Жінки — це 50% успіху України

Ірина Дробович: Жіночий рух спрацював і активно діє під час повномасштабної війни

«Війна застала нас у тому часі, коли різні жіночі організації багато років добре працюють кожна у своїй сфері. І всі вони були сильними окремо. Але пора єднатися і говорити одним голосом — це зробить нас ще сильнішими», — говорить радниця Українського жіночого конгресу Ірина Дробович.

Ми спілкувалися з нею напередодні проведення шостого конгресу. Вийшла розмова про виклики, які постають перед організаторками та організаторами, а також про те, чому дуже важливо сьогодні говорити про жіноче лідерство і підтримувати одна одну. 

Ірина Дробович

Українські жінки демонструють лідерство у найрізноманітніших сферах

Часом можна почути, що нібито розмови про жіноче лідерство зараз не на часі. Що ви говорите, коли чуєте такі закиди?

Відповідь на це питання дуже проста. Потрібно лише подивитися на те лідерство, яке демонструють українські жінки у найрізноманітніших сферах зараз. Жінки тримають військовий фронт – 50 тисяч українок служать у Збройних Силах України, з них 37 тисяч на військових позиціях і 5 тисяч безпосередньо на передовій. 

Українські жінки тримають економічний фронт – релокують свій бізнес із небезпечних регіонів і запускають його там, де немає активних бойових дій. І це теж підтримує нас і – без перебільшення – наближає нашу перемогу. Українські жінки тримають волонтерський фронт. Вони вже дуже добре розбираються у всіх видах амуніції, яка потрібна для військових на передовій, а також знають проблеми внутрішньо переміщених осіб. Українські жінки запускають соціальні та реабілітаційні проєкти, а перебуваючи за кордоном – адвокатують потреби України на різних рівнях. Жіночі організації налагоджують контакти з партнерами з міжнародних організацій, розповідають правду про війну в Україні. 

Всі ці приклади говорять нам про те, що жіночий рух спрацював і активно діє під час повномасштабної війни. Тому говорити про права жінок, про рівні права і можливості зараз саме на часі. І дуже важливо усвідомлювати, що це теж частина нашої перемоги.

Важливо будувати горизонтальні зв’язки між жіночими організаціями України та інших країн

Цього разу є спеціальна панель, яку готували у партнерстві з польським Конгресом жінок. Як виникла ця співпраця і як ви до неї прийшли?

Насправді йдеться про багаторічну співпрацю. Власне, свого часу саме Конгрес жінок надихнув наших співзасновниць на створення Українського жіночого конгресу. Треба розуміти, що польський та український конгреси працюють у різних форматах: УЖК є національною платформою, яка промотує питання рівності на найвищому рівні. Ми піднімаємо важливі теми щодо прав жінок, адвокатуємо законодавчі зміни, у нас є можливість це робити. У той час, як польський Конгрес – це масштабна жіноча організація, яка працює на низовому рівні, і вона теж привертає увагу до важливих змін, які потрібні в польському суспільстві, щоб гарантувати рівність чоловіків і жінок.

Наша співпраця триває з 2016 року. Але цьогоріч, під час повномасштабної війни в Україні, наші польські колежанки запросили нас на їхній 14-й Конгрес, який відбувався у Вроцлаві. І чи не кожна дискусія, яка там відбувалася, в той чи інший спосіб торкалася питання України. Окрім того, УЖК мав спеціальну роль – наші співзасновниці виступали на кількох дискусіях, ми мали ряд двосторонніх зустрічей із нашими колежанками з жіночих організацій Польщі та інших європейських країн.

Конгрес у Вроцлаві став для нас дуже символічним моментом, оскільки він став свідченням не лише співпраці між жіночими організаціями України та Польщі, але також частиною чогось більшого – частиною великої підтримки, яку нам надали наші польські друзі. Бо ця підтримка від Польщі, яку ми відчули як держава Україна, вона не лише на високому політичному, безпековому рівні, не лише в гуманітарній допомозі, але й у підтримці та солідарності між жінками у наших країнах.

