Home Статті Інна Совсун: «Я вам не Інночка»

Інна Совсун: «Я вам не Інночка»

«Рішення піти в політику прийняла дуже швидко», – говорить Інна Совсун.

У неї якісна освіта – вона закінчила Національний університет Києво-Могилянська академія за спеціальністю політологія та магістратуру з європейської політики в університеті Лунду, Швеція. Має досвід викладацької роботи в НАУКМА та  Київській школі економіки.

З березня 2014-го по серпень 2016 року Інна Совсун була заступницею міністра освіти Сергія Квіта, опікувалась питаннями вишів.  Після завершення роботи в міністерстві зосередилася на роботі в Київській школі економіки як віцепрезидентка.

На виборах до парламенту 2019 року пройшла до ВР за списком партії «Голос». Є членкинею комітету з питань освіти, науки та інновацій та співголовою МФО «Рівні можливості».

Інна Совсун переконана, що коли стикаєшся з гендерною нерівністю чи сексизмом, головне не мовчати.

Жінки в політиці частіше стикаються із кібербулінгом

«Із рівністю в політиці є чимало проблем, але важливо їх не замовчувати», – говорить Інна Совсун, виступаючи у Львові з лекцією «Політика – (не) жіноча справа».

Вона розповідає про власний шлях у владі та політиці. Погоджується з тезою, що в Україні жінки значно рідше, ніж чоловіки, отримують пропозицію піти в органи влади. Визнає, що якийсь час їй здавалося, що говорити про такі проблеми – означає визнавати власну слабкість. «Я не одразу прийшла до розуміння того, що про це треба говорити», – каже вона.

За спостереженнями Інни, жінки в політиці частіше стикаються з кібербулінгом – їм пишуть образливі коментарі, переслідують у соцмережах. Якщо кібербулінг – це плата за свободу в інтернеті, чому цю ціну більше платять жінки, ніж чоловіки?

Коли в 2014 році її призначили першою заступницею міністра освіти і науки, їй було 29. Перше, що вона прочитала про себе в інтернеті, що вона коханка міністра. Для когось це було  єдиним логічним поясненням того, що вона обійняла цю посаду. Тоді вони сміялися з цих вигадок і з чоловіком,  і з міністром. Але сам факт, що їй доводилося це переживати, обурив.

У той же час міністром фінансів була Наталія Яресько, у якої були заступники чоловіки. Про жодного з них не написали, що його призначили тому, що він коханець міністерки. «Якщо про це мовчати, то це траплятиметься й далі з наступними поколіннями жінок», – переконана Інна Совсун.

20% недостатньо

Як помітила Інна Совсун, дискримінації в уряді вистачає, але її в рази менше, порівняно з ситуацією в парламенті: «Робота в міністерстві управлінська, ти маєш формальні повноваження і допоки ти знаєш, що робити і можеш працювати, ти менше стикаєшся з упередженнями. Натомість в парламенті ти сидиш в акваріумі Верховної Ради і тебе постійно фотографують, не соромлячись обговорюють, у якому ти одязі... До цього треба бути морально готовою».

У парламентської фракції «Голосу» найбільша частка жінок – 40%. Втім, на думку Інни Совсун, будь-яка цифра, що менша 50% – поганий результат.

«У парламенті має бути 50% жінок. У випадку з міністерствами гендерні квоти не працюватимуть – це виконавчий орган влади, треба брати кваліфікованих працівників, відповідно до заслуг. А у випадку з парламентом, квота встановлена мінімум 30%, і це логічно, бо парламент представницький орган», – пояснює вона. Якщо в суспільстві 52% жінок, то не може бути у парламенті 90% чоловіків.

Говорячи про квоти, депутатка визнає, що це складний механізм. Квота 30% змушує партії шукати кандидатів поза межами звичних середовищ, бо квота – це передовсім спосіб розширити пошук.

На думку депутатки, помилково вважати, що квоти існують для того, щоби просувати некваліфікованих жінок замість чоловіків. Це радше питання того, що кваліфіковану жінку можуть не помітити, наприклад, через приховані практики дискримінації.

Вона наводить приклади таких прихованих практик, зокрема говорить про «скляну стелю». Наприклад, сфера освіти. Більшість випускників магістерських програм в Україні – це жінки, але понад 80% докторів наук – чоловіки. У чоловіка більше шансів стати директором школи, хоч жінок у школах кількісно більше. В університетах викладачів жінок і чоловіків приблизно порівну, але ректорок аж дві на всю Україну.

«Я феміністка і не приховую цього»

«Я феміністка і не приховую цього», – наголошує Інна Совсун. Вона стверджує, що в Україні існують проблеми з гендерною рівністю. Наводить дані про те, що за статистикою жінки заробляють на 25% менше за чоловіків, третина жінок скаржиться, що вони потерпають від домашнього насильства.

Совсун наголошує, що щоразу, коли в Україні звучить слово «гендер», до цього намагаються поставитися як до вигаданої проблеми. Але робота дитячих садочків до 16-ї години чи відсутність груп продовженого дня у школах – це не вигадка. Це дискримінація жінки на ринку праці, закріплена у повсякденних практиках та уявленнях. Адже саме від жінок чекають більшої залученості у виховання дітей тому відсутність груп подовженого дня у школах, безпосередньо впливає на рівність трудових та економічних прав жінок і чоловіків. Це не вдасться змінити швидко. До того ж часто гендерні питання змішуються з питаннями ЛГБТ.

А ще є усталене ставлення до жінок як до «милих створінь».

Депутатка розповідає, як на одному з телевізійних ефірів нардеп Сергій Шахов постійно звертався до неї «Інночка».

«Перше, що я сказала, коли ведучий Віталій Портніков надав мені слово: «Я вам не Інночка», – згадує депутатка. Нардеп тоді виправдовувався тим, що вона йому в дочки годиться.

За словами Інни, частина людей, які так звертаються, щиро не розуміють, у чому тут проблема, а частина жінок це толерує і заохочує. Та навіть тим жінкам, кому така зверхня пестливість не подобається, важко в публічній дискусії зробити зауваження.

Інна Совсун наводить ще один приклад. Під час однієї з зустрічей в «Нафтогазі», де були присутні кілька народних депутатів, трапилося так, що вона була єдиною жінкою. Під час зустрічі представник компанії підходив до всіх співрозмовників, тиснув руку, називався і давав свою візитівку. Коли дійшов до неї, то розвернувся і пішов далі. Депутатка спитала, чи її ігнорують, мовляв, яка цікава політика компанії щодо жінок. З урахуванням того, що значну частину аудиторії становили іноземці, почалася паніка, у неї перепросили. Але за 5 хвилин зайшов інший представник «Нафтогазу», і ситуація повторилася один до одного.

На думку депутатки, часто жінки губляться і не знають, що відповідати. Вони думають, що якщо почнуть обурюватися, їх вважатимуть божевільними або істеричками, що не розуміють гумору. Але треба не мовчати. Треба реагувати публічно. Бо інакше ситуація не зміниться.

Марина Довженко, для 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Марина Довженко
Більше публікацій Статті