«На перших сесіях було дуже важко виступати, тому що під час моїх виступів чомусь вимикався мікрофон. Не те що б я довго говорила – звук просто вимикався або приглушувався, щоб люди мене не чули… Траплялося також, що міський голова казав мені: «Я вам слова не дам, тому що ви мені не подобаєтеся», – розповіла депутатка Коростенської міської ради Леся Грищенко, з якою 50% спілкувалися в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost.
Ми говорили з політикинею про те, як діяти у випадку погроз, чому міська влада цілковито ігнорує депутатські запити, а також про жіночу солідарність, і про труднощі, що виникають у спілкуванні з мером.
– Розкажіть про свій шлях у політику. Як і чому ви вирішили балотуватися до міської ради?
– Я маю багаторічний досвід бездоганної роботи в органах місцевого самоврядування. Допоки виконуєш свої обов’язки на посаді рядового спеціаліста і не маєш певного доступу до інформації, не задумуєшся, як функціонує система, то здається, що все працює нормально. Але коли я очолила один із відділів, для мене деякі речі стали неприємним відкриттям. Мене вистачило аж на три тижні начальницької роботи, а тоді зрозуміла: «Хлопці, я в такі ігри не гратиму», я не братиму участі в підкилимних оборудках. Написала заяву на звільнення і, незважаючи на вибачення і прохання чиновників повернутися, пішла.
Так система мене «з’їла». За рік спробувала повернутися на своє перше робоче місце та взяла участь у конкурсі на заміщення вакантної посади. Але, вочевидь, мене запам’ятали, тому «моє» місце зайняв близький до мера молодий чоловік без досвіду роботи в органах місцевого самоврядування. І це був досвід, який запам’ятала я.
Після цього встигла попрацювати на кількох роботах, народити третю дитину. Але ніколи не мовчала і була достатньо активною в громадському житті міста – моя сторінка у мережі Facebook рясніла в тому числі й критичними матеріалами. Тож безпосередньо перед виборами 2015 року одна з політичних сил міста помітила мене та запропонувала стати кандидаткою в депутати, тим більше що на той час мені були близькі її ідеологія й принципи. Я розуміла, що так матиму більше можливостей та важелів впливу на прийняття рішень, отримання та поширення інформації тощо. Прийняла пропозицію і перемогла на своєму виборчому окрузі. Сьогоднішнє законодавство вимагає балотуватися в міську раду виключно під прапорами певної політичної сили, але не зобов’язує бути членом партії. Тож ставши депутаткою, я залишилася позапартійною. Проте механізм роботи партійної фракції в міськраді раді, на жаль, не збігся із моїм баченням спільної діяльності. Я є у складі фракції тієї політсили, від якої висувалася, але часто маю власну позицію, і мені нічого не заважає її висловлювати.
– Ваші очікування щодо депутатства виправдалися?
– У будь-якому разі, це цікавий процес, бо можна висловити свою думку не лише на сторінках Facebook чи в колі спілкування із друзями, однодумцями або навіть із опонентами. Депутатська трибуна – це можливість звернутися безпосередньо до керівників закладів, установ, органів влади. Інша справа – як вони на це реагують і наскільки результативною буде подальша співпраця. І мої очікування, як виявилося пізніше, перебувають під великим знаком питання.
– Чому ви заповнили анкету в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost?
– Сталося так, що щойно я почала займатися депутатською діяльністю та піднімати важливі для громади питання, як на мою адресу телефоном та при особистих зустрічах почали надходити погрози. Звернення до органів влади, як і до поліції, показали, що влада не зацікавлена у розв’язанні проблеми, а навпаки захищає сумнівні оборудки.
Почалося все з того, що до мене надійшло колективне звернення від виборців із проханням з’ясувати, на яких підставах відбувається капітальне будівництво біля їхнього будинку, знищується газон. Справа в тому, що один місцевий приватний підприємець із численними порушеннями будував капітальну споруду замість малої архітектурної форми. Одночасно він зайняв значно більшу земельну ділянку, аніж це передбачено відповідним рішенням сесії міськради. Коли ж я почала піднімати це питання на депутатських комісіях, на сесіях міськради, то побачила фальсифікації документів, саботаж розгляду та вирішення проблеми. Мої звернення ігнорували, тож довелося написати відкритий лист у місцеву газету, у якому я пояснила, в чому вбачаю порушення. Лист надрукували, але разом із поясненням голови міської ради, який звинуватив мене в наклепі, не зважаючи на те, що дійсно є сфальшований протокол, дійсно ігноруються депутатські запити, саботується будь-яка діяльність, і ця історія не вирішена й по сьогоднішній день.
