Home Статті Ґолда Меїр: Її прем’єрство

Ґолда Меїр: Її прем’єрство

10
573

Ґолда Меїр, перша жінка на посаді прем’єр-міністра Ізраїлю, одна з найвідоміших політикинь у повоєнному світі, залишила по собі мемуари «Моє життя». Меїр писати не любила, навіть коли йшлося про програмні промови, воліла говорити наживо; свої спогади вона теж не писала, а диктувала. «Моє життя» залишив голос і купу неточностей, які можна списати на хиби пам’яті й несумлінність редактора.

Американська колумністка Елінор Баркетт, чия однойменна книжка про Ґолду Меїр недавно вийшла українською (Харків: Віват, 2020), сторожко прислуховується до того голосу, переповідаючи мемуари Меїр сторінка за сторінкою, але кардинально зміщує акценти.

Баркетт переписує біографію Меїр із позиції сучасної американки, екстраполюючи на події більше як п’ятдесятирічної давнини нинішні відносини Ізраїлю і США. Починається історія тут 1969 року – із візиту Ґолди до США і перемовин із Ніксоном щодо допомоги Ізраїлю зброєю. Нині ж авторці важливо відзначити, що Меїр першою на міжнародному рівні озвучила потребу в запобіганні тероризму; і ми розуміємо, чому саме на цьому моменті в політичній орієнтації Меїр наполягає її американська біографка. Про офіційний візит до США (перший такого масштабу в історії двох країн, до речі) в мемуарах Меїр так само згадано (десь п’ять сторінок), ті чотири дні таки вирішили хід Війни на виснаження. Тільки супроводжує свою розповідь Меїр коментарем на кшталт «а могло б бути й гірше самогубство», який американка не помітила.

Ясно, що все в біографії залежить від перспективи біографа. Якби така книжка про Меїр була написана в Україні, то починалася би вона фразою «Ґолда народилася в Києві…»; і це є в мемуарах Меїр, як і дитячий жах перед погромами, що безпосередньо вплинув на антитерористичну політику Ізраїлю.

Меїр не є першою жінкою, яка очолила державу, до неї уже були дві прем’єрки – на Цейлоні і в Індії, але її часто називають першою в світі (масштаб постаті засліплює). Бен-Ґуріон свого часу назвав Меїр найкращим чоловіком в Кабінеті міністрів. Це недолуге визначення переслідувало Ґолду всю політичну кар’єру і змушувало забути про мову дипломатії. А Меїр і без того безапеляційна і ядуча в своїх промовах.

Читайте також: Ґолда: 7 фактів про одну з найвпливовіших жінок у новітній історії

Жінка зі стомленим обличчям, бабця в ортопедичному взутті, підкреслена демократична і навіть провінційна, прокурений голос і сиві пасма, щоб навіть побіжно не бути схожою на «капіталістичний жіночий глянець» – таким був її плеканий образ, і він дозволяв Меїр вволю розпускати гострого язика. Кожен, хто згадував при ній той вислів батька-засновника Ізраїлю, потім про це шкодував, включно з Ніксоном.

Проте Меїр мала дещо бентежну звичку щодо сьогодення жінок-політків: серед найжорсткіших перемовин, дебатів чи брифінгів вона могла вголос розридатися, коли її буцімто ображали. Ставлення до Ґолди Меїр в євро-американському зовнішньому світі було насамперед як до жінки-в-політиці, як до екзотизму і видовищного винятку. Вона ці упередження стратегічно(!) підтримувала.

Меїр у мемуарах саркастично згадує офіційне інтерв’ю, яке дала американському журналісту, і в якому її змусили переповісти рецепт гефілте фіш. Смішно. Зараз би задуматися, чому це питання спало на думку поставити політикині, в чий країні точиться війна. При тому, що тільки-но прозвучала заява про готовність до використання ядерної зброї! Але Баркетт не міркує про упередження, вона їх ретранслює. Скажімо, авторку «Ґолди» дратує, що Меїр була нібито поганою матір’ю, мало приділяла уваги дітям, яких виховував батько, що з ним Меїр не жила, бо мала собі інших чоловіків, серед яких – третій президент Ізраїлю, і повністю віддавалася політичній роботі. Була б такою агресивною авторська позиція, якби Меїр була чоловіком-політиком? Навряд.

Іронічно: початок політичної кар’єри Меїр пов’язаний з Жіночою Радою, але Ґолда при тому була послідовною антифеміністкою і часто казала, що робота в політичних жіночих організаціях не є ані політичною, ані роботою.

Розказати про життя і діяльність Меїр – це поміркувати про альтернативу для жінки в повоєнній публічній сфері (нагадаю: на ці часи припадає становлення моделі «щаслива домогосподарка»). «У нас немає альтернативи», – такою є найвідоміша відповідь Меїр на закиди щодо радикальності її політики.

З сімнадцяти років Ґолда була активною членкинею сіоністського руху, з 1931 року жила в Палестині. Після кількох років в кібуці поступає на державну службу (по квоті для жінок) і починає політичну кар’єру, переважно за кордоном (мала бо чудову англійську).

1938-го була делегаткою на сумнозвісній Евіанській конференції, де обговорювали проблему європейських євреїв-біженців і квоту, що її ввела Британія щодо еміграції в Палестину (результати тієї конференції згодом назвали «посильною допомогою Гітлеру», а Меїр до скону згадувала її як свою особисту поразку).

Після підписання декларації про незалежність Ізраїлю і з початком Арабо-Ізраїльської війни Меїр скеровують послом до Москви. З 1949-го вона – членкиня Кнесету. Побувала на різних міністерських посадах (міністерка праці, міністерка іноземних справ) і з 1969-го стала прем’єркою.

Її прем’єрство триває до 1974 року. В цей час країна переживає кілька гучних трагедій, значуще джерело яких – особливості зовнішньої і внутрішньої політики Меїр. Єгипетська війна на виснаження, теракт на Мюнхенській олімпіаді, наслідком якого стала операція «Гнів Божий», і нарешті Війна Судного дня, яка спричинила сильні протести мирного населення в Ізраїлі.

Теракт у Мюнхені справедливо вважають «зеро-пацієнтом» міжнародного тероризму, вистежування і ліквідація терористів тривала понад 20 років. Війна Судного дня змінила воєнну стратегію, вона «обдарувала» військових концепцією «активної оборони» і вартувала обом сторонам по 20 тисяч життів. Прецеденти світового масштабу. Меїр та її уряд наполегливо попросили подати у відставку.

Меїр пише в мемуарах: «Моє прем’єрство з війни почалося, війною закінчилося». За її версією відставку вона ініціювала сама, бо не мала фізичних ресурсів продовжувати роботу. Її просили залишитися, але вона пішла.

На цьому закінчуються мемуари Ґолди. Хіба що у фінальній подяці за щасливе життя, яке їй випало, бо вона бачила народження своєї держави і була до того причетною, впадає в око одна показова репліка: «Нам завжди доводилося обирати між тим, що для нас небезпечно, і тим, що дуже небезпечно».

Баркет закінчить історію Ґолди інакше. Відставка прем’єрки за її версією відбувалася через тиск США, що змінив курс зовнішньої політики. А фінал історії Меїр припаде на прем’єру вистави «Ґолда» на Бродвеї; ця моновистава насправді була дуже популярною наприкінці 1970-х. Політичний театр за волею біографки став просто театром. Тільки от що: Ґолда і там, і там була примадонною.

Ганна Улюра, для 50%

Фото: видавництво Vivat
Більше публікацій
Більше публікацій Ганна Улюра
Більше публікацій Статті