Наукові співробітники програми OEF Research Келсі Кулідж і Кертіс Белл у своїй статті для The Washington Post розповіли про зниження кількості жінок-лідерок у світі, причини цієї тенденції та що робити, щоб зупинити цю тенденцію.
2016 був роком розчарувань для жінок у політиці по всьому світі. Гілларі Клінтон у США і Кейко Фухіморі у Перу програли вкрай суперечливі президентські вибори. Ділма Руссефф з Бразилії та Пак Кин Хе з Південної Кореї були змушені піти від влади через корупційні скандали та масові політичні протести. Насправді, наразі удвічі менше жінок займають найвищі державні посади у своїх країнах (9), ніж це було навесні 2014 року (18). Упродовж лише декількох років кількість жінок-лідерок стала такою, яка була у 2009 році.
Що спричиняє таку тенденцію? Є безліч причин, але одним з потенційних факторів є те, що успіхи антиелітарних політичних аутсайдерів відбуваються за рахунок жінок-кандидаток і очолюваних жінками політичних партій. З глобальної точки зору, програш Клінтон Дональду Трампу зовсім не унікальний.
Різке зниження кількості жінок-лідерів
Менш ніж три роки тому, кількість жінок, що займають найвищий політичний пост у своїй країні виросло до рекордно високого рівня. Сім жінок прийшли до влади у 2010 році, а ще п’ять – у 2011. Більшість з них стали першими в історіях своїх країн президентом чи прем’єр-міністром. Ці перемоги відбулися в країнах, які дуже відрізняються – Бразилія, Таїланд, Ямайка, Коста-Ріка, Словаччина.
Але з січня 2014 року, з’явилося лише вісім нових жінок-лідерок, і тільки одна з них – президент Чилі Мішель Бачелет (яка займала пост президента з 2006 по 2010 рік), – виграла на виборах. Решта сім були короткочасними призначеннями від партій чи законодавчих органів, які не були безпосередньо обрані виборцями. З цих жінок, тільки Тереза Мей у Великобританії та Хільда Хейне з Маршаллових островів залишаються при владі.
Чому на виборах не перемагає більше жінок?
Щоб краще зрозуміти цю тенденцію, ми зібрали дані по кожному кандидату чи партії, які отримали не менше 5% голосів виборців на нещодавніх багатопартійних виборах на вищий пост країни (президент, прем’єр, канцлер і т.д.). Наші дані включали понад 350 партій і кандидатів на 105 президентських і парламентських виборах з січня 2014 року.
Проблема полягає не в тому, що жінки чи очолювані жінками партії не беруть участі у виборах. Жінки брали участь у більш ніж чверті виборів (28 з 105) за період, що вивчався, але виграли лише п’ять з них.
Чотири з п’яти перемог отримали жінки, що вже знаходилися при владі, а п’ятій переможниці –Аун Сан Су Чжи з М’янми, – було юридично заборонено приймати владу і тому вона керує опосередковано, через свого помічника чоловічої статі. По всьому світі, виборці не обирали нову жінку на посаду президента чи прем’єра з часу перемоги прем’єр-міністра Норвегії Ерни Сольберг у вересні 2013 року.
Кілька жінок-кандидатів дуже близько підійшли до перемоги. Клінтон виграла народне голосування у 2016 році на президентських виборах США, але не була обраною Колегією виборників. Фухіморі у Перу програла на президентських виборах 2016 року лише на 0,2% у другому турі голосування. У лютому прем’єр-міністр Ямайки Порція Сімпсон-Міллер програла перевибори через нестачу близько 3500 голосів.
Проте, навіть якщо б ці, близькі до перемоги перегони, закінчились інакше, все одно відбувається значне скорочення кількості країн, де жінка займає пост у найвищому політичному офісі.
Деякі жінки програли з очікуваних причин
7 з 23 поразок, яких зазнали кандидати-жінки чи партії, під керівництвом жінок, відбулися з тієї ж причини, через яку програють і кандидати-чоловіки: їх суперником була посадова особа з сильною кампанією. Діючі президенти та прем’єр-міністри обійшли своїх супротивників- жінок у Колумбії, на Фіджі, в Ірландії, Сербії, Португалії, Греції та Новій Зеландії, отримавши в середньому на 17 пунктів більше, за найближчого конкурента.
Дві інших кандидатки ніколи не були серйозними претендентками, тому що вони представляли неконкурентоспроможні чи маргінальні політичні партії. Центристській партії Швеції, на чолі з Енні Луф, не вдалося зібрати і 10% голосів на семи прямих виборах, починаючи з 1988 року. Елена Удре, яка отримала трохи більше 5% голосів під час румунських президентських виборів 2014 року, балотувалася від нової політичної фракції в якості протесту.
