Перша леді – не офіційна посада: не призначають, не обирають. Перша леді – офіційний титул: обов’язки церемоніальні, але чітко не визначені. Їх не призначають, не обирають – але і покинути пост екс-першим так до кінця і не вдається.
Перші леді США часто публікували мемуари, зазвичай ті книжки стають джерелом інформації про роботу адміністрації президента. Від мемуарів Джулії Грант (які видали аж через 65 років по написанню) до книжок Елеонор Рузвельт і Жаклін Кеннеді та мемуарів Гіларі Клінтон, якій важливіше було розказати не про будні першої леді, а про роботу держсекратаря. Останні на сьогодні мемуари першої леді – це «Становлення» Мішель Обами (укр.: пер. Максима Гоцацюка, Київ: BookChef, 2019).
Те, що книжка хітова, було очевидно, але «Становлення» перевищило очікування; книжка не потрапила до першої десятки бестселерів 2010-х, проте наблизилася до неї впритул і має всі шанси стати лонгселером. В середині травня Netflix презентував документалку, базовану на автобіографії Обами. Фрагменти з п’ятимісячного туру на підтримку книжки тут чергуються з розповідями-епізодами з самої книжки; такий собі цікавезний буктрейлер на півтори години (рейтинги стрічки нереально високі). Контракт із видавництвом і Netflix’ом були вигідними для авторки, лекційний тур на підтримку книжки так само не благочинні, закид, що Обама монетизує свою славу і славу свого чоловіка, не забарився. Час би й усвідомити: «Мішель Обама» – це бренд, дуже дорогий і дуже популярний. Увага ж до історії, що її розказала Мішель, не спадає.
Про що, власне кажучи, історія Мішель Обами?
На самому початку мемуарів Мішель Обама згадує один вечір. Уперше за вісім років вона залишилася сама. Зробила сендвіч із сиром, за звичкою очікуючи, що хтось запропонує допомогу в такій буденній справі. Вийшла на подвір’я – босоніж і в шортах. Випустила собак. У цей вечір вона вперше усвідомила, що більше не служить в Білому домі. А читач автобіографії Мішель Обами в цій сцені мусить зауважити її іронічне підморгування і уже тут, чи не з першої сторінки, зрозуміти, з ким має справу. Ті шорти, що в них прогулюється авторка «Становлення» по подвір’ю. І той гучний скандал 2009 року, коли перша леді з’явилася на публіці під час поїздки у Гранд-Каньйон в занадто коротких шортах. Те порушення Мішель Обамою дрескоду обговорювали куди активніше за її програму боротьби з дитячим ожирінням чи підтримки родин військових. Вона ж на перших сторінках мемуарів перехопила брутальне послання і елегантно повернула відправнику. І це лише одна сцена зі «Становлення».
У книжці є три великі розділи: дорослішання (становлення собою), заміжжя (становлення «нами») і політична робота (становлення спільнотою). Обама описує своє життя як череду перемог, самоподолань, тріумфів; ця жінка виросла в звабі міфу про «американську мрію», але уже усвідомлює цю звабу цілком іронічно (так, знову іронія). Таку книжку могла написати тільки перша леді США і тількив 2010-х.
Їй за сорок, вона сидить у припаркованому авто та поспіхом їсть свій фастфуд-обід. І це звитяга: для матері двох маленьких дівчат, яка працює повний день, а її чоловік щойно розпочав політичну кар’єру (і провалив перші вибори), перемогою є можливість пообідати. Це сценка за риторикою ніяк не різниться від тих, які описують ситуації гучних соціальних тріумфів, а їх в житті Обами було чимало.
