«Her Story: Women who change the country» зустріч, під час якої три жінки, які змінюють країну, поділилися власними історіями та поглядами на місце жінки у суспільстві та політиці.
Серед спікерів заходу: Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України; Наталія Микольська, торговий представник України – заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України; Уляна Супрун, в.о. міністра охорони здоров’я України.
Про участь жінок у політиці і суспільному житті
Іванна Климпуш-Цинцадзе, віце-прем’єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України
Ми пожинаємо плоди упереджень, які характерні для певних суспільств. Можливо, ми йдемо позаду деяких країн, але є й ті, хто йдуть за нами. Це спричинено ще тим, що жінка часто себе сама самоцензурує з точки зору того, щоб поставити свою кандидатуру поруч із чоловіком. Ми маємо таке підсвідоме вміння десь відступати заради того, щоб суспільство не подумало, що ось: «Вона занадто жадібна до амбіцій, або занадто не жіночна, чи замало».
Уляна Супрун, в.о. міністр охорони здоров’я України
У Нью-Йорку, у клініці, де я працювала, були лише жінки, і ми були найкращою клінікою, яка займалася проблемами здоров’я жінок. Нас обирали найкращими щороку. Я думаю, що не треба соромитися бути жінкою.
Є речі, які поки що тримають нас позаду: накази, положення. Наказ 256, який забороняє жінкам працювати на важких роботах, у важких умовах праці. Замість того, щоб покращувати умови для всіх, забороняють працювати саме жінкам.
Я подивилася, в яких країнах це також забороняється. Це Росія, Білорусь, Північна Корея, Арабські країн. Думаю, ми на державному рівні деякі речі можемо змінити. Бо жінка, яка працює снайпером, а її записують кухаром – це неправильно. Ми маємо створювати умови, щоб не було дискримінації і вибір був для всіх однаковий.
Наталя Микольська, заступник Міністра економічного розвитку і торгівлі України, Торговий представник України
Коли мене приймали на посаду торгового представника, ні в кого не стояло питання щодо моєї кваліфікації. Мене спитали: «У тебе дитина 1.2 місяці, ти розумієш, що ця робота пов’язана з подорожами?». І у мене була проста відповідь: «Якби ви брали на мою посаду чоловіка, ви би поставили йому таке питання?».
Для мене питання місця жінки – це питання вибору. Якщо вона хоче щось робити, то вона має мати можливість зробити свій вибір.
Особиста історія
Уляна Супрун
Я народилася в українській родині, і ціле наше життя батьки, бабусі, дідусі навчали нас, що ми тимчасово живемо у Штатах і повернемося в Україну, коли вона буде вільною.
В 11 років я була в Україні, це були 70-ті роки, і це була інша країна, ніж та, про яку мені розповідали. Тоді я захотіла повернутися і зробити її такою, як мені розказували діди.
У 90-х ми почали приїжджати, а остаточно переїхали під час Майдану.
Я виростала у суспільстві, де вже було набагато менше дискримінації. Батьки привчили мене, що незалежно від того, дівчина я чи ні, я можу обрати будь-яку роботу і піти навчатися, куди захочу. Я ніколи не думала, що я не можу кудись піти, бо я дівчина.
В моєму університеті було 56% жінок, хоча до цього медицина вважалася чоловічою професією.
Я не бачу різниці між чоловіком і жінкою. Ми повинні підтримувати одне одного, щоб ми були рівними партнерами, і ніхто не вивищувався за рахунок іншого.
Наталя Микольська
Я завжди знала, що світ не закінчується місцем, де я живу. Мене цікавило щось, що виходить за межі. Мені здається, що те, ким я є, сталося, в першу чергу, завдяки батькам. Тато був професійним спортсменом, майстром спорту з гірських лиж. І я також ними займалася. Ми тренувалися із хлопцями разом. Дівчата носили дві пари черевиків, дві пари лиж із палками на собі.
Якось тато повісив мені на стіні вирізку із газети про Кондолізу Райс, яка в той час була держсекретарем США. Кондоліза вставала о 5-й ранку, займалася спортом, грала на фортепіано. Скоро вся моя стіна наповнилася вирізками про людей, які змінили світ і змінили ставлення до жінок.
Моя мама інженер легкої промисловості прищеплювала мені любов до української моди і українського одягу. І це також тепер мене переслідує. Коли в часи мого дитинства не було тканин, мама шила нам спіднички, костюми і говорила: «Ти ж маєш мати гарний вигляд!».
