Депутатка Одеської міської ради Лілія Леонідова зізнається: коли балотувалася, то навіть не підозрювала, що доведеться повсякчас відстоювати право жінки бути в політиці.
«Для мене було несподіванкою, що треба доводити, що я нічим не поступаюся чоловікам», – каже політикиня.
Сексистські жарти та в’їдливі зауваження від колег-чоловіків, як виявилося, були лише «квіточками».
Улітку минулого року невідомі скоїли напад на депутатку.
Після цього хтось намагався дискредитувати жінку, розклеївши в Одесі листівки брудного змісту.
Такі дії щодо себе Леонідова пояснила так: це реакція на її депутатську ініціативу продавати комунальне майно лише через аукціон.
Цьогоріч зловмисники «відзначилися» надсиланням фейкових депутатських запитів від імені Леонідової.
Як ефективно реагувати на спроби публічної дискредитації й доводити, що «жінка теж має право на слово, а не лише варити борщ», як довго політика буде патріархальною, і чи з’ясувала поліція, хто розклеював листівки в Одесі – про це 50% поговорили із політикинею в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost.
До речі, Лілія була першою, хто в рамках цієї кампанії заповнив форму за посиланням: https://www.ndi.org/node/25091.
Якщо ви є активісткою чи політикинею і стикнулися з проявами насильства, то закликаємо і вас написати про це. Умови участі передбачають, що анкету можна заповнити анонімно.
– Ліліє, як ви відреагували, коли дізналися про розклеювання брудних листівок по місту?
– Спочатку більш-менш стримано, але коли це повторилося, в мене трапився нервовий зрив. Коли все прибрали, а наступного ранку знову все було заклеєно, я думала лише про те, як це зупинити.
Допомогла підтримка друзів і жителів округу. Всі казали, що не потрібно здаватися, що це все тимчасово, і якщо такі речі відбуваються, значить, я на правильному шляху. Також зателефонували з асоціації жінок Одеси й заявили про свою підтримку. Крім того, в секретаріат ради приходили люди з округу, які обурювалися через розклеювання плакатів, і теж підтримували мене. Це додавало сил.
– Якою була реакція на ці події депутатів і міських посадовців? Були якісь офіційні заяви, що засуджували дії зловмисників?
– Була лише заява від фракції «Самопоміч» про неприпустимість політичних переслідувань. Того дня якраз була позачергова сесія міськради, я хотіла після неї виступити, порушити це питання, але мені не дали слова. Зробили вигляд, що я руку не підносила і «все, сесію закінчено, всім дякуємо».
Тоді я написала листа на ім’я міського голови. Адже у нас є муніципальна безпека, є відеокамери, які підконтрольні міським структурам, є комунальне підприємство «Одесреклама», що видає дозволи на розміщення реклами на тумбах, на яких з’явилися плакати. Тож я попросила, щоб розібралися із власниками цих тумб. Мер написав мені відповідь, що це не входить до його компетенції, й він цим займатися не буде.
– Фактично він проігнорував ваше звернення?
– Так, тим паче, що це якраз у його компетенції, адже є відповідний закон про честь і гідність депутата, навіть кримінальна відповідальність за це передбачена. Очевидно, він вирішив, що це зайве.
– Наразі поліції щось відомо про замовників чи виконавців?
– Я написала заяву в поліцію, але ніякого розслідування не було й нічого досі не з’ясували. Хоча в місті дуже багато відеоспостереження – як у приватних структур, так і в міських служб. При бажанні можна було розібратися й знайти винних. Але про замовників досі нічого невідомо. Є здогади, але без доказів вони лишаються лише здогадами.
Читайте також: «Зберігайте спокій і пишіть заяви,» – депутатка Лілія Леонідова радить політикиням, що робити у разі публічної дискредитації
– Коли в червні 2017 року на вас скоїли напад, ви не зверталися в поліцію. Чому?
– По-перше, я не відразу зрозуміла, з чим це може бути пов’язано. Це був вихідний день, я йшла у своїх сімейних справах, аж раптом на мене напали. Було настільки несподівано, боляче… Мені допомогли сісти в автомобіль, я зателефонувала сестрі й попросила приїхати, бо в мене дитина сама лишалася вдома, а мені потрібно було їхати в лікарню.
