Головна Статті Коли адвокація унормовує дискримінацію: що відбувається і як зарадити?

Коли адвокація унормовує дискримінацію: що відбувається і як зарадити?

1
747

В основі дискримінації лежить ієрархія, коли до одних людей ставляться менш прихильно, аніж до інших тільки за фактом належності до певної групи чи категорії. Ідея про чиюсь вищість, а значить нижчість інакших від тих, кого призначили еталоном, базується на запереченні чи неприйнятті відмінностей.  Це явище виникає не миттєво і не у вакуумі. Концепт нерівності утворюється через певні упередження та стереотипи.

Краса, «берегинство», материнство, особисті потреби та вільний час у реальності є сукупністю дуже різноманітних досвідів. Але їх шаблонне трактування перетворюється на інструмент контролю тими, хто ці шаблони створює, кому вигідно мати однакових, покірних та залежних. Важливо розуміти, чому і як це відбувається, і не тільки в рекламі та в популярній культурі, а й у адвокаційних заходах, щоб не підсилювати систему гноблення жінок, а досягати їхнього повного вивільнення.

Культурна пропаганда підпорядкування

У патріархатній системі найбільшою дискримінованою групою є жінки. Для утвердження влади чоловіків лише за фактом належності до гендерної групи, а не реальних лідерських якостей, вибудовується дихотомія, де жіночне — це слабке, покірне, замкнене в побуті, те, що потребує захисту. Без цієї опозиції неможлива чоловіча гегемонія з її культом сили. Притому що біологічно чоловіки превалюють лише за показником м’язової маси (і то далеко не всі), довкола цього будується перенесення на всі сфери та якості суспільного устрою як беззаперечної переваги морального та інтелектуального розвитку носія тестикул.

Упередження, що кожен чоловік сильний, суперечить реальності, де всередині самої гендерної групи чоловіцтва може бути більше відмінностей, ніж між пересічними чоловіком та жінкою. Але ідеологія не працює з фактами. Упередження якраз і формуються через низьку обізнаність про явище, факт, людину. Потім для економії ресурсів мозку в процесі оцінювання середовища ці упередження переходять у стереотип — усталене ставлення. 

У традиціоналістському підході, який сприймається як об’єктивна, справедлива реальність, важливим стереотипом є уявлення про будь-якого чоловіка як суб’єкта, що своєю чергою взаємодіє з об’єктами. Тобто всім тим і тими, хто не є чоловіками. Дихотомія «чоловік — жінка» також оформлюється в бінарне спрощення «суб’єкт — об’єкт», де, відповідно до призначеної чоловіку ролі суб’єкта, вимагається полярна роль жінки як об’єкта. Поляризація закладає ґрунт нерівності. Те, що «чоловіки з Марсу, а жінки з Венери» стає не святкуванням різності, а культурною пропагандою підпорядкування.

Без подолання упереджень та стереотипів протидія дискримінації — лише імітація

Розуміння механіки дискримінації важливе для набуття гендерної оптики. Особливо для організацій (громадських, медійних, комунальних, бізнесових тощо), які претендують на діяльність у полі адвокації жінок. Для протидії дискримінації як прямого порушення прав та свобод людини вкрай важливо не відтворювати ідеологічні передумови. Простіше кажучи, не поширювати упередження та стереотипи.

Проте саме цей базовий рівень досить часто свідомо чи скоріш необачно упускається у поспіху сьогоденних викликів та/чи грантового менеджменту. Власне спрацьовує біологічна задача стереотипів –– економити ресурси, й часові зокрема.

Питання в тому, а яка тоді мета та цілі організацій, що беруться за підтримку дівчаток, дівчат та жінок?

Для теми протидії дискримінації також важливо розуміти, які норми, зумовлені тими-таки стереотипами, виставляє патріархатна система щодо жіноцтва. Кому вони вигідні та чи не утворюють замкнене коло пригноблення, якщо ці норми не підважуються та некритично, без жодних ремарок відтворюються. Які конкретні ситуації унормовують шкідливі стереотипи, а замість протидії дискримінації впроваджується адаптація до неї, розберемося далі на реальних прикладах.

«Нарівні з чоловіками»?

