Головна Статті Метте Фредеріксен: Вірити в соціал-демократію більше, ніж у Бога

Метте Фредеріксен: Вірити в соціал-демократію більше, ніж у Бога

3
1,399

26 червня в Данії завершилися коаліційні переговори, що тривали довгих три тижні з того часу, як «червоний блок» лівих партій здобув перемогу на парламентських виборах 5 червня (91 місце в парламенті з 179), Втім, коаліції як такої не буде: очільниця Соціал-демократичної партії Метте Фредеріксен сформує однопартійний уряд меншості, гарантувавши собі вотум довіри від ідеологічно близьких сил у Фолькетинґу, а надалі покладатиметься на ситуативні коаліції з кожного окремого голосування. Назагал, для фрагментованої політичної сцени Данії (за прохідного бар’єру 2% у парламенті представлено аж 10 партій), такий спосіб функціонування уряду є звичним.

Однак незвичною є революція, яку прагне завершити Фредеріксен, обійнявши посаду прем’єрки. Її амбіція, можливо, не така глобальна, як у французького президента Макрона (перезаснувати і відродити ЄС), але не така й дрібна, як на політикиню з п’ятимільйонної Данії. Пані Метте прагне перезаснувати й відродити традиції європейської соціал-демократії, яка в останні роки занепала по всьому континенту, а її традиційний електорат забезпечує стрімкий розвиток право- і лівопопулістичних партій.

Для Данії, як для країни-вітрини успіху соціал-демократичних ідеалів та держави всезагального блага, підважування монополії соціал-демократів на владу на початку 2000-х років стало політичним землетрусом. А для самої Фредеріксен – ще й особистим болем.

Вона походить з робітничої сім’ї не менш ніж чотирьох поколінь активістів де, як вона свідчить у недавній біографічній книзі «Метте Фредеріксен: політичний портрет», «у соціал-демократію вірили більше, ніж у Бога».

Натхненна і заохочувана батьком, Метте з дитячих років й сама долучилася до політичної діяльності, підтримуючи з кишенькових грошей боротьбу з апартеїдом в ПАР, а у 15 стала членкинею Молодіжної ліги соціал-демократів. Ранній старт і сімейна індоктринація сприяли тому, що у 2001-му, щойно закінчивши студії африканської історії,  вона стала наймолодшою на той час депутаткою (24 роки).

Втім саме після тих виборів соціал-демократи вперше (!) з 1920-х років не змогли сформувати уряд. В опозиції Метте поступово рухалася щаблями партійної ієрархії: спочатку вона працювала речницею партії з питань культури, медіа та ґендерної рівності, а після другої поразки на виборах у 2005 році – з соціальних питань. Після чергових провальних для соціал-демократів виборів 2007 року, слабкою втіхою стало те, що серед усіх депутатів парламенту, вона зайняла сьоме місце за кількістю здобутих голосів, випередивши іменитіших конкурентів.

У 2011-му соціал-демократам вдалося на чотири роки повернутися до влади, а дедалі впізнаваніша Метте Фредеріксен у 34 роки стала міністеркою праці в уряді Гелле Торнінг-Шмітт.

Обійнявши пост очільниці партії у 2015 році, Фредеріксен спромоглася вперше з 70-80-х років об’єднати під своїм проводом усі внутрішньопартійні фракції. Та на виборах 2015 року соціал-демократи попри непоганий індивідуальний результат, знову не змогли сформувати уряд.

Натомість тріумфувала антимігрантська Данська народна партія з 21% підтримки. Вона формально не увійшла до складу «синьої» коаліції на чолі з ліберальною «Венстре», однак винесла проблему міграції в епіцентр політичних дискусій.

Метте Фредеріксен усвідомила, що повернення соціал-демократів до політичної релевантності потребує радикальних рішень. Таким рішенням стала справжнісінька ідеологічна революція.

Фредеріксен вирішила, що якщо ідеали класичної соціал-демократії не відповідають сподіванням, страхам і очікуванням данського суспільства, то щоб відвоювати втрачений на користь популістів електорат, треба ці ідеали докорінно переглянути. Практика для неї у буквальному сенсі перетворюється на критерій істини, а правда життя протиставляється відірваним від реальності теоретичним розумуванням.

Такий несподіваний поворот обґрунтовується у вже згаданій книзі посиланням на родинну історію. Розповідаючи журналістові про прадіда-ткача на фабриці, його боротьбу за кращу долю для колег і прабабусю, з якою вони і десятеро дітей мешкали в робітничому кварталі в жахливих умовах, пані Метте зазначила:

«Не думаю, що вони коли-небудь замислювалися над тим, щоб бути не соціалістами. Це був їхній спосіб боротися за краще життя. І думаю, що так можна сказати про кожного з членів нашої родини, хто став соціал-демократом. Вони вступили в партію, оскільки потребували більшої справедливості і рівності, кращих шкіл, пристойнішої їжі та восьми годин на відпочинок. […] Їхній підхід до політики ніколи не був академічним чи абстрактним, і я також прийшла у політику цим шляхом. У дитинстві я нічого не чула про політичних філософів чи мислителів. Натомість ставлення до політичної роботи було дуже конкретним і прив’язаним до реалій. Для діда й батька було значно важливіше досягнути чітких результатів, ніж стояти збоку і кричати. Я виросла з цими переконаннями, хоча дехто скаже, що в молоді роки я таки багато репетувала».

Головним елементом ідеологічного новаторства стало засвоєння антимігрантських догм, які почали трактувати не як ксенофобію чи брак солідарності, а як можливість повернути данцям соціальну справедливість.