І тут почався тиск, адже я не залишила це питання. Це було не надто приємно. Я та мій чоловік почали отримувати погрози від підприємця-забудовника. Мовляв, якщо я не вгамуюсь, то він знає, у які школи-садки ходять мої діти, яким бізнесом ми володіємо, і що з нами усіма раптом може статися щось неприємне. Повторні звернення до органів влади жодним чином не зрушили питання, хоча є прямі й зафіксовані документально докази порушень. А на дві заяви до поліції ми отримали цілком очікувану відповідь, що «підприємець сказав, що нічого такого не було». На сьогодні погрози від нього не надходять, але звернення залишається без належного розгляду, а ситуація – без змін. Я зараз саме очікую ще чергову відповідь від ДАБІ, бо звідти відповідають, що це – компетенція міської влади, а міська влада відхрещується. Такий собі бюрократичний футбол.
Читайте також: Ольга Неманежина: «Якщо я зараз промовчу, то мене «з’їдять»
– Ваші колеги по депутатському корпусу знають про погрози? Чи була якась підтримка від них, можливо, якісь публічні заяви?
– Усі знають про цю ситуацію. Співчувають, підтримують, кажуть: «О, і ти не боїшся?» або «Ви такі сміливі, будьте обережні»… Мені нема чого боятися. Я дію відкрито та хочу щонайменше отримати відповідь чиновників на звернення моїх виборців. Наразі поки що навіть це не завжди вдається. Тож виборці врешті-решт можуть сказати: «Навіщо та депутатка потрібна, якщо вона навіть не може розповісти, що там відбувається?!». І будуть в чомусь праві. Але це ж не значить, що я нічого не роблю.
Відкритої підтримки ми не отримали, проте це не заважає нам продовжувати працювати. Я кажу «ми», бо мій чоловік Олександр мене в усьому підтримує. Ми на своїх сторінках в соцмережах часто викладаємо матеріали, де дуже чітко відчувається або корупційна складова, або схемка, або якась невідповідність, і цим ми інформуємо людей та спонукаємо їх задумуватися над тим, що відбувається насправді. Як результат, маємо чергові погрози на кшталт «ми, якщо захочемо, знайдемо у вас на майданчику кишкову паличку» (наш сімейний бізнес – це дитячі спортивні розваги на відкритому майданчику).
– В українському суспільстві погрози депутаткам нерідко сприймають як щось буденне, і навіть кажуть, що це «ціна, яку вони мають заплатити за свою активність у політиці»…
– Упевнена, що тиск сьогодні відчувають як чоловіки, так і жінки – щойно їхня позиція починає виходити за рамки чиновницького розуміння і виводить їх із так званої зони комфорту. Не знаю, наскільки великою є різниця, не мала змоги проаналізувати, але очевидно, що чим більш критичним є ставлення людини до органів влади чи інших впливових осіб, тим більшим є тиск на цю людину. І при цьому неважливо, якої вона статі. Рота намагаються закрити всім, хто бодай трішки ворушить це болото.
Читайте також: Зараз у політиці найбільше жінок за всю історію. Чи це хороша новина?
– А як щодо жіночої солідарності? Політикині підтримують одна одну, об’єднуються в якісь депутатські групи?
– У Коростенській міській раді 35 депутатів, із них 10 жінок. У нас є так звана промерська більшість, лояльна до міського голови – так приймаються усі потрібні рішення. Тому навіть якщо декілька депутатів висловлять якусь альтернативну ініціативу, впровадити її в життя буде надзвичайно складно. Можу сказати про себе – підтримка від жінок-депутаток є. Але тільки в кулуарах. Там усе ніби досить тепло й щиро, але коли приходить час голосувати, то, на жаль, у кращому випадку від деяких може бути лише «утрималася».
