Головна Статті Марина Гаркава: Мій син каже, що мама теж на війні

Марина Гаркава: Мій син каже, що мама теж на війні

3
4,850
Марина Гаркава

«У перші дні війни, коли приїжджали до нас із дітками, ми давали їм олівці і папір, щоб вони малювали. А батьки у той час могли отримати необхідну допомогу. Минуло кілька тижнів, і ми зрозуміли, що ці малюнки – історичні. Вони інші, ніж ті, що малюють наші діти, які не бачили війни на власні очі. На тих малюнках були палаючі будинки, земля, яка плаче, багато української символіки, прохання про мир», — каже заступниця міського голови Черкас Марина Гаркава

Від початку повномасштабного вторгнення Черкаси прихистили майже 80 тисяч українців та українок, які були змушені покинути свої домівки через російську агресію. Із них майже 30 тисяч лишилися жити в місті. 

Марина Гаркава очолила міський гуманітарний фронт. Тож ми поспілкувалися з нею про роботу з волонтерськими ініціативами, інтеграцію переселенців та інші виклики війни.

Гуманітарний центр як людський мурашник

Розмістився центр допомоги переселенцям у Будинку культури імені Івана Кулика. За лічені години він перетворився на людський мурашник. Усе почалося зі звернення міського голови Анатолія Бондаренка у фейсбуку. Мер закликав єднатися і допомагати людям, які приїдуть до міста, рятуючись від війни, та вказав адресу Будинку культури. Оскільки соціальною сферою у місті опікується Марина Гаркава, то вона і взялася за організацію роботи Гуманітарного центру.

«Це було 26 лютого, коли я прийшла до Гуманітарного центру. Там було дуже багато людей. Кожен хотів допомогти, кожен хотів поділитися тим, що мав. Одні несли провізію, другі прийшли з одягом, ще хтось хотів віддати консервацію. Бабусі несли бублики, діставали десь речі радянських часів. І цей хаос потрібно було упорядкувати», – пригадує Марина Гаркава.

Гуманітарний центр

Тоді заступниця міського голови визначила відповідальних за конкретні напрямки роботи у центрі. Приміщення поділили на частини: зона гігієни і ліків, зона продуктів харчування, зона одягу, технічного оснащення, дитячих візочків… Також передбачили зону військового призначення – сюди потрапляла відфільтрована провізія, яка могла би згодитися бійцям на передовій, до прикладу консерви в бляшанках.

«Війна очима дітей: біль і надія»

«У першу пору за добу до Черкас приїжджало по 700-800 людей. Тоді люди їхали прямо ­з-під обстрілів і з підвалів. Вони були голодні й холодні, роздягнені і без нічого. Ми працювали цілодобово. У нічну зміну з нами чергували патрульні. На початку центр перевіряли кінологи із собакою. Нам дуже багато речей приносити, тож треба було подбати про безпеку і волонтерів, і тих, хто звертається до нас по допомогу», – говорить Марина Гаркава.

Чиновниця каже, дуже багато історій пройшло через волонтерів та волонтерок центру. Був і чоловік, який їхав до Черкас чотири дні на велосипеді. Була 92-річна жінка із Краматорська. Була мама з малюком, який народився 23 лютого у Херсоні. Усі вони розповідають про жахи окупації та полегшено зітхають, опинившись у Черкасах.

Виставка дитячих малюнків про війну, створена у Черкасах, у польському Бидгощі / Fot. B.Witkowski / UMB

Та найбільш красномовними є історії, які діти розповідають у своїх малюнках. Тому волонтери центру зробили виставку «Війна очима дітей: біль і надія». Вона вже побувала у понад 15-ти країнах світу.

«Запам’ятався хлопчик із Маріуполя, в якого брали інтерв’ю і попросили розказати його історію. Він розповів про будинок, який палав: «А я стояв, дивився на будинок, а мені так хотілося жити». Але наші діти не мають просити права на життя. Вони мають жити», – говорить заступниця міського голови.

Читайте також: Перемагати з думкою про людей: важливі ініціативи, які втілюють місцеві депутатки

Мрію, щоб двері Гуманітарного центру були зачинені. Це означатиме, що війна закінчилася

За словами Марини Гаркавої, сьогодні Черкаси приймають значно менше переселенців, ніж у перші місяці. Та й запити в них інші, бо рішення про виїзд більш зважене. У міськраді очікували, що на зиму до міста приїжджатиме більше людей через проблеми з опаленням і освітленням у прифронтових регіонах, але цього не сталося.

«Будемо працювати скільки треба і приймати людей скільки потрібно. Я згадую військових на передовій, і це мене повертає до ресурсного стану. Поки вони там в окопах, багнюці і крові, жоден із нас не має говорити про втому і зневіру, – переконана Марина Гаркава. – Мій син каже, що мама теж на війні – він розуміє, що в мене дуже серйозні задачі. А я мрію, щоб двері Гуманітарного центру були зачинені. Це означатиме, що ми не потрібні, бо немає кому допомагати – війна закінчилася».