Читайте також: Сила в нас: про що говорили на Конгресі жінок у Польщі?

Конгрес жінок Польщі – 2022, Вроцлав

Співпраця між українським та польським конгресами привертає нашу увагу до того, як важливо будувати горизонтальні зв’язки між жіночими організаціями України та інших країн. Ми побачили, як добре ці горизонтальні зв’язки спрацювали в Україні. Це наша суперсила, якою ми – без перебільшення – вразили себе, вразили світ, і це допомогло нам вистояти під час повномасштабного вторгнення. І тепер такі горизонтальні зв’язки варто будувати з іншими країнами, в цьому можна побачити перспективу нових міжнародних двосторонніх проєктів.

І ми цього разу запрошуємо наших колежанок із Польщі на щорічний Український жіночий конгрес. Вони поділяться своїм досвідом, як жіночий рух у Польщі пройшов свій шлях розвитку. Бо той шлях відмінний від шляху, який ми пройшли в Україні. Адже, чимало жінок були в русі «Солідарності» наприкінці 80-х і на початку 90-х років. Але потім дуже мало жінок сіли за стіл, коли почали здійснюватися життєво важливі реформи у Польщі. І таким чином ота дієва участь жінок, які були в громадському русі, не перейшла у суспільно-політичний вимір – і про це відверто говорять наші польські колежанки. Вони закликають нас не повторити цей шлях.

І отут ми повертаємося до питання про те, чи варто говорити про жіноче лідерство. Звісно, варто, аби гарантувати українським жінкам місце там, де ухвалюються рішення. Зокрема, і політичні, економічні, соціальні, які пов’язані з відбудовою нашої країни. Тож слідкуйте за дискусіями, і я думаю, що всім нам буде дуже цікаво почути про цей досвід наших польських колежанок, тим більше, що ситуація з правами жінок у Польщі непроста.

Ми не боїмося тримати найрізноманітніші фронти 

Ірина Дробович, виступ на Конгресі жінок Польщі

Повертаючись до вашої участі у конгресі у Вроцлаві. За вашими спостереженнями, якщо порівнювати виклики, цінності, прагнення українок і польок, що між ними спільного і що відмінного?

Це дуже складні речі, щоб порівнювати, бо кожне з наших суспільств має зовсім іншу динаміку розвитку, іншу ситуацію, в якій ми всі перебуваємо. Адже польські жінки, з одного боку, не мають тих викликів, із якими зіштовхуємося ми, вони почуваються у більшій безпеці, аніж ми. Попри те, що вони чи не найкраще з усіх наших європейських партнерів можуть зрозуміти, як нам зараз. Поляки прийняли, здається два мільйони українців та українок, які були змушені рятуватися від війни.

Читайте також: 20 законопроєктів: у МФО «Рівні можливості» розповіли про результати роботи

З іншого боку, за останні роки, коли активно працює міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», активно діють українські жіночі організації, які адвокатують ті зміни, що відбулися в українському суспільстві на користь гарантування рівності жінок і чоловіків, були створені кращі умови, в яких ми, як жіночий рух, як активні жінки, можемо розвиватися. У той самий час ми бачимо, як сьогодні у Польщі мають місце виклики, які не відповідають концепції прав людини.

Але я думаю, що те, що нас єднає, – це дієвість. Ця атмосфера дуже добре відчувалася на Конгресі жінок у Вроцлаві. Там зібралися три тисячі учасниць, які приїхали з усієї Польщі. Це для них така щорічна подія, на яку вони дуже чекають. Мене вразила енергетика, яка там панувала – таких активних, дієвих жінок, які знають, чого вони хочуть, і готові за це боротися. Які наприкінці конгресу формулюють свої вимоги до діючого уряду, які не бояться давати нагороду першій жінці-священниці у Польщі за особливий внесок в промоцію рівних прав між чоловіками і жінками.

