Іванна Климпуш-Цинцадзе – віце-прем`єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України, відповідає в уряді за гендерну політику. 50 % розпитали політикиню про її шлях в політику та роботу в уряді.
– В політику ви прийшли з громадського сектору. Що вас підштовхнуло до цього рішення?
– Моя історія приходу в політику не є винятковою на 2014 рік. Це був час, коли потрібно було визначатися. До того вся моя професійна діяльність була в різних аналітичних центрах, громадських організаціях. Тобто я постійно працювала в громадянському секторі і, як я тепер люблю жартувати, мені тоді було значно легше рекомендувати, що і як зробити. Тоді здавалося, що я знала відповіді на всі питання. Зараз всіх цих відповідей немає. Але є значно глибше розуміння того, як функціонує система. І що допомагає, а що навпаки стримує реалізацію тих чи інших речей. Тому коли в 2014 році мені запропонували місце у виборчому списку БПП, тоді це була розмова, насамперед, із собою і з близькими мені людьми – з чоловіком і з батьком. Я все ж таки вирішила іти в політику. І тут закрався такий сумнів, який, як я потім проаналізувала, більше характерний для жінок. Він полягає в тому, що жінки, які мають багато компетенцій, все одно сумніваються в собі більше, ніж чоловіки.
Потім була робота у Верховній Раді, в комітеті із закордонних справ. Це був мій пріоритет, бо я хотіла там працювати. Потім було запрошення в уряд, і це рішення я теж прийняла не одразу і не легко .
– Сьогодні ви відповідальна за координацію європейської та євроатлантичної інтеграції. Які нові зміни в цій сфері очікують нас у цьому році?
– Наприкінці жовтня 2017 року ми ухвалили величезний, на 700 сторінок План заходів з європейської інтеграції, з двома тисячами цілей, що містять п’ять тисяч заходів, які ми для себе виокремили. Це те, що ми маємо реалізувати, щоби далі працювати над виконанням Угоди про асоціацію між Україною та ЄС ефективно і вчасно. В кожній конкретній галузі є сотні завдань, які ми маємо виконати. Є сектори, які потребують додаткової мобілізації, бо відстають у виконанні завдань, які стояли перед ними ще в попередні роки. Зокрема, це стосується транспорту, митних питань, охорони здоров’я. Тому ми для себе окреслили конкретний шлях, як ми будемо досягати цих завдань. Зараз міністерства активізували свою роботу. Наприклад, стосовно агропромисловості, безпеки харчових продуктів, енергоефективності ми ухвалили великі системні закони. І зараз надзавдання – втілювати ці закони через підзаконні акти.
Ще одне важливе питання – це відкриття ринків послуг. Я думаю, що у нас тут теж є дуже великі можливості. Якщо ми зможемо рухатися в цьому напрямку швидко, то зможемо надати додатковий поштовх нашій економіці в сфері поштових, фінансових, телекомунікаційних послуг і так далі. Тобто це цілі сектори, сегменти економіки, які почнуть давати свій додатковий результат. Також є велика кількість завдань, які потрібно виконувати спільно із парламентом.
– Суспільство зможе побачити і оцінити якісь конкретні результати в 2018 році?
– Проблема полягає в тому, що привабливі, голосні, чітко зрозумілі для широкого загалу досягнення були здобуті в 2017 році. Проте, як на мене, 2018 рік є ще більш визначальним і важливим для євроінтеграції. Він змушує нас робити копітку, марудну, подекуди зовсім нецікаву, суто експертну роботу, яка дасть результат з часом. Ну от, наприклад, якщо ми говоримо про закони стосовно якості та безпечності харчів, то ми створюємо всю підзаконну базу, систему контролю, беремо на роботу і вчимо інспекторів і так далі.
І от коли все це почне працювати, ми зможемо говорити про результат. Наприклад, через рік, коли ми з вами як споживачі відчуємо, що в нас є надійна система контролю якості та безпечності харчових продуктів.
– Стереотипно політику вважають чоловічим середовищем. І на керівних посадах більше чоловіків. В парламенті їх більше. Чи відчуваєте ви конкуренцію в роботі з чоловіками і в чому вона проявляється?
– Стосовно запрошення в політику я не відчувала конкуренції з чоловіками. А щодо поточної роботи – не буду кривити душею, з чоловіками працюється по-різному.
Протягом цих двох років роботи я бачу певну еволюцію в підходах до того, як вони сприймають колег-жінок чи підлеглих жінок. Дехто почав усвідомлювати, що справді є проблема, що жінки не завжди досягають найвищих управлінських щаблів . Я не можу сказати, що нам, трьом жінкам в уряді, важко триматися. Але ми розуміємо, що в деяких чоловіків є підхід до людини не суто як до професіонала, фахівця, а і як до жінки. Якщо ти жінка, то тобі, насамперед, потрібно зробити комплімент.
