Home Статті Наталя Делієва: «Одеса має бути на долонях одеситів, а не в кулаці у мерії»

Наталя Делієва: «Одеса має бути на долонях одеситів, а не в кулаці у мерії»

В Одесі серед 22 інших кандидатів на посаду мера претендує єдина жінка – Наталя Делієва.

Вона голова громадської організації «Асоціація жінок України «Дія», директорка «Першого благодійного театрального фонду», продюсерка Міжнародного фестивалю клоунів і мімів «Комедіада», президентка фестивалю «Руде місто».

Наталя налаштована на боротьбу рішуче, її не лякає те, що вона єдина кандитатка серед чоловіків, а радше засмучує те, що інші жінки вважають мерство не жіночою справою.

Пані Наталю, одесити вас знали передовсім як директорку театру «Маски» і «Будинку клоунів», що стало поштовхом до громадської діяльності?

Я стала директоркою «Масок» ще в далекому 2000 році. На папері написала свої цілі, що маю зробити для «Масок» і там були такі пункти:

  • у «Масок» має бути театр зі стаціонарним приміщенням;
  • вони мають стати заслуженими, а потім і народними артистами України;
  • має бути  міжнародний фестиваль клоунів для просування цієї  професії, а також оригінального жанру пантоміми, яка зараз у занепаді;  
  • має бути багато гастролей за кордоном.

Коли я ці всі пункти втілила в життя, стала шукати себе в інших сферах, бо не люблю, коли по накатаній. Люблю драйв, люблю все нове.

У 2014 році я вступила до Академії при президентові України і закінчила її за фахом «магістр державного управління».

А яка у вас була до цього освіта?

Після школи я закінчила механіко-математичний факультет, а через другу освіту хотіла з’ясувати, як саме влаштована наша держава, як усе працює і по вертикалі, і по горизонталі, і що з нами не так?!

І що ж з нами, на вашу думку, не так? Вдалося з’ясувати?

Головне – не як будують, а хто будує. З якими цінностями й цілями люди виконують ту чи іншу роботу. Якщо одна людина сумлінно робить все за правилами і будує державу або будинок за всіма нормами, наприклад, кладе цементу стільки, скільки передбачено за технологією, а інша людина будує так, щоб цього ж цементу вистачило на те, щоб бодай сарайчик собі побудувати, то всі зусилля будуть марними. Будинок завалиться, держава буде нестабільною – і це призведе до краху.

Цінності – це дуже важливо. Знаєте, десь років вісім тому я була у складі  «Клуба успешных женщин»,  мені там дуже подобалось – спілкування з жінками, цікаві заходи… Ми ходили по подіуму, їздили за кордон… Але настав 2014 рік, і питання цінностей стало принциповим. Я запропонувала подругам допомагати нашим пораненим військовим. Не всі жінки з цього клубу мене зрозуміли. Тоді я сказала, що всі, хто готовий допомагати країні під час війни, давайте гуртуватися. Ми допомагали чим могли: відправляли ліки, теплі речі, продукти в АТО. З’явилося коло жінок, які вболівають за Україну.

 А потім у 2016 році ми зареєстрували громадську організацію «Асоціація жінок «Дія», за три роки ми розрослися до 28 філіалів. Я цим пишаюся!

Ви пропагуєте гендерну рівність, а чи самі зазнавали цькувань саме через стать? Адже ви все ж таки колишня директорка знаного в усій країні театру, зробили кар’єру, звідки виникло бажання вирішувати саме ці проблеми?

Якось у розпачі мій чоловік мені сказав: «А хто ти така, щоб робити мені зауваження?». І я замислилася: «Дійсно, а хто я така?» На той момент я була акомпаніаторкою, грала на фортепіано в школі мистецтв. І, певно, моєму чоловікові не вистачало моєї значущості.

Уже через три дні після його слів я почала працювати журналісткою.

Знаєте, ця фраза змінила моє життя. Я теж мала стереотипи щодо місця жінки. Вважала, що перш за все жінка має їсти варити, дітей виховувати. Так, я добра мама, домогосподарка. І все?

Я зрозуміла, що для того, щоб тебе поважали, треба бути самодостатньою, реалізованою, цілеспрямованою. Дуже вдячна моєму чоловікові за так вчасно сказані слова. Через них розпочався мій політ.

Зазвичай, коли чують прізвище Делієва, яке особливо в Одесі доволі відоме, то пов’язують його з відомим артистом Георгієм Делієвим. Багато існує різних чуток про ваші родинні зв’язки, розставимо всі крапки над «і», розкажіть, ким для вас є Георгій Делієв?

Усе просто – я дружина його рідного брата Лева Делієва. Але в нас однакове по-батькові, тому часто думають, що ми брат і сестра.

Зі чоловіком ми познайомились теж рано, мені було 16 років, заміж я вийшла в 19, а в 21 у мене померла мама, а батько загинув у автомобільній катастрофі. Делієви стали моєю родиною. І коли я на свекра та свекруху кажу «тато» й «мама», то я це кажу не тому, що так прийнято, а тому що вони реально для мене як рідні батьки.