Українські жінки так само є дієвими. Ми не боїмося тримати найрізноманітніші фронти. Ми даємо собі раду в цих надскладних енергетичних викликах. Ми стоїмо, спираючись на цінності прав людини, і ми точно переможемо. І мені здається, саме це і є спільним між нами, представницями жіночого руху та й загалом жіночими спільнотами України та Польщі.

Ключові здобутки жіночого руху в Україні 

Давайте поговоримо про здобутки. Наприклад, усі зауважили, що президент у своїх щоденних промовах завжди говорить про українців та українок, захисників і захисниць. І це дуже важливо з точки зору видимості жінок. Власне, це в тому числі те, що багато років поспіль адвокатував Український жіночий конгрес. Якими ще здобутками варто пишатися учасницям жіночого руху?

Звісно, вживання фемінітивів на найвищому політичному рівні важливе. Це така дуже видима річ. І це прекрасно. Бо слова мають значення, і в цьому випадку ми бачимо, наскільки вони справді важливі.

Але я б ще відзначила здобутки щодо участі жінок у військовій сфері. Це та робота, яка була проведена впродовж останніх десяти років. І вона проявляється зараз. Адже, саме завдяки законодавчим ініціативам та адвокатуванню жіночим рухом було внесено зміни до законодавства, і жінки отримали можливість обіймати офіцерські посади у війську. Дівчата отримали можливість навчатися у військових навчальних закладах. І такі можливості сьогодні роблять можливим те, що 5 тисяч українок зараз воюють на передовій, жінки-військові як, наприклад, Тетяна Чорновол, котра нищить зі «Стугни» російські танки, чи парамедикині як, наприклад, Ірина Цибух, котрі витягають з поля бою поранених солдат та цивільних. Тобто наші спільні зусилля створили реальні можливості для жінок іти тим шляхом, який вони собі вибрали. Це очевидно, особливо в нинішніх обставинах.

Читайте також: Тил, що тримає фронт: як політикині волонтерять для перемоги

Також мені здається, що тут варто згадати тему домашнього насильства. Так, Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, і це є результатом 11-річної адвокаційної роботи. Це здобуток, який є великим кроком уперед. Звичайно, ми зіштовхнемося із надзвичайною кількістю випадків після війни, адже – як свідчать міжнародні дослідження – посттравматичний синдром людей, які повернуться із передової, призводить до того, що домашнє насильство зростає. Але сам факт того, що це питання піднімається в суспільстві  – це вже дуже важливо. І про це, зокрема, свідчить дуже хороша інформаційна кампанія «Розірви коло». Якщо подивитися на те, хто залучений в цю кампанію – Офіс віцепрем’єрки, Міністерство внутрішніх справ, Національна поліція, «Ла Страда» та інші громадські організації. Про що це говорить? Це говорить про те, що навколо однієї кампанії об’єдналися – від уряду до громадськості. Бо є усвідомлення розуміння того, що домашнє насильство треба долати.

Співзасновниці та команда УЖК, червень 2022 року

Також важливими є програми підтримки жіночого підприємництва, які заохочують жінок вести бізнес. І це заохочення є дуже важливим. Ми піднімали це питання під час нашого регіонального Українського жіночого конгресу, який ми проводили в червні. І ми побачили чимало прикладів того, як жінки допомагають жінкам релокувати бізнес. Наприклад, жінки з Харкова релокувалися до Івано-Франківська. Вони шиють одяг. І вони миттєво отримали підтримку і розгорнули свій бізнес у тилу. Це про солідарність, яку демонструють підприємиці. І в такий спосіб вони запускають економіку, платять податки, підтримують економічний фронт на шляху до перемоги.

Жінки всіляко допомагають і наближають нашу перемогу

Це буде шостий конгрес. У чому його особливість, чим він відрізняється від попередніх? Крім теми війни, звісно, яка є наскрізною.

