Home Статті Любов Майборода: «Я знаю, як важко працювати, коли чоловіки стукають, грюкають і не дають тобі виступати»

Любов Майборода: «Я знаю, як важко працювати, коли чоловіки стукають, грюкають і не дають тобі виступати»

 

Любов Майборода неодноразово виступала з трибуни під акомпанемент свисту й стукоту: колеги-депутати навмисне зчиняли ґвалт і тупотіли ногами, щоб ніхто не міг почути її слів. Доводилося не реагувати й продовжувати говорити.

Любов Майборода впродовж 18 років була депутаткою Черкаської обласної ради – її чотири рази обирали по мажоритарному округу в Черкасах.  Віднедавна вона очолює Українську жіночу демократичну мережу, гуртуючи довкола себе жінок-лідерок зі всієї України.

50% спілкувалися із Любов Майбородою про гендерні квоти й вибори, а також про те, чому жінок варто заохочувати йти в політику.

– Як і коли розпочалася ваша політична діяльність?

– Громадська діяльність – це моя стихія ще зі школи. Я часто була головою ради загону, комсоргом класу, комсоргом школи, в інституті – комсоргом курсу, головою факультету. А що стосується політичної діяльності, то, звісно, все почалося за перебудови, коли були відкриті архіви, і я дізналася, що мій дід був пастором баптистської церкви. Його розстріляли напередодні війни як ворога народу. Найстрашніше було те, що моя мама соромилася свого батька, бо він у чомусь був не такий. Коли дідуся реабілітували в 1990 році, ми почитали архівні матеріали й дізналися, що він був віруючим, добропорядним сім’янином, високоморальною людиною… Тоді я собі сказала, що не дозволю зі своїх дітей ліпити такий пластилін, який радянська влада ліпила з моїх батьків і намагалася зліпити з мене: у1989 році я вступила до Народного Руху України, коли він тільки з’явився на Черкащині.

– Можете пригадати, якими були ваші перші вибори?

– Це було в 1990 році, коли вперше брала участь у виборах до Черкаської міської ради. Тоді я так і не стала депутаткою, бо вибори були тотально сфальсифіковані. Я очолювала демократичну платформу в Черкасах, проводила активні збори, зустрічалася зі своїми колегами – медичними працівниками. Тож коли були оголошені вибори, я вже була популярною людиною, мене підтримували журналісти й багато місцевої інтелігенції. У першому турі я набрала 540 голосів, а мій опонент – 110. Його до цього ніхто не знав і не бачив – це був Мироненко, робітник річкового порту. Однак після голосування в другому турі цей Мироненко виграв. Уночі напередодні виборів по всьому округу їздила машина – о другій годині закликали голосувати за Майбороду. Мені люди телефонували і питали, чому це так серед ночі агітують.

Цей програш мене не зупинив, й уже через чотири роки я стала депутаткою обласної ради.

В силу своєї діяльності завжди підтримувала національно-демократичний напрямок. Народний Рух, Демократична партія, партія «Реформи і порядок», «Наша Україна»… Коли мені говорять, що я неодноразово змінювала свою партійність, зауважую, що це не я змінювала, це історія так змінюється. Не я ті партії створювала, але мої принципи як були для мене незмінними, такими й залишаються. Це національне відродження, свобода слова, заохочення приватної власності… І в якій би партії я не була, завжди сповідую ці принципи.

– Як змінювалася кількість жінок, які в різні роки потрапляли разом із вами до обласної ради?

– На жаль, в українській політиці завжди було мало жінок. Коли в 1994 році прийшла я, то в обласній раді із 76 було чотири жінки. Там діяли чоловічі правила гри, жінкам було важко працювали. Зараз ситуація не змінюється. У міській раді в нас 4 жінки, в обласній трохи більше – здається, вісім.

– Розкажіть про Українську жіночу демократичну мережу. Чим займається ця організація?

– Ця мережа є частиною всесвітньої демократичної мережі, складовою глобальної ініціативи Міжнародного республіканського інституту США. Це була моя ідея, щодо створення такої організації, тому що я понад 30 років займаюся політичною діяльністю, 18 років була депутаткою обласної ради, і мені б хотілося об’єднати саме жінок-депутаток місцевих рад, щоб вони могли обмінюватися досвідом і запроваджувати механізми просування жінок.