Усе стало зрозуміло лише після того, як увечері я прочитала в ЗМІ про напад на активістку Світлану Підпалу (ідеться про громадську активістку, яка виступає проти знищення зелених зон під забудови узбережжя Чорного моря в Одесі, а також є активною учасницею розслідування, яке проводить громадська комісія «Група 2 травня» – авт.).
Напади на мене й на неї відбулися в різних частинах міста приблизно в один і той самий час. Але мені більше «пощастило», я відбулася тріщиною в ключиці й гематомами на тілі. А ось Підпалу побили жорсткіше.
Увечері я зв’язалася зі Світланою, ми обговорили те, що сталося, і побачили зв’язок між цими нападами. Але я публічно не виступала щодо свого побиття, бо вважала, що втратила час. Проте зробила висновок, що мовчати не можна, про це потрібно говорити. Причому постійно.
– У травні ви повідомили, що хтось розсилає інформаційні запити від вашого імені. Розкажіть, що це за запити, і чи вже відомо, хто і навіщо цим займався?
– Я випадково дізналася, що є такі запити, коли отримала відповідь у мерію, відкрила і відразу зрозуміла, що не знаю, про що мова. Причому вихідний номер був минулорічним, там навіть не потрудилися із цим розібратися. Як не врахували й те, що у нас зараз немає паперових запитів, усі запити йдуть через електронний портал депутата, це новація, яка діє із січня 2018 року. Я відразу написала заяву в мерію, а також зробила офіційну заяву в ЗМІ, що комерційні структури не мають реагувати на подібні запити, тому що це підробки. Після цього мені в приймальню почали телефонувати з великих компаній і повідомляти, що подібні «запити» їм також надходили.
Взагалі тематика запитів була різна. Багато про рекламу. Мабуть тому, що в мене був проміжок часу, коли працювала в напрямку незаконних рекламних конструкцій, які є в місті, і які працюють не через бюджет напрямку, а ймовірніше за все через «чорний нал». Тому я робила досить багато запитів в управління реклами, щоб з’ясувати, чому так відбувається, чому недобір у бюджеті тощо.
Довелося всім пояснювати, що це не мої запити, бо мене давно не цікавить, скільки було розміщено реклами й на які суми. Хтось намагався мене таким чином дискредитувати, зіткнути лобами з великим бізнесом, щоб сказати, що ось ця міська божевільна чіпляється невідомо до чого й невідомо навіщо.
Але найбільше мене вразило, коли отримала відповідь від Генерального прокурора України на нібито мій запит, у якому я «запитувала» досить особисту інформацію. Таким чином, стало зрозуміло, що мене хочуть дискредитувати як політика.
Я написала генпрокурору відповідь, що це не мої запити, і прошу посприяти у виявленні того, хто це робить, бо це теж кримінальна відповідальність. Згодом отримала від Генпрокуратури відповідь, що вони спрямували в прокуратуру Одеської області це питання, а там переслали цю справу поліції, оскільки це їх компетенція. Ось уже кінець серпня – і тиша. Думаю, що ніхто не буде розбиратися, бо правоохоронні органи точно не зацікавлені у з’ясуванні всіх обставин справи.
– Раніше ви заявляли, що мер Одеси під час ваших виступів часто перебивав вас або вставав і виходив. Як із цим зараз? Як ви взагалі будуєте комунікацію із мером?
– На щастя, сьогодні ситуація стабілізувалася. Очевидно, Геннадій Труханов зрозумів, що я не буду здаватися, коли мене перебивають, не дають слова, навіть принижують певною мірою, заявляючи щось на кшталт «ви мало читаєте» чи «ви некомпетентна». Зараз діалог переважно будується конструктивно. Навіть якщо йому щось і не подобається, то він про це не говорить, як було раніше. Принаймні, він намагається почути й робити вигляд, що це робочі питання і нічого іншого.
Це наслідок двох років такої нелегкої боротьби і доведення того, що жінка теж має право на слово, а не лише варити борщ.
Читайте також: Депутатки Одеської міськради: або дуже активні, або непомітні
– За цей час ви жодного разу не пошкодували, що вирішили займатися політичною діяльністю?
– Ні, не пошкодувала. Я ніколи не рвалася до влади й не мріяла бути депутатом, я просто отримала пропозицію і скористалася нею, хоч ніхто й не вірив, що я пройду. Але якщо так сталося, значить, я на своєму місці, і я навіщось тут потрібна.