Для нас це було непростим рішенням – проводити чи не проводити конгрес, враховуючи ті виклики, з якими ми щодня зіштовхуємося. Особливо в час такої складної енергетичної кризи. Але ми вирішили діяти і, переконана, що ми здолаємо всі організаційні виклики. Ось вам і приклад стійкості та дієвості. Коли попри будь-які обставини ми готуємо цю подію. Навіщо ми це робимо? Для того, щоб підтримувати дискусію в суспільстві, заохочувати наше суспільство розмірковувати над питанням про те, яку роль відіграють жінки під час війни. Як дієвість жінок допомагає нам перемогти. Які цінності українки демонструють під час цієї війни, і як це вирізняє нас з-поміж інших країн. Як нам далі гарантувати українським жінкам місце за столом переговорів під час врегулювання цієї війни й в час післявоєнної відбудови.

І ми заохочуємо цю дискусію, адже війна має ризик маскулінізації суспільства. Це таке спрощене сприйняття, коли можуть прокидатися стереотипи про чоловіків-героїв і про жінок, які плачуть і безпорадно чекають чоловіків із війни. Але це не так! Жінки всіляко допомагають і наближають нашу перемогу. І саме цей меседж, саме цю дискусію ми хочемо підтримувати в суспільстві, щоб усі ці напрацювання, про які ми говорили, яких ми досягли на шляху до гендерної рівності, не були знецінені, і щоб не відбувся відкат назад. Мабуть, в цьому й буде особливість шостого Українського жіночого конгресу.

У мене є відчуття, що ти стоїш, ти маєш стояти і розумієш, заради чого ти стоїш

Ірина Дробович

Ви неодноразово згадували про виклики, які постають перед жінками під час війни. А що для вас стало найбільшим викликом після 24 лютого?

Мабуть, мій найбільший виклик – це вміння відновити ресурс. Мій чоловік 25 лютого пішов у лави Збройних Сил України. Він захищає нашу країну в складі територіальної оборони. Ми з чотирирічним сином та моїми батьками живемо зараз у моєму рідному місті на Західній Україні. Ми навчилися долати виклики, давати собі раду в нових обставинах і в міру сил підтримуємо тих, хто тримає фронт. Усі місяці повномасштабної війни в мене є відчуття, що ти стоїш, ти маєш стояти і розумієш, заради чого ти стоїш. Але іноді внутрішні механізми втомлюються. І потрібно десь черпати ресурс. І тут мені дуже допомагає співпраця, розмови та відчуття єдності з однодумицями.

Із початку повномасштабного вторгнення я спостерігаю за жіночими організаціями. Хтось пішов у гуманітарну роботу, хтось залишився у своїй сфері, хтось шукав себе, щоб не втратити зв’язок із іншими коліжанками. Але мені трохи не вистачало тієї єдності, щоб наприклад, виходити зі спільними заявами на міжнародний рівень. Думаю, це ще один виклик, який можна додати до викликів жіночих організацій в Україні. Це потреба єдності. Війна застала нас у тому часі, коли різні жіночі організації багато років добре працюють кожна у своїй сфері. І всі вони були сильними окремо. Але пора єднатися і говорити одним голосом — це зробить нас ще сильнішими.

Моїм відновленням ресурсу якраз стала діяльність в Українському жіночому конгресі. Бо тут я побачила величезну підтримку нашої команди, яка попри надзвичайні виклики злагоджено діє в нинішніх складних обставинах. А також підтримку, яку надавали та продовжують надавати наші партнери. Зокрема, за кордоном. Від Польщі до Канади. Від Америки до Австрії. Всюди ми знаходили партнерів, які, хтось більше, хтось менше, але всі вони підтримують наше зусилля і допомагають рухатися далі. До перемоги. Яка точно буде за нами.

Вікторія Кобиляцька