У Києві сьогодні відбувся Марш за права жінок, у якому взяли участь близько тисячі активістів та активісток. 50% бачили, як це було.
Піднімаюся до Михайлівської площі по Трьохсвятительській. Там сила-силенна поліцейських автівок, щонайменше три автозаки і багато правоохоронців на конях. Біля пам’ятника княгині Ользі мітингують противники Маршу. У них не так людно – поліцейський кордон в рази більший. Плакати рясніють гаслами на кшталт «Бог! Батьківщина! Патріархат!» та «Феміністки вбивають ненароджених українців», лунають мало не розпачливі лекції про те, який страшний гендер. Затримуватися тут не дуже хочеться.
Проходжу через два (!) кордони поліції й прямую до учасників та учасниць Маршу. Тут усе таке яскраве, соковите, сонячне й розмаїте – багато молоді, трансгендерна та квір-колони, представники й представниці «ООН-жінки», а також посольств Швеції, Канади та Великої Британії… Голосисті й завзяті скандують: «Не вчіть своїх дочок мовчати, вчіть синів не ґвалтувати», «Жінка – це людина, а не матка і вагіна», «Свобода, рівність, глобальна солідарність», «Квіти – клумбам, права – жінкам»… Потім з’являється гурт дівчат, що змушує всіх усміхатися. Вони несуть колоритні мідні каструлі та сковорідки й щосили грюкають. Приєднуюся до колони громадського альянсу «Політична дія жінок», який виступає за збільшення представництва жінок в політиці та гендерні квоти.
Читайте також: Громадськість закликала кандидатів у президенти визначитися щодо гендерної політики
Правоохоронці, що стоять спинами до колони, змушені раз по раз повертатися, спочатку крадькома, а потім уже не ховаючись – із цікавістю читають гасла й роздивляються плакати. Зрештою поліція бере Марш у щільне кільце, однак щойно колона рушає, як вигулюкують провокатори. Дві дівчини тримають плакат із написом «Фемінізм вбиває жінку». За ними суне «свита» – гурт хлопців. Гигикають, намагаються перекрикувати й перекручувати гасла, збиткуються із учасниць.
Голова правління Всеукраїнської громадської організації «Центр «Розвиток демократії» Елла Ламах намагається щось пояснити нахабній компанії, однак вони не слухають. Тим часом поліцейський, якому активістка поскаржилася на дії провокаторів, грубо її перебив: «Іди давай! Я через тебе вийшов працювати у вихідний!». Виникає бійка, поліція виводить із колони кількох хлопців із «свити». Однак дівчата із «вбивчо феміністичним» плакатом лишаються і прямують на чолі колони аж до Поштової площі. До них кілька разів підходить поліція діалогу, але вони тільки віджартовуються – мовляв, «що ви нам зробите, маємо право». Біля філармонії знову виникає якийсь зашквар, чутно вибух. Крізь поліцейський кордон також час від часу намагається прорватися якась жіночка, викрикуючи «Дєва-а-а-а-ачкі-і-і-і! Мужчіни вас любят! Оні вас защіщают! Україна – не Содом!» та іншу ахінею. Зрештою, їй вдається приєднатися до Маршу, тож переходить від безглуздих гасел до діла – заважає рухатися колоні, лізе просто під плакати. Проте на неї ніхто не зважає. Я так само намагаюся абстрагуватися й перестати озиратися та фіксувати дії тих, хто прагне зашкодити.
Наприкінці таки вдається зловити «дзен» – крокувати в унісон, скандувати гасла, відповідати усмішкою на усмішку, вибачатися, коли наступаєш комусь на ногу, вдихати з повітрям загальне піднесення і тішитися з того, що нас так багато – тих, хто таким чином відзначає 8 Березня здорової людини. Уже коли Марш закінчився, а всі вервечками потяглися до станції «Поштова площа», мені нагадали, що ця хода не лише про права, а й про солідарність. Це була незнайома дівчинка з фіолетовим волоссям, що поруч несла плакат. Вона подала руку, щоб попрощатися, і попросила мене бути обережною в метро.
Вікторія Кобиляцька,
Фото Марії Матяшової, 50%