А ще ми маємо політичну підтримку прем’єра в розумінні того, що питання гендерної рівності принаймні важливі. І саме з його згоди після розмови з депутатками МФО «Рівні можливості» нам вдалося надати додаткових повноважень конкретному віце-прем’єру, який би координував політику стосовно гендерної рівності. Це в українському уряді відбувається вперше. До цього було одне міністерство, яке відповідало за впровадження гендерних питань, і це було Міністерство соціальної політики. Я, до речі, не можу сказати, що Мінсоцполітики було в захваті, що віце-прем`єру нададуть додаткові повноваження їх координувати і контролювати в цій сфері.
– А в чому полягає еволюція чоловіків? Це конкретні кроки, розмови?
– Ви знаєте, нам ще потрібно дійти до того, щоб чоловіки не соромилися захищати права жінок. І щоб вони не вважали, що такий захист – це щось надзвичайне. Також має бути навіть суто економічний інтерес держави в тому, щоб жінки брали активнішу участь і в управлінських рішеннях, і на ринку праці та ін.
Сьогодні я вже бачу, що от, наприклад, в Міністерстві регіональної політики відбуваються зміни. Я вам розповім такий секрет. Півтора роки тому ми мали розмову з моїм колегою , міністром регіонального розвитку Геннадієм Зубком про те, що є певні проблеми із забезпеченням гендерної рівності. На його переконання, проблеми немає, бо в його міністерстві, мовляв, 75 % – це жінки. А потім я спитала: а скільки у вас як міністра жінок-заступниць? І виявилося, що це те міністерство, де жінок-заступниць немає, хоча загалом у нашому уряді 40% заступників міністрів – жінки. Міжнародний конгрес, який організовувався зусиллями депутатів-жінок з МФО «Рівні можливості», допоміг усвідомити пану Геннадію, що існує певна проблема і що щось потрібно змінювати. Після цього він ініціював цілу низку позитивних змін у міністерстві. Чи ідеальні ці перші кроки до змін? Напевно, ще ні. Але це точно прекрасний приклад руху в правильному напрямку, і точно приклад для наслідування для інших колег.
– Щоб збільшити кількість жінок в політиці, під час місцевих виборів в 2015 році законодавчо було запроваджено 30 % гендерну квоту для політичних партій. Та в результаті більшість партій гендерних квот не дотримались. Чи можна було цьому запобігти?
– Скажу чесно: коли я йшла в парламент, то на той момент вважала, навіщо нам квоти. Мені здавалося, що квоти – це якось принизливо. А зараз я так не вважаю. Бо квоти – це найшвидший шлях перейти до того, щоби це стало звичкою, традицією, щоби, нарешті, суспільство було максимально широко представлене у політичних партіях та представницьких органах. Нагадаю, що в нас близько 54-55 % населення становлять жінки. Ба більше, у нас із тих громадян, хто має вищу освіту, 65% становлять жінки. Та якщо говорити про представництво жінок у владі, то в нас лише 8% жінок в уряді, 12 % – в парламенті. Хоча рівень представництва жінок збільшується на нижчих ланках обраної влади тобто на місцевому рівні це від 12 % в облрадах, 23-28% у районних та міських радах, до 51% на рівні сільських рад.
Я думаю, що з квотами було зроблено дві помилки. Перша: в 2013 році щодо політичних партій на загальнодержавних виборах, коли ухвалювалася поправка, і друга в 2015 році, коли ми пропонували і ухвалили з голосу поправку щодо квоти в 30% на місцевих виборах. Помилки полягали в тому, що ми не запровадили ніяких санкцій для партій за невиконання цих квот. І в результаті одні партії це реалізували, а інші – ні.
З 29 партій на місцевих виборах 20 не виконали цієї норми. Більше того, ми сказали про 30%, але ні в який спосіб не забезпечили механізму, щоби це було рівноцінне представництво на верхніх щаблях списку, а не в кінці списку, який, частіше за все, не є прохідним. Тобто це був теж такий формальний підхід до представництва жінок. Відсутність санкцій, механізму контролю і відповідальності політичних партій не дали бажаного результату. Хоча загалом ми можемо говорити про те, що кількість жінок в представницьких органах збільшилася.
Що ми можемо зробити зараз? По-перше, зберегти тренд на квоти і передбачити додаткову відповідальність політичних партій за їх дотримання як на рівні місцевих виборів, так і на рівні загальнодержавних. По-друге, активно продовжувати серйозну роботу на місцях. Я хочу підкреслити, що гендерна рівність – це не про жінок. Це про реформи, про відкритість суспільства, його толерантність та сучасність. Якщо залучити якомога більше чоловіків до цього процесу, нам все вдасться.
– Уявімо ситуацію: голова сільради балотується і хоче стати депутаткою Верховної Ради. Що їй зробити для того, щоб це втілити в життя?