До речі, зараз у нас в міськраді одна з депутаток намагається створити міжфракційну депутатську групу з питань гендерної рівності. Кілька місяців цей процес нібито йде, але чомусь ніяк не може логічно завершитися. Усі депутати отримали запрошення на вступ до цієї групи. Я відразу надала згоду, тим більше, що це не зобов’язує ані покидати фракцію, ані змінювати політичну партію чи власні принципи. Це звичайна взаємодія, спільна участь у громадських проектах.
– Чи вдалося вам налагодити співпрацю з міським головою?
– Я ніколи не мала і не маю якоїсь особистої співпраці з міським головою – кожен займається своїми справами. Просто є робочі моменти, де він часто, як то кажуть, перегинає палицю. Так, вже на першій сесії міськради нашого скликання він вирішив у грубій формі показати передусім новообраним депутатам, «хто в домі хазяїн». А я змусила його привселюдно вибачитися. Не вбачаю в цьому ніяких подвигів, але ми усі повинні мати гідність і повагу – навіть до потенційних опонентів. Схожі відносини між нами зберігаються й по сьогоднішній день. Особливо на перших сесіях було дуже важко виступати, тому що під час моїх виступів чомусь вимикався мікрофон. Не те щоб я довго говорила – звук просто вимикався або приглушувався, щоб люди мене не чули. Зауважила – тепер з цим все нормально.
Траплялося також, що міський голова казав мені: «Я вам слова не дам, тому що ви мені не подобаєтеся». Було й таке, що коли я хотіла зробити свою заяву, він намагався закрити сесію, не давши мені слова і нібито забувши про мій виступ. А коли я нагадувала, говорив: «О, я думав, що ви вже втомилися, а ви ще щось хочете» або «Ви ще сьогодні не наговорилися?!». Звичайно, це хамство, але я сприймаю це як комплімент.
Зараз ми вітаємося, через раз навіть усміхаємося одне одному, він нагороджує мене почесними грамотами, говорить приємні слова, тисне руку… Може й не хоче, проте мусить. Але якщо, наприклад, врахувати, що депутат за законом має право поза чергою заходити до кабінетів чиновників із якимись терміновими питаннями, то в моєму випадку з мером це не діє. На жаль, кілька разів мені доводилося просто записуватися в загальну чергу в день прийому громадян, тому що в інший спосіб я до нього потрапити не могла.
Якось ми з чоловіком хотіли обговорити з ним свою ініціативу – соціальний проект для окремих категорій дітей. На той час він перебував у своєму кабінеті і знав, що ми на нього очікуємо. Так минуло 20, 30, 40 хвилин. Спочатку секретарка нам казала, що він через п’ять хвилин нас прийме, потім – що він із кимось спілкується по телефону, а згодом, що він за п’ять хвилин від’їздить і в нього немає часу… Тож ми так і не потрапили на прийом.
Читайте також: Жінко! Твоє місце на кухні, а не в політиці
– Політикині часто зазначають, що їм постійно потрібно доводити свій професіоналізм, давати відсіч тим, хто ставить під сумнів їхню компетентність. Чи доводилося вам у своїй політичній діяльності стикатися із чимось подібним тільки тому, що ви жінка, а не чоловік?
– Є такий момент. Щоб таких ситуацій не виникало, я намагаюсь потрапити на більшість комісій, засідань, розглядів, громадських слухань та бути максимально поінформованою. Іноді, коли в сесійній залі деякі депутати починають ставити якісь недолугі питання, мені хочеться саму себе похвалити, бо ж я в цьому вже розібралася. Не було ще жодної сесії міської ради, коли б я поверталася із поганим настроєм чи з якимось невдоволенням. Якщо навіть і є якийсь осад чи сумніви, то приходжу додому, піднімаю свої папери і переконуюся, що все-таки правильну позицію займала. Сьогодні в мене порівняно з іншими депутатами, мабуть, чи не найбільше голосувань із позначкою «проти». Це не тому, що я така зла – просто мені, наприклад, не подобається низка земельних рішень, коли відверто дерибаниться наше місто. І взагалі я не підтримую ті рішення, щодо яких не маю переконливої думки – часто причиною є те, що від посадовців просто неможливо отримати всю необхідну інформацію.
Вікторія Кобиляцька, для 50%