Цю ідею підтримали наші американські колеги, а я, маючи багато знайомих серед депутатського жіночого корпусу й враховуючи регіональний розподіл, запропонувала своїм колежанкам Оксані Савчук з Івано-Франківська, Ганні Давиденко з Вінниці, Ірині Славовій із Мелітополя та Ользі Алтуніній зі Слов’янська створити таку громадську організацію, залучити депутаток місцевих рад, щоб вони підсилювали свій вплив у політичній діяльності. За рік ми створили осередки в усіх обласних центрах України, а також провели низку семінарів та конференцій.  Кожен такий захід викликав величезне піднесення серед жінок. Вони розуміли, що проблеми, які їх хвилюють, так само хвилюють багатьох людей. Тому всі ці заходи були успішними. Зараз наша організація об’єднує близько 300 чинних депутаток органів місцевого самоврядування з усіх куточків України. Також ми працюємо з депутатками Верховної Ради, там є наші членкині Ірина Суслова й Оксана Продан.

– Як ви ставитеся до запровадження гендерних квот?

– Попри те, що членкині Української жіночої демократичної мережі представляють різні політичні партії, але усі зійшлися на тому, що треба запроваджувати механізми просування жінок у партіях і у виборчому законодавстві. Тому ми співпрацюємо з усіма організаціями, які ставлять за мету просування гендерних квот, такими як IFES, Національний демократичний інститут США тощо.

Ми бачимо в політиці чоловіче домінування і недопредставлення жінок, і бачимо, що політика є таким собі промо для бізнесу. У нас десь 70-80% депутатів міських рад – це бізнесмени, люди, які прийшли, щоб захистити свій бізнес. Це дуже небезпечна тенденція, тому що відстоюючи свої інтереси, вони нехтують інтересами виборців.

Гендерна квота – це не балаканина, це механізм. І на етапі, коли країна формується (можливо, згодом такі заходи і не будуть потрібні, я не говорю, що це навіки), коли в депутатському корпусі надзвичайно представлене бізнесове середовище, попри те, що бізнес, як відомо, має бути відділений від політики, на цьому етапі гендерні квоти – це єдиний реальний механізм для збільшення представництва жінок. Все інше буде завершуватися лише закликами і гаслами.

Мені інколи кажуть: «А ви ж були чотири рази депутаткою обласної ради!». Так, була. Але треба не на винятки дивитися, а на ситуацію в цілому. До того ж, я знаю, як важко працювати і наскільки некомфортно почуваєшся в чоловічому середовищі, коли нас тільки чотири жінки, а всі чоловіки стукають, грюкають і не дають тобі виступати. Тому я переконана, що саме гендерні квоти є ефективним механізмом реального просування у владу жінок, які будуть представляти інтереси більшості населення – бо ж жінок у нас 54%.

– Чи плануєте балотуватися до Верховної Ради?

– Поки що я ще не визначилася остаточно з цим питанням, хоча є такі пропозиції.  Я вже балотувалася двічі. У 1996 році зайняла третє місце. Могла обратися, але була знову ж таки ця двохтурова система, і результати другого туру сфальсифікували. Вдруге балотувалася у 2012 році після того, як мене зняли з посади заступниці міського голови. Брала участь у виборах, не будучи пов’язаною ні з якою політичною силою, сама від себе, і тому програла. Бо політика – це командна гра, і важливо мати команду людей, які тебе підтримують.

– Що порадите жінкам, які вагаються щодо того, чи йти їм у політику?

Політика – це насамперед пристрасть, як і будь-яка галузь. Це як твоє внутрішнє «я». Тут треба не вагатися, а мати більше мужності, щоб приймати рішення. Тут постійна конкуренція всередині партій, міжпартійна конкуренція… Це взагалі досить жорстке конкурентне середовище. Тому тим жінкам, які вміють брати на себе відповідальність, я б порадила йти в політику. Це цікава галузь для сильних жінок, якщо вони відчувають у собі силу, розуміють, що мають бути прикладом для інших, не тільки вміти захистити й просунути себе, а й допомагати комусь. А тим, хто вагається, треба реалізовувати себе в інших сферах.

Вікторія Кобиляцька, для 50%

Досьє:

Любов Майборода

Народилася 27 лютого 1958 року в Черкасах. В 1984 році закінчила Київський медичний інститут імені Богомольця. Працювала санітаркою в дитячій лікарні, монтажницею апаратури проводового зв’язку заводу телеграфної апаратури, понад 20 років була лікаркою-епідеміологом Черкаської міської санепідемстанції.

Чотири рази обиралася до Черкаської обласної ради. У 2010 – 2011 роках обіймала посаду заступниці міського голови Черкас з питань виконавчої роботи.

Із жовтня 2011 року працює головною спеціалісткою департаменту охорони здоров’я виконавчого комітету Черкаської міської ради.

У 2017 році заснувала й очолила всеукраїнську громадську організацію «Українська жіноча демократична мережа».

Більше публікацій
Більше публікацій Вікторія Кобиляцька
Більше публікацій Статті