– Однозначно потрібно багато працювати. Не думаю, що є якась одна формула на всі випадки. Але я переконана, що це можливо через розбудову мереж і через максимальну комунікацію з різними аудиторіями. Сьогодні жінкам, щоб бути в політиці успішними та ефективними, доводиться докладати більше зусиль, ніж чоловікам. Чому? Нам доводиться бути одночасно в десятьох місцях, фахово розбиратися в різних проблемах, при цьому там, де поверховість можуть вибачити чоловікові, її не пробачать жінці. І це поки такий загальний тренд суспільства. Я думаю, що виборець прискіпливіше ставиться до жінок-політиків. Але разом з тим ми бачимо результати. Якщо хтось спостерігає ззовні за українським парламентом і якби поставив мету проаналізувати, скільки жінок і чоловіків в парламенті і як вони працюють, то дивлячись не на залу, а на якісь дії, проекти, ініціативи, може скластися враження, що жінок у Верховній Раді значно більше, ніж 12 % . Це саме тому, що вони, незважаючи на те, що вже є народними депутатками, щоденно своєю роботою, змушені ще раз доводити колегам-чоловікам, що варті цього статусу, звання та відповідальності, вони щодня закріплюють його за собою. Я думаю, що більшість жінок, які є сьогодні в парламенті, також прокладають туди шлях для інших жінок. Тому що з тим, як вони будуть сприйматися колегами-чоловіками, буде формуватися готовність чи неготовність політичних партій надалі формувати свої списки, запрошуючи фахівчинь.
– В стінах парламенту і за його межами успішним політикиням доводиться мати справу із сексизмом. Неодноразово депутат Олег Ляшко вживав не дуже коректні висловлювання і щодо вас. Як із цим боротися?
– Це ви м’яко сказали про некоректні висловлювання Ляшка. В парламенті він точно повинен отримати пальму першості з сексизму, бо постійно вживає сексистські висловлювання стосовно жінок-парламентаріїв та жінок-урядовців. Як з цим боротися? Я тішуся, що вже є усвідомлена і чітка позиція МФО «Рівні можливості» стосовно того, щоб принаймні жорстко озвучувати свою позицію щодо неприйнятності сексистської поведінки та висловлювань.
Але я би хотіла бачити й інше: як регламентний комітет ВР реагує і виконує свої прямі функції профільного комітету щодо таких проявів сексизму. Якщо би була така реакція регламентного комітету і депутатської зали, то це б дало результат. Бо, якщо прояви сексизму не караються і не засуджуються, вони будуть частішати. І по-друге, як на мене, нашим чоловікам не вистачає сміливості вийти і публічно захистити колег від випадів сексизму. Я би побажала кожному чоловікові у Верховній Раді мати сміливість відкрито стати на захист прав людини. Зокрема, жінок.
– Наш сайт «50 %» переконаний, що 50 % жінок в політиці та інших сферах – це половина успіху країни. Чи реально Україні досягти таких результатів, аби в політиці було 50% жінок?
– Чому ні? У Швеції ж реально. Там взагалі списки партій формуються не просто 50 на 50, а «один чоловік-одна жінка» і так весь список. У нас це теж можливо і це, думаю, не за горами. Але це завдання потребує великої роботи і зусиль з боку кожного. От, наприклад, нещодавнє дослідження МВФ свідчить про те, що якщо ми маємо збільшення частки жінок до 30% в наглядових радах банківських установ, то підвищується фінансова стабільність банків.
Якщо ми досягаємо однакового рівня залучення жінок на ринку праці в порівнянні з чоловіками, то навіть у розвинених економіках є можливість збільшити ріст ВВП країни на 5 %. Уявляєте, який ривок в зростанні ВВП ми могли б зробити, якби досягли рівної представленості жінок і чоловіків в різних галузях економіки. Ми недооцінюємо цей потенціал. Але тут ще питання і в розподілі праці. Коли в жінки із чоловіком є рівний розподіл обов’язків вдома, то жінка може займатися своєю кар’єрою. Я би не могла робити те, що я роблю сьогодні на посаді, якби не партнерська підтримка мого чоловіка. Я переконана, якщо ви запитаєте будь-кого із жінок-парламентаріїв, в кого є родина, діти, чи вони би справлялися без підтримки чоловіка, то кожна підтвердила б, що ні. Так само, як чоловіки не можуть бути успішними без підтримки жінок.
Що б ви сказали жінкам, які хочуть йти в політику, та у них на шляху є багато сумнівів і перешкод?
В нас є багато сильних сторін. І якщо говорити про так званий жіночий стиль управління, то ним успішно можуть послуговуватися і чоловіки. Бо він полягає в готовності до діалогу, готовності чути і шукати рішення, яке не порушить червоних ліній, але одночасно призведе до результату. Ця додана вартість точно має спрацювати на позитив для громади, району, області, країни, компанії, бізнесу. Головне – знати, що ми можемо, і вірити в себе. Але одночасно щодня вчитися.
Аріна Крапка, для 50%