Нам часто кажуть, що ми схожі з Георгієм Делієвим. Але я Георгія вважаю не так своїм родичем, як наставником. Ми разом працювали 17 років, він був художнім керівником театру, я була директоркою. Ми і сперечались, і тут же обіймались. Я хрещена мати його сина. Такі у нас теплі родинні взаємини.

А як відреагувала родина Делієвих на ваше рішення йти в політику?

У нас родина вільна. Батьки – вчителі, батько ще й директор технікуму. В цій родині ніколи не казали: не роби чи не йди. Якщо людина вирішила щось робити, то батько з матір’ю кажуть: «Іди, роби, ми будемо тебе підтримувати. Ми поважаємо твій вибір».

Коли я прийшла сказала: «Тато, я піду в політику, мене партія «Голос» кличе».  Батько сказав: «Ти так вирішила, добре. Ми з тобою».

Тато й мама – мої найперші критики, вони дивляться всі інтерв’ю зі мною, роблять зауваження, але завжди підтримують. Взагалі вся родина мене підтримує – і чоловік, і донька, і зять. У нас один за всіх і всі за одного!

А вас немає відчуття, що політика – це доволі закритий чоловічий клуб, де чітко грають за чоловічими правилами й «понятіями», а жінок, якщо і допускають, то тільки за певних умов та тільки певних жінок? Щоправда, останнім часом ситуація дещо покращується, але, за моїми відчуттями, тільки винятково за рахунок квотування, а не через усвідомлення необхідності…

Я усвідомлено вступила в цей процес, щоб показати приклад іншим жінкам, що політика –  це не брудно і не страшно, що саме в політиці приймаються доленосні для нас рішення. Відсутність жінок в політиці – це прикро.
Стереотипи закривають жінкам шлях до широкої участі в політичному житті, в партіях теж їх традиційно відправляють на «жіночу половину» і відводять їм роль «групи підтримки». У маскулінній політичній культурі обиратися жінкам надзвичайно важко.
Кандидатки залучають менше голосів, а якщо вони стоять на феміністських позиціях, то успіху в них ще менше: в очах багатьох виборців і виборчинь такі жінки – противниці чоловіків, сім’ї та традицій.
Жінкам легше, коли вони підтримують міцні зв’язки з жіночими організаціями. Треба діяти не поодинці в політичному вакуумі, а працювати у зв’язці одна з одною.

А чому так у нас склалося, як ви думаєте?

Чоловіки, як правило, пов’язують досягнення успіху зі своїми особистими рисами, а невдачі схильні пояснювати незалежними від них обставинами. Жінки частіше приписують успіх долі, випадку або везінню, а неуспіх намагаються пояснити браком своїх здібностей. Політик-жінка, як і чоловік, схильна до аналізу власних помилок, але їхню причину бачить лише в собі самій. У цьому сенсі жінка-лідерка більш відповідальна. Жінки глибше усвідомлюють помилки, бояться їх зробити, і тому більш зважено підходять до прийняття рішень.

Наша країна наразі на 97-му місці у світі за дотриманням ґендерної рівності в органах влади. Чому так склалося, на вашу думку, та коли досягнемо  хоча б 50/50?

Ми про це говорили багато разів на жіночих форумах «Дії». Так, жінок в Україні більше, а прав менше. За законом ми рівні, а в дійсності все не так! Ось навіть зараз кажу своїм «дієвочкам»: ідіть у політику, інакше ми нічого не зможемо змінити. На що вони відповідають: політика для чоловіків, це не жіноча справа… Такі висловлювання та думки йдуть від родини та освіти! Ось моя донька такого ніколи не скаже, бо у неї є приклад – її мама, яка пре як танк, незважаючи на всі перепони. А іншим мати каже: «Твоє головне завдання – вийти вдало заміж, і хай чоловік далі думає за тебе».

Зараз існує багато шкіл, тренінгів під назвою «Як вдало вийти заміж». Там аншлаг! Їх вчать бути найкращими дружинами, бо у їхньому світі все відбувається завдяки чоловікам.

Ви десь бачили тренінги «Як знайти жінку і догоджати їй»? От і я про це! Коли жінки будуть самодостатніми та реалізованими, то, може, щось зміниться.

У вас є чітке бачення вирішення основних проблем нашого міста? І які саме, на вашу думку, є першочерговими?

Я тут живу і дуже люблю Одесу! Бачу багато проблем. Головна проблема, яку треба вирішити – це самоврядування. Одеса має бути на долонях одеситів, а не в кулаці у мерії!

