Громадська організація «Об’єднання ромських жінок «Голос Ромні»(Voice of Romni) із Запоріжжя, але переїхала до Ужгорода після початку повномасштабного вторгнення. «Ромні» означає «ромська жінка», тобто це організація, що працює із жінками ромського походження.
У Запоріжжі організація займалася допомогою та підсиленням ромок, зокрема їхнім навчанням і працевлаштуванням. Після релокації до Ужгорода «Голос Ромні» працює із місцевими ромками, а також із тими, хто переїхали на Закарпаття, рятуючись від війни. Власне, тепер організація допомагає всім жінкам, які були змушені покинути свої домівки через російську окупацію і перебратися до Ужгорода тимчасово або остаточно.
«Для мене було приголомшливо усвідомлювати, що я тепер теж переселенка»
У «Голос Ромні» добре знають свою нову цільову аудиторію. Адже команда організації — такі самі переселенки, які переїхали до Ужгорода із Запоріжжя через війну. Наприклад, програмна директорка Анна Редько до 24 лютого працювала 15 років у рідному місті на телебаченні. Там поза роботою була громадською активісткою здебільшого у сфері захисту прав жінок та ЛГБТ. Але після переїзду до Ужгорода Анна спрямувала свій активізм у нову професію у відповідь на пропозицію президентки «Голосу Ромні» Анжеліки Бєлової.
«Для мене було приголомшливо усвідомлювати, що я тепер теж переселенка. Я зрозуміла це через пів року життя в Ужгороді. У всіх нас до цього було прекрасне життя, і ми відчували, що можемо в ньому щось змінювати. Після повномасштабного вторгнення ми втратили цю здатність», — каже Анна Редько, яка у Запоріжжі продюсувала серію документальних фільмів про переселенців та переселенок після вторгнення на Донбасі. Вона зізнається, що разом із можливістю допомагати іншим жінкам до неї почали повертатися сили.
Читайте також: Ромська активістка Анжеліка Бєлова: Громадська діяльність – це справа мого життя
Щодня в офіс «Голос Ромні» приходять різні жінки та дівчата: на заняття з англійської мови, консультації з кар’єрною радницею, психологинею чи юристом. Також в одному з ужгородських салонів краси за підтримки громадської організації жінок навчають перукарської майстерності та вмінню робити манікюр і нарощувати вії.
Такі заняття відбуваються у малих групах по чотири людини. Лише англійську вивчають по 8-10 учениць у кожній групі. Від лютого по квітень 2023 року «Голос Ромні» реалізує ці можливості для жінок як свій проєкт «Місце сили» у межах проєкту «Спроможні та сильні», що впроваджує Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії.
Мотивація до змін
Сучасний офіс, який винаймає громадська організація, — це колишній дім однієї з ужгородських піар-агенцій, чия діяльність після 24 лютого втратила тут довоєнну актуальність. Головним напрямом агенції була організація весіль. Тож зараз на стінах офісу «Голос Ромні» можна побачити великі фотографії молодят, наче з глянцю. А чаєм і кавою у громадській організації пригощають із орендованого гарненького сервізу, який додає затишку.
Англійську тут безкоштовно вивчають із різних причин: для роботи, нагадування призабутого зі школи або просто тому, що подобається мова. Викладачка Наталія Поп говорить, що жінки так стараються, аж у неї самої додається мотивації допомогти їм із навчанням і пояснити більше.
Кількість місць на уроці обмежена, тож перед заняттям, коли в чаті відбувається перекличка, хто будуть присутні цього разу, жінки поспішають записатися або навіть часом заздалегідь самі запитують, коли буде опитування.
«На уроці допомагають одна одній, і це чудова атмосфера для вивчення мови», — каже Наталія.
Читайте також: Валерія Шинкарьова: Сила полягає в підтримці одна одної
Жінки потребують підтримки, навіть просто щоб їх вислухали
Запити, із якими через організацію жінки звертаються до психологині, — це дитячо-батьківські відносини, фізичне та психологічне насилля з боку партнерів і родичів та власна сепарація від батьків. Щодо останнього — йдеться про психологічне відокремлення вже дорослої жінки від батьків, адже це впливає на життя, стосунки, поведінку.
За словами психологині Марини Сотнікової, багато переселенок опинилися у складних обставинах, коли на їхні плечі лягло безліч обов’язків, серед яких — виховання дітей та їхнє забезпечення.
«А насправді їм як дорослим теж потрібна підтримка. Зокрема, щоб діти могли спиратися на цих дорослих», — каже Марина.
Із багатьма жінками психологиня проводить просвітницьку роботу, пояснює, що вони найперше мають піклуватися про себе, і тоді їхні діти зможуть опиратися на них.
Жінки потребують підтримки, навіть просто щоб їх вислухали. У цьому переконана кар’єрна радниця Анна Стожко. За її словами, пошук роботи неабияк пов’язаний із психологічним станом і обставинами вдома.
«До речі, через той факт, що я також із Запоріжжя, із постраждалого регіону, ми відразу знаходимо спільну мову», — зауважує Анна. Коли жінки відкриваються, можна щиро поговорити. З іншого боку, Анні простіше їм допомагати, бо вона добре знає Закарпаття. Перша її робота була саме в Ужгороді.
Опанувати «швидкі» професії
Анна Стожко намагається відкрити для переселенок Закарпаття.
«Розумію ті мінуси, про які вони мені говорять, але й нагадую про плюси, яких не хочуть помічати через травму», — каже Анна. Адже є ті, хто почуваються тут чужими. Анна разом із організацією «Голос Ромні» дають можливість комфортно почуватися серед своїх і бути вдячними за те, що є такий регіон, як Закарпаття.
Щоб знайти роботу, треба дотримуватися певних правил, яких кар’єрна радниця навчає. Буває, жінки роблять великі паузи в пошуку. Наприклад, коли їм надсилають на огляд кілька вакансій, відписують у відповідь: «У мене захворіли діти, я потім подивлюсь». Є жінки з кількома вищими освітами, але вузької спеціалізації, приміром, атомна енергетика. На Закарпатті їм, звісно, немає де застосувати свої знання. Тому багато жінок готові навчатися й опановувати нові професії. Переважно це переселенки віком від 30 до 46 років. Вони потребують курсів, бо хочуть здобути нові навички і знання.
Їм «Голос Ромні» пропонує опанувати «швидкі» професії: перукарське мистецтво, манікюр та роботу з віями. Громадська організація мала успішний досвід реалізації такої ініціативи у Запоріжжі для ромок. Тож знала, як це можна запропонувати жінкам, які переселилися до Ужгорода.
Читайте також: Українки для українок: «Домівка» як неофіційне «посольство» України в Австрії
Вікторія, яка перебралася до Ужгорода із Лозової, зізнається, що це була її мрія — освоїти мистецтво манікюру: «По-перше, хочу для себе, і потім, якщо вийде, займатися манікюром як професією».
«Це новий досвід, розвиток, і в майбутньому я застосую його у житті», — каже про перукарство Світлана з Харкова.
Тоді як Анастасія із Запоріжжя ділиться наміром відкрити невеликий манікюрний кабінет або ж почати приймати клієнтів удома.
Програмна директорка організації Анна Редько каже, що робота над проєктом «Місце сили» — це можливість долучатися до змін:
«Це те, що дає стимул підтримувати одна одну та жити в новій реальності. І не лише виживати, а й створювати це нове життя, де б ми не опинилися».
Марта Коник