Найпоширенішим випадком ідейного унормування дискримінації є фраза «нарівні з чоловіками» ніби для визнання спроможності жінок. Але, по суті, у такому «нарівні» відбувається парадоксальне відтворення ієрархії: є еталон за замовчуванням — і є ті, хто мають йому слідувати. Продовженням цієї ієрархії у стані війни є ще один мовний шаблон — означувати будь-які зусилля та дії для фронту через згадку «для наших хлопців», ніби понад 60 тисяч жінок у лавах ЗСУ не існує.

Причому якщо у пристойній для соціуму поведінці чоловіки стають видимі з приводу та без, то в антисоціальних явищах їхня видимість зникає, навіть якщо вони є головними гравцями ситуації, що підтверджує статистика. Мова йде про гендерно зумовлене насильство, коли в дискурсі переважно звучать поради жінкам, як уберегтися, а не застереження чоловікам про наслідки вчинення злочину. Доповнюють закріплення стигми «жінка дорівнює постраждала» постери та плакати так званої соціальної реклами, коли організації без гендерної оптики самі розробляють або проводять конкурси на тематику протидії насильству і затверджують візуал із акцентом на заляканих, зі слідами побиття жіночих образах. Рідкістю є відтворення агресора у зломленому, покараному законом вигляді. Встановлюється стереотипний зв’язок непорушності ситуації, де жінка — пасивна, а чоловік — агресор: сила за ним, слабкість за нею.


Читайте також: «Хорошим хлопцям» треба змінюватися


Фокус на постраждалій не тільки унормовує образ слабкої, але й відволікає від структурних проблем і рішень  

Віктімблеймінг спокусливий своєю простотою перекладання відповідальності на особистісний рівень з інституційного. І цією спокусою користуються як обивателі в обговоренні новин, так і деякі правозахисні організації для збереження гарних взаємин між собою та з інституціями, які, маючи реагувати системно, вдаватися до конструктивної критики і викривати першопричини, зосереджуються на патріархатній опіці жінок. На одному з форумів протидії насильству навіть запропонували заспівати пісню, де в мажорній інтонації були озвучені всі шаблонні уявлення про жіноцтво: 

«Один лиш погляд — і ти в полоні, Вона красива, як ікона.
Не закохатись неможливо, Кожен мріє про таку дружину!Найкрасивіша у світі жінка,
Це ти — українка!
Вірна і вільна, ніжна і сильна,
Кожна із нас — Берегиня!
Кожна жінка України
Вміє ворожити так, що ворог згине».
(Виконавиця — Freeda Shenk)

Це майже програмний перелік підпорядкованих ролей жінок, які й роблять їх об’єктними та вразливими. А отже він досить продуктивний, щоб ті, хто повинен протистояти насильству, завжди мали роботу. Не виключено, що особи, які взяли на себе повноваження протидіяти на рівні законів, на дорефлексивному рівні можуть бути таким самим продуктом культури зґвалтування, без здатності до глибокого аналізу проблемності понять конвенційної краси, ворожіння та берегинства. Тож на цілому форумі протидії гендерно зумовленому насильству, де «все — про сумне», пропонувалася ця брава, весела пісня. Справді, як посперечаєшся проти веселощів. Логіка безсила, коли долучається культурний стереотип, що жінки мають бути усміхнені.   

«Залишайтеся завжди такими красивими»

Це не тільки  березневий застільний тост, а й пласт активностей ніби на підтримку жіноцтва. Краса не є професійною характеристикою жінок. Бути красивими — важка, дорога і тривожна робота, адже заганяє в постійне порівняння себе з іншими та відстежування змінних стандартів цього явища. Замість дослідження своїх потреб та становища, тиск бути «красивими» забирає в жінок величезний часовий, грошовий, ментальний ресурс на обслуговування смаків усіх і кожного. У цьому моменті якраз і втрачається суб’єктність жінок, фокусування на собі, заступаючи вимогам бути прикрасою для тих, кому взагалі-то система дає більше влади та ресурсів плекати свою зовнішність.