Виявивши, що більшість виборців партії підтримує жорстку антиміграційну політику, пані Метте почала критикувати не їх, а сліпоту до їхніх турбот з боку партії. Під час виборчої кампанії вона заявила: «Мені видається все очевиднішим, що ціну за безладну глобалізацію, масову імміграцію та вільну циркуляцію робітників платять прості люди».

Тому за останні чотири роки в опозиції (2015-2019), соціал-демократи під проводом Фредеріксен не лише не критикували антиміграційні ініціативи ліберального уряду, а й підтримували їх. Зокрема вони голосували за можливість конфіскації грошей та інших цінностей у мігрантів, що перетинають кордон та за заборону носіння паранджі. Вони утрималися при голосуванні за обов’язкове потискання руки на церемонії надання громадянства незалежно від релігійних переконань та при прийнятті рішення щодо утримання злочинців з числа пошукачів притулку на безлюдному острові, який раніше використовували для вивчення поширення заразних хвороб у тварин.

Зрештою, соціал-демократи попередньо підтримали відмову від прийому щорічної квоти біженців під егідою ООН, посилення відповідальності злочинців з районів, де сконцентровані мігранти, тюремне покарання для мігрантів, які надовго вивозять власних дітей до країни походження, а також обов’язкове навчання данської культури і цінностей для дітей мігрантів. Остаточне голосування з цих питань має відбутися восени.

Іноді Фредеріксен та її партія навіть критикували уряд за те, що його політика щодо іммігрантів надто м’яка. У лютому 2019-го вона підтримала Данську народну партію щодо потреби «зміни парадигми» міграційної політики: її метою мала стати репатріація, повернення мігрантів додому, а не їхня інтеграція у данське суспільство. Вона закликала впровадити обмеження на кількість «незахідних» мігрантів та запропонувала вирішувати питання браку робочої сили, наймаючи кваліфікованих робітників з країн Півдня ЄС, які страждають від високого безробіття, а також впровадити обов’язкову трудову повинність у розмірі 37 годин на тиждень як передумову отримання грошової допомоги та багато іншого.

Втім, прийняти жорсткі антиіміграційні налаштування – справа нехитра, випробувана багатьма політиками і в Данії, і за її межами. А з тим, як на правому фланзі з’явилася ще радикальніша партія «Жорсткий курс», очільник якої відстоював необхідність депортації мусульман з Данії, відзначився публічним спаленням Корану, був засуджений за расизм та звинувачений у зв’язках з неонацистами, новоусталений консенсус місцями почав виглядати навіть поміркованим. Тож для перемоги недостатньо було провести революцію справа і стати більш палкими захисниками данської ідентичності.

Друга половина революції Фредеріксен відбулася зліва. Вона стала радикально критикувати політику ощадності, яка впроваджувалася з часу економічної кризи 2008 року. Euronews підсумовує розчарування данців занепадом соціальних стандартів так: у сфері охорони здоров’я було скасовано багато привілеїв, починаючи з безкоштовних візитів до лікаря до підтримки у лікуванні раку, за останні десять років закрилася понад чверть державних лікарень, а приватне медичне страхування тепер купує 33,3% населення (у 2003 р. лише 4%). За той же період закрилося 20% державних шкіл, на чверть скоротилися соціальні витрати на людей похилого віку, а підвищення пенсійного віку має незабаром поставити світовий рекорд: працювати данцям доведеться до 73-х. Тож Фредеріксен пообіцяла скасувати пробізнесові ініціативи попереднього уряду, зокрема податкові пільги,  перенаправити вивільнені гроші на публічні видатки, припинити скорочення бюджету на охорону здоров’я та освіту, а також зробити пріоритетом надважливе для данців питання кліматичної політики.

Провівши таку двофазну ідеологічну реорганізацію, підсумовану в програмі партії «Разом заради Данії», Фредеріксен пішла далі, ніж, скажімо італійський уряд, де коаліцію складають правопопулістська партія, зосереджена на протидії міграції («Ліга») та зосереджена на соціальних ініціативах лівопопулістська («П’ять зірок»).

Пані Метте спробувала поєднати ліво- і правопопулістські програмні вимоги в рамках однієї партії.

Частково їй довелося поплатитися за це підтримкою більш освічених виборців у великих містах, хоча на підтримці виборців більш скромного походження вона виграла значно більше. Деякі партійні активісти готові закривати очі очі на міграційне питання, допоки партія переймається питаннями екології та соціальних гарантій. І їх неодмінно потішить та частина урядової програми, де йдеться про зменшення викидів парникових газів до 2030 року на 70%, збільшення допомоги для сімей, а також числа вчителів по всій країні.

Ті ж, хто вірив, що жорстка риторика – лише трюк, щоб здобути владу, а партнери з інших лівих партій «червоного блоку», змусять до пом’якшення позицій, задоволені хіба частково: наразі Метте відмовилася від ідеї утримання мігрантів на острові, та пообіцяла знову приймати біженців за квотою ООН.

Втім, принципово від своїх підходів вона не відмовилася, і поки новоспечена ліберальна опозиція саркастично питає, хто ж оплачуватиме рахунки щедрих соціальних політик, Фредеріксен впевнена,  що окресленим нею шляхом піде соціал-демократія по всій Європі, щоб знову здобути довіру виборців і відродитися у новій славі.

Надія Коваль, для 50%

Фото: DiePresse.com, TV2 Nord, Berlingske, The National, Foreign Policy, TigerDroppings.com, Grabancijaš, Forbyen
Більше публікацій
Більше публікацій Надія Коваль
Більше публікацій Статті