Свобода самовираження — одна з базових людських потреб після безпеки. Поява соцмереж у середині дев’яностих років XX століття мала на меті створення простору для вияву такої свободи. Свідомо чи несвідомо все, що ми пишемо в соцмережах, дозволяє нам почуватися щасливими. Це спроба заявити світу про себе, свої цінності та переконання — сказати: «я існую». Позбавлення людини такого права виллється у тривожність, відчуження та втрату почуття належності до спільноти.
Соціальні мережі стали відповіддю на ізольованість та недовіру, що існувала в період Холодної війни, стали рисою демократії та свободи слова. Глобалізувати, повʼязати мільйони людей усього світу — дуже благородна місія, але як часто складається в історії людства, багато винаходів повертаються супроти самих людей, якщо винахід перетворюється на зброю. Особливо для тих державних політичних режимів, які історично протиставляють себе так званому колективному Заходу.
Онлайн-насильство — це позбавлення жінок права на безпечне самовираження
Очікування зміни поведінки в публічному, хоча й соціальному просторі, стало невдячною справою. Патріархальний соціальний устрій мав би похитнутися, бо жінки як політично та публічно маргінальна група нарешті отримали б безпечний простір для оприявлення, нарешті простору мало б вистачити для всіх. Проте людська поведінка, продиктована стереотипними уявленнями про гендерні ролі, мізогінною культурою в реальному житті з часом легко перекочувала до життя онлайн.
Сподівання, що кожна людина в публічному просторі поводитиметься більш виховано через загрозу засудження, стали марними. Поволі насильство з реального життя почало втілюватися в цифровому світі. Користувачі соцмереж почали зловживати анонімністю й безкарністю, використовуючи потужний інструмент впливу на громадську думку для порушення прав людини та підриву демократії, ще більше маргіналізуючи голоси тих, кого вони вважають загрозою.
Історія жіночої емансипації — це приклад боротьби за визволення та свободу. Такими прикладами переповнена історія з давніх-давен і до сьогодні. Зовсім новою є історія протистояння жінок гендерно зумовленому насильству в цифровій сфері. Під ударом користувачів, дезінформаційних кампаній, ботів та штучного інтелекту нині перебувають громадські активістки, політикині та журналістки — ті, які порушують важливі суспільні теми, адвокатують права інших. Попри те, що вони представляють різні сфери, їх обʼєднує публічність, що апріорі в патріархальній системі нібито не повинна належати жінкам. За порушення соціальних норм жінок карають і насамперед через те, що вони жінки.
Онлайн насильство проти жінок — це позбавлення жінок права на безпечне самовираження. Воно змушує їх замовкнути, перешкоджає їхній політичній участі, спонукає відмовитися від лідерських ролей. Таке насильство несе загрозу витіснення жінок із політики та з суспільного життя, а ще — це порушення прав людини, що загрожує відкату демократичних процесів.
76,8% українок стикалися з насильством в інтернеті
Таке насильство має різні прояви. Ідеться про гендерну дезінформацію, поширення інтимних фото без згоди, кібернасильство, кіберпереслідування, шантаж через погрозу поширити інтимні фото, поширення дипфейків, погрози зґвалтуванням і вбивством не лише в бік політикинь, а й на їхніх рідних. Насильство проти громадсько та політично активних жінок можуть використовувати як користувачі соцмереж, політичні опоненти, національні уряди, так і інші країни.
Гендерна дезінформація — це інформаційні кампанії проти жінок, що мають вплив на суспільство, зокрема політикинь, журналісток і активісток за права жінок, щоб дискредитувати чи залякати їх або ж змусити мовчати.
76,8% українських жінок стикалися з однією та більше формою насильства з використанням технологій. Найпоширеніші форми включають отримання небажаного або образливого контенту чи повідомлень (39,7%), отримання повідомлень неприйнятного сексуального характеру або неприйнятного контенту в соціальних мережах (30%) і злом акаунтів і веб-сторінок жінок (25,4%). Кожна третя жінка постраждала від насильства у фейсбуку та інстаграмі, кожна десята жінка — у ТікТоці, через електронну пошту чи месенджери. Більшість кривдників – невідомі жінці особи (50,3%) або особи, відомі лише в інтернеті (17,5%). Проте майже третину випадків насильства (32,1%) вчиняють особи, які перебувають у соціальній близькості жінки, наприклад, партнери, члени сім’ї, друзі, знайомі, колеги, а тому це може бути продовженням насильства щодо жінок, завданого офлайн.
