Італія з новим урядом. Цього тижня почав роботу новий кабінет – на чолі з прем’єр-міністром Маріо Драгі, економістом і колишнім головою Європейського Центробанку. На уряд Драгі італійці покладають чималі надії щодо поступу країни – він має репутацію професіонала-технократа, готового йти до мети попри все. Драгі відомий своєю фразою «Whatever it takes» – «чого б це не вартувало», сказаною в контексті порятунку єврозони під час фінансової кризи. Втім, якщо поглянути на гендерний склад нового кабміну, виникають питання, чи справді «Супер Маріо» такий прогресивний, як його малюють.
Новий уряд Італії довелося формувати задля того, щоб уникнути дочасних виборів, які в часи пандемії ніхто не хочe проводити. Попередня коаліція розпалася через вихід із неї міноритарної партії «Жива Італія» під керівництвом амбітного експрем’єра Маттео Ренці.
Уряд технократів на чолі з Маріо Драгі став вимушеним компромісом, на який погодилися практично всі політичні сили. До нового кабміну увійшли представники найпопулярніших італійських партій – лівоцентристської Демократичної партії, популістів з «Руху 5 зірок», праворадикальної «Ліги», правоцентристів Сильвіо Берлусконі «Вперед, Італіє» та ще двох менших політсил. Із найрейтинговіших партій відмовилися підтримати новий уряд лише ультраправі «Брати Італії» Джорджії Мелоні.
Із 23 міністрів у новому уряді Італії лише третина – вісім – жінки. Це не новина для країни: у трьох попередніх кабмінах цифра була ідентичною. До того ж жінка ніколи не очолювала уряд Італії. Лише одного разу, коли прем’єром у 2014 – 2016 роках був Маттео Ренці, тодішній голова Демократичної партії, жінки обіймали половину міністерських посад.
Читайте також: Італія: Депутатка без обличчя
Дві з восьми членкинь уряду Драгі представляють партію «Вперед, Італіє» і працювали ще в очолюваному Берлусконі кабміні. Це Мара Карфанья, міністерка з питань територіальної когезії, та Маріастелла Джельміні, міністерка регіонів та автономій.
Від «Руху 5 зірок» в уряді міністерка у справах молоді Фабіана Дадоне, від «Ліги» – міністерка захисту осіб із інвалідністю Еріка Стефані, яка раніше брала участь у роботі комісій із протидії насильству над жінками.
А от на чолі міністерства рівних можливостей та сім’ї стала представниця «Живої Італії» Елена Бонетті, яку вважають радше прихильницею консервативних цінностей, аніж фемінізму.
Свою посаду міністерки внутрішніх справ зберегла позапартійна Лучана Ламорджезе. Також в уряді ще дві міністерки, які не належать до жодної партії і досягли успіху кожна в своїй професійній сфері. Міністерство юстиції очолила ексголова Конституційного суду Італії Марта Картабія, а міністерство освіти – колишня ректорка міланського університету «Бікокка», лікарка з великим міжнародним досвідом Крістіна Месса.
Читайте також: Берлусконі пішов, «берлусконізм» лишився: про жінок в італійській політиці
Натомість жодна з восьми міністерок в кабміні Драгі не є представницею лівоцентристської Демократичної партії, яка вважається найбільш прогресивною політичною силою Італії в питанні гендерної рівності. Всередині партії та серед її виборців спалахнуло обурення: чому політсила, яка декларує своєю цінністю гендерну рівність, не запропонувала жодної жінки на посаду міністерки?
«Це мачизм», – критикує власну політсилу Маріанна Мадіа, представниця Демпартії і ексміністерка в уряді Ренці.
«Щось пішло не так. Треба добре подумати – не лише про жінок у Демократичній партії, а й про механізм ухвалення рішень», – каже Тітті ді Сальво, політикиня і співзасновниця феміністичного руху «Якщо не зараз, то коли» за більшу роль жінок у політиці.
Лідер Демпартії Нікола Дзінгаретті на це відповідає: зробимо все, щоби дати жінкам більше посад заступниць міністрів.
Інші ліві політикині звертають погляд усередину: мовляв, це й відповідальність самих жінок, які досі не наважуються «відвойовувати територію» в умовах жорсткої конкуренції з чоловіками.
Утім, проблема системна, і стосується не лише політики. У консервативному італійському суспільстві, де роль жінки досі часто зводиться до берегині сімейного вогнища чи прикраси впливового партнера або вечірнього телешоу, кар’єра, а тим паче політична, для багатьох є недосяжною мрією. Ті жінки, які наважилися стати на цей непростий шлях, часто стають об’єктами цькувань і погроз онлайн (яскравий приклад – ексспікерка нижньої палати парламенту Лаура Болдріні) або змушені мімікрувати. Жінка, яка принаймні формально має вигляд найбільш успішної в італійській політиці, адже очолює партію «Брати Італії» – Джорджія Мелоні – поводиться як чоловік, обстоює традиційні цінності і аж ніяк не є прихильницею фемінізму.
Частиною проблеми є італійські медіа, в яких сексизм часто є нормою.
Найвпливовіша газета Італії Corriere della Sera у статті про склад уряду Драгі акцентує увагу не на професійних якостях нових міністерок, а на їх вбранні. «Вибір міністерок: елегантний темний костюм», йдеться у матеріалі. На колір костюму і зовнішність політиків-чоловіків уваги не звертають – очевидно, для їх оцінки існують зовсім інші критерії.
Ольга Токарюк, для 50%