Мішель виросла в південному Чикаго, який за часи її дорослішання поступово ставав неблагополучним, згодом впритул наблизився до гетто. Батько важко хворів і жив із інвалідністю. Мати піклувалася про дітей, а потім повернулася на роботу. Батьки не мали свого житла, поселилися на другому поверсі будинку родичів, після смерті яких успадкували дім. Мішель і Барак теж довго власного житла не матимуть, і вона маритиме своїм домом. Родина піклувалась про освіту дітей та терпляче пояснювала юній Мішель, чому подруги і родички питають: «Нащо ти говориш як біла?».
Старшокласницею Мішель перейшла в престижну школу в іншому районі, але це означало не лише добру освіту, а й три години щодня, які витрачала на дорогу. Одна з найкращих учениць випуску. Старший брат поступив до Прінстона за спортивною стипендією. В Прінстон же подалася і Мішель, де важко продиралася не тільки через расове упередження («мак у мисці рису»), а й через класове, а її родина тим часом накопичувала борги за навчання дітей. Одна з найкращих випускниць. Після Прінстону була юридична школа Гарварду і колосальна позика на освіту, яку Обама виплачувала десятиліття. Далі – шанована чиказька юридична фірма, мета – стати молодшим партнером до сорока та робота, яку Мішель не зносила, хоча і була вправною юристкою. В ту фірму одного дня прийшов стажер із незвичним іменем, куратором якого стала Мішель. Це був Барак Обама.
Мішель пише про кожен етап свого життя як про особисту перемогу, включно зі шлюбом і навіть не тому, що Барак кілька років наважувався зробити їй пропозицію, жодного разу не дослухався до її поради не йти в політику і всюди розкидає свої речі. Жити з ним контролфрік-перфекціоністці Мішель непереливки. Вона і на посаді першої леді часто про це розповідала, і те не подобалося виборцям, які хотіли мати за «першого чорного президента» символ, а не живу людину. Амбітна жінка зі своїми мріями і своїми життєвими планами більш за все боялася розчинитися в харизматичному чоловікові, що в нього безбожно закохалася. І збереження себе в шлюбі з Бараком – це головна перемога Мішель; саме про це написана її книжка.
З десяток разів в «Становленні» вона згадає, що Барак – тихохід, гуляти пішки не любить і не хоче, атлетка Мішель має стрімку ходу і на пару кроків його обганяла навіть на їхніх перших побаченнях. За протоколом перша леді має йти на пів кроку позаду президента, Мішель же завжди йшла в ногу з чоловіком (за що регулярно отримувала догани). «Сердита чорна жінка». Від президентської гонки, відколи родина Обами опинилася під мікроскопом, преса, здається, найчастіше характеризувала Мішель саме таке. Це не просто словосполучення, а вкрай неприємний і образливий расовий стереотип. Так називають буцімто нахабних і погано вихованих темношкірих жінок, які не притримуються соціальних норм у публічній поведінці. Обама пише, як сильно її засмучувала і ображала така атрибуція.
Вона сильна чорна жінка і не збирається принижуватися, щоб іншим було комфортніше жити з упередженнями. Попри те, що забезпечити комфортну комунікацію – якраз обов’язок першої леді. Коли тебе не чують, – пише авторка «Становлення», – ти починаєш кричати. Мішель Обама цілком свідома того, що спроможна стати (і зрештою стала) рольовою моделлю для цілої генерації темношкірих жінок. Її автогероїня в книжці завжди оточена жінками: родичками, подругами, колегами, подругами її доньок; вона доводить, що спроможна бути успішною професіоналкою, доброю матір’ю, впливовою публічною персоною – і все це одночасно, і доводить це вона іншим жінками, бо саме за їхньої підтримки її перемога можлива і саме для них вона важлива.
Мішель любовно описує жінок, які впливали на неї, почули її.
Чимдалі голосніше звучать припущення, що на місіс Обаму чекає стрімка політична кар’єра. Та зрештою, епілог «Становлення» присвячений відповіді на питання, чи буде Мішель балотуватися в президенти. Каже, що не буде, проте занадто довго і детально про це розказує, щоб можна було повірити.
Ганна Улюра, для 50%