Такі результати минулорічного дослідження регіонального Офісу ООН Жінки для країн Центральної Азії та Східної Європи, проведеного у 13 країнах серед експерток із державних структур та громадського сектору. Згідно з дослідженням, Україна перебуває на першому місці в регіоні (Західні Балкани, Східна Європа та Центральна Азія) щодо поширеності насильства з використанням інформаційних технологій.
«Тож дозвольте мені сказати чітко: для жінок насильство не є законною чи неминучою ціною участі в політиці. Участь у політиці — це спосіб, яким ми покінчимо з насильством щодо жінок»
Мадлен Олбрайт
Дати відсіч гендерній дезінформації
Українська цифрова реальність значно ускладнена через втручання Росії в інформаційний простір. Інформаційна війна триває значно довше, ніж два роки повномасштабної війни, проте нині вона перетворилася на зброю масового знищення. Разом із різними варіантами тематики фейків та ІПСО Росія використовує тактику гендерної дезінформації. Експертки та дослідники вже зафіксували інформаційні кампанії в соціальних мережах проти українських жінок, які виїхали з країни в пошуках прихистку, бійчинь, а нещодавно — проти українських журналісток.
Зокрема організація «Жінки в медіа» у своєму дослідженні вказує на те, що проросійські видання (медіа, соціальні мережі, радіо, телебачення) зображували журналісток як ворогинь та зрадниць України, закликали до фізичної розправи над ними (зокрема використовували словосполучення «розстрільний список», «вбивати феміністок»), називали ескортницями, проститутками, публікували їхні особисті дані та запевняли, що «призначення трансгендера зі США офіційним спікером ЗСУ — плювок в обличчя жителям колишньої радянської республіки». Дезінформатори дискредитують українських журналісток, публікуючи неправдиву сексуалізовану інформацію, зображення та відео з неприйнятною поведінкою, сексистські коментарі та поширюючи гендерні стереотипи.
В Україні, мабуть, не було жодних виборів, особливо президентських та парламентських, без руки кремля — від участі російських політтехнологів та кандидатів до використання різного роду брудних технологій, що серйозно підривали безпеку країни. Імовірно, найяскравіший приклад гендерної дезінформації, який тоді ще так не називали, була кампанія проти лідерки Помаранчевої революції, очільниці партії Батьківщина Юлії Тимошенко. 2005-го року, коли Тимошенко була прем’єркою, світ побачив порнофільм із акторами, які грали Юлію Володимирівну та президента Грузії Михайла Саакашвілі. Попри те, що соціальні мереж в той час не мали популярності в Україні, це відео було максимально поширено в месенджерах та онлайн медіа, а його автори досягли бажаної мети — дискредитувати політиків, які були в опозиції до Росії. Згодом, за кілька років, один із російських політиків визнав, що це він був автором ідеї порнофільму й мав політичні цілі.
Через 15 років, під час місцевих виборів 2020, жіночі правозахисні громадські організації започаткували коаліційний проєкт #вибориБЕЗсексизму. Тоді на чат-бот проєкту надійшло близько 50 скарг про гендерну дискримінацію, кібербулінг, кіберсталкінг та сексизм як у традиційних ЗМІ, так і в соціальних мережах. Проєкт також надавав психологічну та юридичну допомогу кандидаткам через гарячу телефонну лінію. В межах ініціативи було підготовлено два судових позови через сексизм проти кандидаток, один із них стосувався кібербулінгу у фейсбуку.
Проблема, що не має кордонів
Не варто тішити себе ілюзією, що інформаційне поле битви для Росії зараз лише в Україні. Насправді — цілий демократичний світ. Особливо вразливою до маніпуляцій громадська думка стає в період виборів. До слова, цей рік вважають роком виборів, адже вони відбуватимуться в понад 70 країнах. Результати голосувань у багатьох із них матимуть вплив на підтримку Києва під час війни. Разом із тим, проєкт #SheResisted у своєму звіті показав, як Росія використовувала гендерну дезінформацію, щоб послабити феміністські рухи під приводом захисту так званих «традиційних цінностей» у багатьох країнах.