За вісім місяців роботи Центр прийняв тільки первинних звернень близько 27 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Волонтери й волонтерки видали 9 тонн круп, 20 тонн одягу та взуття, майже 110 000 одиниць гігієни, 72 000 пластинок ліків, пів тисячі дитячих візочків. Це далеко неповний перелік усього, що отримали переселенці.

Якщо жінка змогла організувати трьох дітей, вона зможе організувати будь-яку команду 

Проте Гуманітарний центр – це не просто пункт, де можна отримати допомогу. Тут є і розмовний клуб, і куточок української книги, і зустрічі з психологами та юристами. Тобто все, що допомагає знайти опору в житті, заспокоїтися та адаптуватися в новому міа Гаркава наголошує, що труднощів в організації роботи Центру не виникло, бо у всіх залучених була потужна мотивація. Та жартома додає: якщо жінка змогла організувати трьох дітей, вона зможе організувати будь-яку команду.

«Легко було, бо люди прийшли туди не за зарплатою. Вони не обмежені посадовими інструкціями. Це люди, які прийшли за покликом душі. І коли вони об’єднуються, це дуже велика сила. На їхніх плечах усе трималося і тримається й зараз. Єдина проблема, яку я відчувала на той момент – це те, що я не бачила сім’ї. І понаднормове навантаження дещо позначилося на здоров’ї», – говорить Марина Гаркава.

У міськраді також анонсують, що за тиждень-два у Черкасах запрацює інтеграційний хаб для соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб. Це буде комфортний простір для проведення зустрічей та заходів.

Читайте також: Анастасія Чубіна, заступниця мера Черкас: «Ця посада – не чарівна паличка»

«Тут реалізовуватимемо проєкти, які спрямовані на підтримку внутрішньо переміщених осіб у нашій громаді і залучатимемо до цього наших жителів. Це не продуктові набори, це інший рівень допомоги. Тут проводитимемо творчі зустрічі з бізнесменами та психологами, люди опановуватимуть фінансову грамотність. Плануємо широку програму зустрічей, які зможуть відвідувати всі, щоб мати корисні контакти та зв’язки. Також облаштуємо ігрову зону для дітей, щоб батьки могли спокійно позайматися», – каже Марина Гаркава.

Якщо на початку Черкаси були здебільшого транзитним містом, то сьогодні все більше людей залишаються тут. Для них місто передбачило п’ятнадцять пунктів проживання: гуртожитки комунальних установ, закладів профтехосвіти, а також приміщення шкіл. Наразі облаштовується ще один пункт, розрахований на 350 осіб. Тут житимуть мами з дітьми, люди з інвалідністю та літні люди.

Бракує кризових психологів і психологинь

Утім, у місті таки є проблеми. Зокрема бракує фахових кризових психологів і психотерапевтів. Вони працюють як із дітьми, так і з дорослими, що оговтуються від наслідків війни. Вони ж і допомагають військовим впоратися із посттравматичним синдромом. 

«Ми писали донорам щодо фінансування навчання кризових психологів. Можливо, середовище поки що не готове. Але бачимо, що психологи не дуже хочуть перенавчатися, виходити зі своєї зони комфорту. Це важко. Звісно, є такі спеціалісти, але їх небагато. Я пішла іншим шляхом – написала у східні регіони, які ще у 2014 році зіткнулися з цією проблемою. Громадські організації, які звідти переїхали до нас, теж знають потрібних фахівців. Я думаю, що ми запрошуватимемо їх на ті ж зустрічі в інтеграційному хабі. Це єдиний вихід, якщо ми говоримо про якісне консультування», – говорить заступниця мера Черкас.

Масштабні плани щодо протидії насильству

Марина Гаркава також очолює Координаційну раду з питань запобігання та протидії домашньому насильству. Посадовиця констатує, що після нашої перемоги кількість випадків домашнього насильства у місті може зрости. На це вказує американська статистика після завершення війни в Афганістані, та вітчизняна – після 2014 року.

«Наразі ми налагодили комунікацію між ланками, що дотичні до протидії насиллю в родині, починаючи із садків та шкіл і закінчуючи кризовими кімнатами, службою у справах дітей. Відпрацювали механізм раннього вивлення ознак насильницької поведінки у сім’ї, швидкого реагування на виклики, роботи із кривдниками і потерпілими», – говорить Марина Гаркава.

За її словами, до 24 лютого у місті були масштабні плани щодо протидії насильству. Зокрема, хотіли створити кімнату для опитування дітей, що працює за принципом «зеленої кімнати» (вона містить два приміщення: в одному працює психолог із дитиною, в іншому, за непрозорим склом, – поліція, яка через відповідні засоби зв’язку із психологом корегує питання). Також мали закупити нову автівку на заміну старої для оперативного виїзду мобільних бригад на виклики. Однак в умовах воєнного стану такі видатки бюджету не є першочерговими.

Марина Гаркава сподівається, що ці проєкти таки вдасться реалізувати після нашої перемоги.

Ксенія Кердань

Більше публікацій
Більше публікацій Ксенія Кердань
Більше публікацій Статті