Але деякі жінки програли популістським «аутсайдерам»
Однак у 14 країнах жінки були авторитетними кандидатами, які проводили виграшні кампанії. Не беручи до уваги боротьбу проти чоловіків, що були чинними очільниками , жінки чи партії під керівництвом жінок з правлячих кіл програвали кандидатам з політеліти чоловічої статі лише чотири рази: в Україні, Кабо-Верде, на Ямайці та у Тринідад і Тобаго.
Однак у восьми виборчих процесах, жінки-кандидати програли чоловікам-популістам з меншим досвідом в управлінні державою. Програш Клінтон Трампу лише одна з подібних ситуацій.
В Індії, аутсайдер і економічний націоналіст Нарендра Моді відчутно переміг Соню Ганді з Індійського національного конгресу. Ганді – це, схожа на Клінтон, політичний інсайдер, яка була президентом найбільшої політичної партії Індії з 1998 року.
У Гватемалі, Сандра Торрес, колишня перша леді та видатна політична діячка, програла у спробі стати першою жінкою-президентом Гватемали у жовтні 2015 року Джиммі Моралесу – коміку, без політичного досвіду, якого колись назвали «Дональд Трамп Гватемали».
Мер-популіст Родріго Дутерте на Філіппінах переміг чотирьох інших кандидатів, двоє з яких були жінками-сенаторами.
У Західній Європі, яка історично обирала більше жінок на виборні посади, жінки-кандидати постраждали під час добре задокументованого популістського повороту регіону. Прем’єр-міністр Данії Хелле Торнінг-Шмідт отримала велику кількість голосів у 2015 році на загальних виборах в Данії, але союз її партії з іншими лівими партіями зазнав поразки від консервативного блоку, очолюваного популістською «Датською народною партією», кількість голосів за який збільшилася майже у два рази в період між виборами у 2011 та 2015 роках. Кандидати-жінки також не змогли обійти націоналістичні партії к Швейцарії, Бельгії та інших країнах.
Укріплення позицій популістських аутсайдерів можуть поставити жінок-кандидатів у невигідне становище, оскільки ці рухи одночасно просувають більш консервативні позиції у питаннях прав жінок, одночасно занижуючи важливість традиційного політичного досвіду. Це важливо, тому що недосвідчені жінки мають набагато менше шансів балотуватися на виборні посади, ніж недосвідчені чоловіки. На прикладі Клінтон, Торрес та інших можна побачити, що жінки частіше балотуються тільки після того, як збудували вражаюче технократичне резюме, що демонструє роки роботи в рамках політичного істеблішменту. Послаблюючи значення, яке виборці надають традиційному політичному досвіду, популістські кандидати ставлять під сумнів найсильніші сторони багатьох жінок-кандидатів.
Кілька жінок підхопили хвилю популізму
Навіть у цьому незаперечному «році аутсайдера» не все так універсально погано для жінок в політиці. Зростання популізму стало проблемою і для кандидатів-чоловіків з елітарних кіл, таких як прем’єр-міністр Італії Маттео Ренці, який пішов у відставку після того, як програв референдум, за який агітував, і чоловікам доведеться відстоювати ще багато президентських і прем’єрських позицій. Мей не політичний аутсайдер, але вона не стала б другою жінкою прем’єр-міністром Сполученого Королівства, якби успішний рух Брекзіт не змусив її попередника чоловічої статі піти у відставку.
Безсумнівно, тенденція до антиелітарних аутсайдерів завадила більшій кількості жінок, ніж допомогла, але є жінки, які користуються цією хвилею, включаючи лідера антиелітарної Піратської партії Ісландії Биргітту Йонсдоттір і Фухіморі у Перу. Вони не перемогли на своїх виборах, але вони обігнали більшість інших жінок, які балотувалися в офіс по всьому світу упродовж останніх трьох років. Марін Ле Пен у Франції та Фрауке Петрі у Німеччині будуть одними з найбільш відомих жінок-кандидатів, які перевірять цю популістську стратегію на виборах у 2017 році.
Які наслідки для майбутнього?
Деякі з тенденцій, які заважали жінкам-кандидатам, навряд чи зміняться найближчим часом. Популярних чинних очільників країн буде, як і раніше, важко змістити під час перевиборів і більше 95% нинішніх керівників у світі – чоловіки. Але відносні успіхи популістів-жінок, таких як Фухіморі та Йонсдоттір показують, що жінки також можуть піймати цю глобальну хвилю проти істеблішменту. Для того, щоб завадити тенденції до зниження кількості жінок-лідерів найближчим часом, може знадобитися більша кількість політичних призначень, таких як Тереза Мей, і більше жінок, з-за меж традиційного політичного істеблішменту.
Джерело: The Washington Post