Треба негайні зміни регламенту Одеської міської ради для приведення його у відповідність з чинним законодавством України та інтересами одеситів. Треба змінити конкурсні умови для забезпечення підтримки інститутів громадянського суспільства. Треба впровадити нову антикорупційну програму в місті, яка передбачає максимальне вилучення чиновників з процесу  прийняття рішень. Має бути проєктний підхід до управління бюджетом розвитку  міста. Треба змінити застарілий статут міста. Це тільки щодо самоврядування… А ще безпека, медицина, культура, освіта, тротуари, парковки…

Знаю, що ваші перші білборди у цій виборчій кампанії зникли менше ніж через добу, розкажіть про це детальніше. Чому так сталося?

Київська фірма знайшла одеського підрядчика, який мав розвісити білборди. Ранком розмістили 11 бордів, а вже вночі їх всі познімали. Я була в шоці! Не очікувала, що в нашому місті так можуть жонглювати законами! Тепер я не дивуюсь, коли телефоную в київські агентства з зовнішньої реклами, а вони мені відповідають: «Політичною рекламою в Одесі не займаємось! Бо у вас беспредел!». Це, до речі, ще одна причина чому я остаточно вирішила балотуватися. Одеса має бути не бандитською, а культурною і безпечною.

Можете пригадати ситуації зі свого дитинства, коли ви проявляли свої лідерські здібності? 

Мене з дитинства відбирали на якісь конкурси, в ансамблі, гуртки, секції. Школу закінчила із золотою медаллю, музичну школу з відзнакою, успішно займалася легкою атлетикою – стрибки в довжину і у висоту, біг із бар’єрами. Мені завжди було цікаво все нове. Любила змагання в будь-якому вигляді, з будь-якого приводу. Ось і зараз беру участь в політичних змаганнях. Чесно кажучи, в спортивних мені подобалося більше, там усе по-чесному – дистанція, фініш, секундомір. У політичних змаганнях все інакше – гроші, брехня, понти.

Хто для вас є взірцем, на який би хотілося рівнятися?

Лідія Миколаївна Голубенко – деканеса романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова. Вона з 1998 року була три скликання поспіль депутаткою міської ради, колись теж балотувалась у мери Одеси. У неї  ледь не стріляли тоді. І я запитала в неї, нащо їй все це треба. На що отримала відповідь: «Я не хочу, щоб мої діти та онуки поїхали шукати кращої долі за кордоном, хочу, щоб вони жили в Одесі». І мене це зачепило.

Тому перша причина, чому я хочу взяти на себе цю відповідальність – щоб мої діти залишались поруч і були щасливими.

Як думаєте, скільки відсотків голосів можете отримати?

Будь-який  відсоток – то моя перемога! Я новачок у політиці, а новачкам щастить. Головне, що за соціологічними дослідженнями 52% одеситів готові голосувати за жінку-мера. Тому я маю надію, що за мене проголосують. 

Якщо не вдасться очолити місто, що ви будете робити далі?

Те що і зараз! Буду просувати жіночий рух, займатися культурою,

В одному з інтерв’ю, коли вас запитали за кого ви голосували на президентських виборах, ви сказали: «Здається, за Зеленського».  Це така політична хитрість – уникнути прямої відповіді, чи забудькуватість?

Я  правду сказала. Під час  другого туру я не мала змоги голосувати, бо навчалася тоді в Aspen Institute. А в першому турі я голосувала за Зеленського. Я його знаю особисто, не раз з ним зустрічалася на концертах, бачила, який він режисер, як працює. В Одесі зустрілася з ним під час концерту у військовому шпиталі, де «Комедіада» виступала для поранених, і він прийшов туди з акторами «Кварталу», говорив правильні речі… 

 Знаєте, можливо, й добре, що я не голосувала в другому турі, бо маю велике розчарування щодо президентської команди.

Делієв планував іти в політику, Філімонов буде вашим конкурентом на мерське крісло, Зеленський уже президент. Як би ви прокоментували цю  тенденцію?

Люди кому довіряють – за того і голосують. Зараз велику роль відіграють емоції. Дивляться – він їх смішить, або гарна пісня з гарним сенсом – і вони відчувають, що він добрий, що він не кине, що буде дбати за людей, ну він же ж такі пісні пише, він же ж такі гуморески складає –  от і голосують. А ще телебачення! Ми дуже довіряємо телебаченню, тому так і виходить.

Тобто ви нічого поганого не вбачаєте в тому, що артисти зараз масово йдуть в політику?

Я думаю, що в політиці мають бути професіонали, а не просто впізнавані обличчя.  От я, наприклад, голова територіальної організації, мені нема коли й голову підняти, тому що це кандидати, це територіальна виборча комісія, це дільнична виборча комісія, це окружні виборчі комісії… Це велика праця. Творча людина не зможе це все встигати, не зможе бути і артистом, і політиком…

Що б ви сказали тим жінкам, які поки не зважилися піти в політику?

Я довго чекала, що хтось вирішить за мене проблеми мого міста. Не дочекалась. Доведеться самій. Тому скажу так: жінки, якщо не ми, то хто?

Світлана Бондар, для 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Світлана Бондар
Більше публікацій Статті