Біарриц» стало вирішальним та публічним показом європейській спільноті того, що Україна визнає проблеми гендерно-зумовленого насильства, які існують в нашій державі та готова вживати заходів для подолання цього явища загалом», – розповідає експертка.
Наразі Кабмін також розробив проєкт розпорядження «Про схвалення національної стратегії щодо зменшення гендерного розриву в оплаті праці на період до 2023 року та затвердження плану заходів щодо її реалізації». Уряд має на меті запровадити заходи, які покликані сприяти зменшенню розриву в оплаті праці між чоловіками та жінками. Зокрема, за прогнозованими показниками цієї стратегії розрив в оплаті праці з 2021 року до 2023 року повинен впасти до 17%.
На завершення, Марта Змисла пояснює, що проєкт містить стратегічні цілі, які покликані зменшити розрив в оплаті праці між чоловіками та жінками. Ідеться, зокрема, про таке:
- приведення національного законодавства у сфері оплати праці у відповідність з міжнародними нормами;
- впровадження принципу рівного винагородження жінок і чоловіків за працю рівної цінності;
- розвиток жіночого підприємництва;
- запровадження квотного принципу для представлення жінок у керівних органах компаній та у політиці;
- створення рівних можливостей для чоловіків та жінок щодо отримання соціальної відпустки по догляду за дитиною;
- подолання гендерних стереотипів (уроки з гендерної рівності в школах тощо).
Яна Радченко,