– Як ваші рідні реагують на те, що ви пішли в політику?
– Уже нормально й спокійно.
Проте коли моя мама побачила ті плакати… Люди у віці надзвичайно вразливі.
Зате чоловік сказав, що те, що нас не вбиває, робить нас сильнішими, і обняв.
Мені пощастило, мій чоловік приймає мене на рівних. Я завжди наводжу один приклад. Якось до моєї подруги підійшов син і сказав: «Мамо, звари компот». І так він ходив і просив, а потім чоловік уже каже: «Звари ти вже нарешті той компот». А вона у відповідь: «Я тебе хочу привітати з однією дуже гарною подією в твоєму житті. Якою? Ти теж можеш зварити компот».
Я коли розповіла це у своїй сім’ї, моя дитина теж замислилася і запитала: «Тату, це ж правда, ти ж теж можеш це зробити?! Чому це має робити тільки мама?».
Мені пощастило з родиною. Я знаю, що я сильна, самодостатня… Я взагалі виступаю за цілковиту рівність. Не кажу про те, що жінки мають керувати світом, просто жінки й чоловіки мають бути рівні.
– Нерідко, коли людина приходить із бізнесу, вона не дуже зацікавлена в тому, щоб активно займатися політикою, а натомість прагне насамперед вирішувати свої питання…
– Так буває, а буває й інакше, так, як це трапилося в мене. Я прийшла з бізнесу, в мене була своя справа. Але коли ти депутат, іде колосальний тиск на твій бізнес. Тож я все закрила, і нині займаюся лише суспільно-політичною діяльністю. Звісно, не для всіх це прийнятно, але я на це пішла, тому що розумію: якщо я готова відстоювати інтереси жителів Одеси, то я маю чимось жертвувати, приймати рішення і робити вибір.
Читайте також: Атестація Одеської міськради: Лише Ганна Позднякова та Лілія Леонідова отримали найвищий бал від експертів
– Якось ви сказали, що наше суспільство цілковито матріархальне, а ось політика – патріархальна…
– Спробую пояснити. Для нашого суспільства, особливо якщо говорити про Одесу, де споконвіку в єврейських сім’ях жінки керували, жіноче слово завжди мало вагу. Принаймні, так є у моїй родині. Я завжди посилаюся на приказку «чоловік дивиться туди, куди шия поверне», а шия – це жінка. Для мене абсолютно чітко й зрозуміло, що в нас суспільство матріархальне.
А політика є патріархальною – це теж очевидно, навіть якщо прослідкувати публікації в ЗМІ, де чоловік – це політик, а політик – це чоловік. Мені здається, що все відбувається саме так – у суспільстві жінки достатньо успішно грають роль шиї, а в політиці у нас тільки чоловіки, і там шиї взагалі немає.
– Як ви вважаєте, у політиці щось зміниться чи вже змінюється у цьому плані?
– Уже змінюється. По-перше, про це почали говорити. Насправді в Одесі я була першою, хто заявила про прояви сексизму. І не тому, що це торкнулося мене, а тому що це в принципі є неприйнятним для мене. І коли я йшла в депутати, то навіть не підозрювала, що для мене одним з етапів становлення буде те, що доведеться доводити, що жінка має право приймати рішення, а не просто бути присутньою «за жіночою квотою». Для мене було несподіванкою, що треба доводити, що я нічим не поступаюся чоловікам у професійних якостях чи в знаннях законодавчої бази. А тим паче, коли доводилося чути «ти чого рота відкриваєш, хто ти взагалі така».
Коли під час передвиборчої компанії я прийшла на зустріч, де переважно були чоловіки, вони мене не сприймали як політика. А потім, коли ми з ними поспілкувалися, найстарший чоловік сказав: «Я за вас проголосую, і подивлюся, як ви, як жінка, зможете бути депутатом». Тобто, в ментальності людей чітко вкоренилося, що в жінки інша доля, а політика – це суто чоловіча справа. Потрібно це змінювати, і мені здається, що це вже змінюється у свідомості чиновників, у свідомості простих людей, у свідомості самих жінок. Дуже повільно, але змінюється.
Вікторія Кобиляцька, для 50%