Але патріархат береже чоловічі ресурси в комплексі. Що не завжди можна сказати про заходи для жінок, якщо замість підважування тиску б’юті-індустрії вони включають у свої активності заклики «залишатися жіночними» та узагальнення, що «кожна жінка хоче бути красивою». 


Читайте також: Старіння не в моді: як б’юті блогер розповсюджував шкідливі наративи


Хороший намір підтримати тут і зараз, пропонуючи консультації з дієтології, візажу, стилю, не руйнують подвійних стандартів до гендерів, а скоріш адаптують до них. Такий підхід зрозумілий, коли краса певного зразка вважається одним із небагатьох дозволених жінкам інструментів впливу. Але чи він насправді дієвий, якщо вмить обертається проти самих жінок у темі зґвалтувань? І чи це про суб’єктність, якщо потрібно обхідними шляхами виявляти свою волю? Власне, зустрічі з б’юті-спеціаліст_ками для жінок і пов’язують із «жіночими хитрощами». Один стереотип про красу тягне ще один — про підступність і хитрість. Чудова ілюстрація, що, на жаль, нічого не працює відокремлено, тут і зараз.

Власне, чому краса для жінок трактується через знедієвлення: покору, мовчання, худорлявість, тісний одяг та взуття на підборах — зовнішні атрибути ослаблення? Інтеріоризація (засвоєння) стереотипу про слабкість певної категорії людей реалізується в зовнішніх вимогах, які й ослаблюють тіла, що потенційно здатні витримати навантаження вагітності, пологів та догляду за недієздатними людьми вагою в декілька десятків кілограмів. Скидається на те, що «слабкість» жінок створюється тільки для фону «сили» чоловіків.

«Як успішно поєднувати роль матері й кар’єру»

Яскравим прикладом пристосування до дискримінації замість вивільнення є тема материнства, спущена на особистий рівень без аналізу ролі держави та суспільства в цій важкій і значущій праці, ще й під пресом «успішності». Сексизм формулювання про поєднання кар’єри та особистого життя вже неодноразово обговорювали в медіа, коли в публічних жінок запитували про те, як вони поєднують професійну та соціальну ролі. Натомість публічним чоловікам таких запитань не ставлять. 

Здавалося б, уже стало трендом залучення і свідоме батьківство чоловіків, тож просто дивовижно, як досі різні коучі продовжують заробляти саме на жінках, виключаючи роль батька. На часі вже мало б бути обговорення, чи достатня участь інституцій у темі батьківства в широкому значенні батька й матері.


Читайте також: Гнучкий термін відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами: що пропонує новий законопроєкт?


Архаїзм — асоціювати дітей лише з жінками — чіпляє й інші спрощення, коли в небезпечному складному стані вагітності та пологів лишають видимими тільки кадри «успішного успіху», пропонуючи гламурні «фотосесії у стилі Vogue» (які навіть підтримують деякі жіночі фонди). До речі, цей реальний термін дуже промовистий. Він гарно відображає, що материнство романтизують, як і б’юті-сферу, де ніби немає втоми, хвороб, бідності тощо. Але заплющення очей на реальність — не те, що допомагає.

«Трохи часу для себе»

Часто під таким обережним гаслом звучать запрошення на різноманітні майстер-класи — від традиційного писанкарства й малювання до вже оповитих сучасною магією нейрографік та йоги.

Кількість пропозицій такого формату дозвілля створює враження, що це досі чи не єдиний легальний привід для жінок вийти з приватного простору не у справах родини.

Колись рукоділля мало прямий прагматичний сенс. Коли жінки були тотально  позбавлені права на оплачувану поважну працю поза домівкою, рукоділля ставало важливою діяльністю, яка могла приносити кошти чи контакти. Дедалі більше гендеруючись як жіноча справа, ладнання одягу зокрема знецінювалося зі зменшенням публічних послуг до хатніх обов’язків.

Тепер ця практика обмеженої реалізації жіноцтва трансформується наче у дозвілля, коли немає цілі — тільки шлях. Хоча мета таки буває заявлена як відновлення. «Ми хочемо запропонувати свою підтримку жінкам […], які сьогодні дбають про добробут родин, а самі залишилися через певні обставини без турботи. Нам важливо, щоб наші жінки й далі могли бути берегинями роду і домівок. Тому пропонуємо свої заходи, які допоможуть відновити сили та ресурси», — реальний анонс арт-майстерень і тілесних практик. То для кого це відновлення насправді — для жінок чи для бенефіціарів їхніх послуг? 