І ще мої батьки вважали, що краще заощадити гроші на квартирі, на якихось витратах, але ми подорожували. Ми їздили на машині, спали у спальниках, об’їздили багато всього…
Потім я зрозуміла, що буду юристом. Батько, щоправда, хотів, щоб я була банкіром. Ми обрали компроміс, і я пішла навчатися в банківський коледж на два роки. Це був перший досвід складного переконання.
Коли я зустріла свого чоловіка, то зрозуміла, що підтримка і партнерські стосунки – це те, що дозволяє обом реалізуватися. Іноді буває, що одному треба поставити життя на паузу і почекати, поки буде рухатися другий. І в цьому немає проблеми.
Іванна Климпуш-Цинцадзе
До 16 років я хотіла бути лікарем. Потім мені довелося пережити трагедію втрати свого троюрідного брата, і я зрозуміла, що не зможу бути лікарем, бо не зможу переживати через кожного пацієнта.
Тоді я захотіла бути журналістом. Але мама сказала, що з моїм характером мене або вб’ють, або я збиратиму інтерв’ю по селах і мене ніхто не читатиме.
Мама була логопедом-дефектологом і вмовила мене також вчитися на логопеда. Всі ті п’ять років навчання в університеті перетворилися на пошук.
Я не могла себе знайти, і раптом подалася на конкурс на навчання в Америці. Я виграла, і на цілий рік поїхала вчити психологію. Саме там я зрозуміла, що міжнародні відносини і міжнародне право – це те, що треба.
Іноді мені закидають: «Що ця логопед взагалі може робити на такій посаді?»
Так от, після навчання на логопеда, я закінчила Інститут міжнародних відносин. Я тішуся, що мені вдалося знайти себе.
Про теперішню мою посаду. Я би не була віце-прем’єр-міністром, якби не Майдан. Я все життя уникала того, щоб працювати з державою. Я працювала в різних громадських, аналітичних організаціях, але не на державних посадах.
Перед тим, як зайняти пост віце-прем’єра, я також порадилася з двома людьми – з чоловіком і старшою донькою.
Їй було неповних 14-ть. Я спитала, чи вона розуміє, що ми проводитимемо разом менше часу. Соломійка сказала, що розуміє, наскільки це важливо і буде старатися допомагати меншій сестрі Меланці. Це була така собі наша соціальна угода. Я не можу сказати, що ця угода ідеально працює, певно, що ні. Але дочка знає, що вона була частиною рішення.
Про реакцію на критику у соціальних мережах і не тільки
Іванна Климпуш-Цинцадзе
Це би було ідеально, якби ми емоційні проблеми не тягнули додому. Ми їх безумовно тягнемо, бо кнопки-перемикача не існує. Більше того, ми несемо додому купу паперів, емейлів, на які маємо відповісти – на жаль, робота кочує додому і досить тяжко вивільнити час для себе.
Я намагаюся, щоб у мене була неділя, яку я можу проводити удома. Це не означає, що я віддаю весь день родині, але я перебуваю у межах досяжності, і вони знають, що до мене можна підійти і поговорити не по телефону.
Мені надзвичайно важлива критика друзів, бо вони можуть сказати більше, ніж це хтось зробить публічно. А найголовнішим критиком є мій чоловік, якому я вдячна за те, що він такий.
Мої улюблені критики – Радикальна партія Олега Ляшка. Я думаю, що це треба сприймати позитивно.
Уляна Супрун
Якщо багато критикують, то це значить, що ви йдете правильними шляхом. Подивіться, хто вас критикує. Це також важливо.
Конструктивна критика може допомогти. Але коли є неконструктив, коли воно доходить до особистих речей, тоді ми розуміємо, що в них немає більше аргументів, і ми, напевно, знову йдемо правильним шляхом.
Я лікар, професія навчила мене, що потрібно відділяти робочі переживання. Ця професійна навичка мені допомагає і в міністерстві.
Наталя Микольська
Моє правило: головне відключити маму від Фейсбуку, бо вона дуже болісно реагує на критику мене. Гірше, ніж мій чоловік, чи оточення.
Друге, що рятує, – це гумор. Я часто у коментарях віджартовуюсь. Найгірше – це коли тебе невиправдано критикують люди, які би мали тебе підтримувати.
І ще один момент, який мені допомагає і заважає одночасно – це те, що я юрист. Коли мене критикують я очікую на конкретні факти чи предметні звинувачення. І досить часто, я бачу безпідставність цієї критики, за деякі речі навіть варто було би подати в суд.
Фото – сторінка European Business Association
«50%»