А якщо запобігати вигоранню системною підтримкою оплати доглядової та емоційної праці, яка стереотипно покладена на жінок? Для цього потрібно сприймати жінок не як дітей, що не вміють розпоряджатися ресурсами і потребують посередництва, а серйозно. І тут саме напрошується порівняння, як суспільство сприймає чоловіків. Чи можна уявити, щоб без гідної зарплатні та визнання їм пропонували воркшопи філігранної обробки лобзиком чи техніки глибокого дихання для забивання поличок? Хоча частота забивання цвяхів і куховарства в принципі не співмірна. Та й «консервацію» чоловіків у давньому теслярстві чи ковальстві важко уявити.

Знову-таки, як і з питаннями догляду за собою, вправляння у творчості може бути доповненням, якщо не підмінює суть можливостей жінок самим забезпечувати собі дозвілля та відпочинок. Поки це не підкріплено ринковою оплатою хатньої роботи чи рукоділля, не сприймається як важка унікальна креативна сфера, а означення «жіноче» не асоціюється з гордістю як потужне і дієве, відбувається та сама інфантилізація, усталення жіноцтва як об’єкта, що потребує зовнішньої опіки.

Мати позицію — це розкіш

Зупинитися й не відтворювати усталені шаблони важко. Це привілей — мати час відрефлексувати, чи туди нас ведуть наїжджені дороги. А ще це репутаційний ризик випасти з системи, у якій дієш. Щоб піддавати сумніву роботу не тільки державного сектору, а й громадського, потрібна менша залежність від вимог партнерства в донорських програмах та сформована культура конструктивної критики, конфлікту. 

Останнє для жіночої гендерної соціалізації із забороною на агресію практично неможливе. Чи не тому боязко називатися феміністками, навіть будучи ними по суті, що до поняття «фемінізм» насадили стереотип агресивності? Саме тому в умовах обмежених ресурсів до гноблення звичніше пристосовувати, а не зазіхати на зміни.

Можна по-різному говорити про те, як поєднувати материнство й кар’єру. Можна, перекладаючи це на жінок, унормовуючи навантаження. А можна –– підважуючи безоплатну працю. Бо материнство — це комплексна довготривала робота.


Читайте також: Тетяна Бережна: Жінки в Україні заробляють на 18,6% менше, ніж чоловіки


Підкреслювати вагомість жінок знову ж таки можна, використовуючи маркетингові напрацювання про красу як ніжність, худорлявість, вічну молодість, у які вклали величезні ресурси, щоб викачувати ще більші. Або визнаючи красу людського різноманіття в будь-якому віці та достатність гігієни.

Означувати цінність доглядової хатньої праці, звісно, можна псевдонауковим поняттям «берегиня». Але без підкріплення соціальних гарантій і виплат –– це лише маніпуляція задля експлуатації, вивіска без наповнення змістом. Без розпакування хатньої роботи на всі її складові — прибирання, куховарство, прання, прасування, закупка харчів, планування та менеджмент часу близьких, обслуговування їхнього емоційного стану, як і під абстрактними словами «турбота» або «любов» без оцінювання реальних вчинків, можна протягнути аб’юзивні явища — контроль та залежність. 

Хай якої форми набуває дискримінація, вона базується на неприйнятті відмінностей. Якщо щиро не відчувати, що жінки — не діти, не слабкі, не якісь «загадкові створіння», «відьми», не прекрасні атрибути натхнення, які потребують догляду та лише емоційного захвату й натомість можуть обійтися без адекватної фінансової винагороди безпосередньо та можливостей самостійного вибору, то робота організацій із такими переконаннями буде частиною патріархатної рамки. Тож їм конче необхідно набувати гендерної оптики, через яку бачити жінок суб’єктними та достатніми за фактом свого народження. З такого поважного, а не шаблонного ставлення породжується сміливість говорити правду. 

Ольга Костіна

Більше публікацій
Більше публікацій 50%
Більше публікацій Статті