Інформаційними спецопераціями Росія втручалася у вибори в США, Білорусі, Україні та Німеччині, що мало серйозні наслідки для глобального миру та безпеки. Дослідження також виявило російську дезінформацію, яка помітно поширювалася в соціальних мережах Італії та Угорщини, особливо після вторгнення в Україну, часто пов’язану з антигендерними наративами.
В Італії зокрема деякі акаунти в соціальних мережах, які використовували мову ненависті проти політикинь, виступали на підтримку Путіна після вторгнення в Україну та поширювали російську дезінформацію. В Угорщині російську дезінформацію поширювали проурядові медіа, і нині поширюють у соціальних мережах. У Тунісі була зафіксована неавтентична поведінка (використання ботів) у Facebook, скоординована з Росії та Ізраїлю, націлена на туніських виборців, щоб вплинути на результати виборів.
Проблема гендерно зумовленого насильства онлайн не має кордонів, але часто має однаковий прояв. Згідно з дослідженням, яке 2019 року провела компанія Deeptrace, 96% діпфейк-контенту в інтернеті — це порнографія, і на 99% таких підроблених відео зображені обличчя відомих жінок на тілах порноакторок. Такий випадок стався нещодавно із премʼєркою Італії Джорджією Мелоні.
Її обличчя наклали на тіла актрис, щоб створити враження, ніби політикиня брала участь у зйомках порновідео. На щастя, злочинців знайшли — і їм загрожує позбавлення волі за наклеп. Появу штучного інтелекту (ШІ) порівнюють із винаходом ядерної бомби. Його остерігаються й ним захоплююся як найбільш геніальним досягненням наукового прогресу.
Штучний інтелект як загроза
ШІ з одного боку може допомогти вирішити глобальні проблеми, а з іншого — стати загрозою, особливо, якщо опиниться в руках тих, хто перетворить його на зброю. Використання Росією штучного інтелекту в кампаніях гендерної дезінформації в електоральних процесах різних країн — питання часу. Вже нині застосунки та вебсайти, що використовують штучний інтелект для створення фейкових оголених зображень жінок, набирають популярності. За даними аналітичної компанії Graphika, у вересні 34 таких ресурси отримали 24 мільйони відвідувачів. До того ж, 52 групи в Telegram, які використовують для доступу до цих сервісів, налічують щонайменше 1 мільйон користувачів. Загалом від початку 2023 року кількість коментарів і публікацій із посиланнями на ці ресурси лише на Reddit і X зросла на понад 2000% — з 1280 у 2022 році до понад 32 100.
Читайте також: Що не так зі стартапом, який «роздягає» жінок за допомогою штучного інтелекту
Моделі ШІ навчаються на мільярдах зображень з інтернету, а тому вже на цьому етапі вони «поглинають» суспільні упередження, сексуалізуючи образи жінок за замовчуванням. Вони зображують жінок із сексуальними позами та виразами обличчя, незалежно від того, чи були відфільтровані оголені та інші відверті зображення. Наприклад, додаток Lensa, який у листопаді посів перше місце в чартах додатків, створює автопортрети, створені штучним інтелектом. Багато жінок сказали, що додаток сексуалізував їхні зображення, «зробивши» їм більші груди або зображуючи їх без сорочки. Поширення відвертих фото та відео без вашої згоди — це форма сексуального насильства, незалежно від того, справжні ці фото чи підроблені. Також поряд із мільйонами акаунтів сотень ботоферм у соцмережах, якими Росія ледь не щодня атакує український інформаційний простір, існує ймовірність створення ШІ ботів, формування та поширення з його допомогою фейкових статей. Вже нині відомо, що Росія використовує ШІ й на потоці створює фальшивий контент, який щораз важче верифікувати.
Відповідь світової спільноти на глобальний виклик і конференція в Кенії
Для того, аби протидіяти гендерно зумовленому насильству в цифровій сфері, 2019 року було створено Глобальне партнерство, до складу якого ввійшло 14 країн: Австралія, Канада, Чилі, Данія, Франція, Ісландія, Кенія, Мексика, Нова Зеландія, Республіка Корея, Іспанія, Швеція, Великобританія та США.
25-27 березня цього року в Кенії Партнерство зібрало міжнародні організації, громадянське суспільство та представників приватного сектору, аби розробити спільний план дій, що допоможе запобігти перетворенню новітніх технологій на зброю проти жінок у виборчій боротьбі та виробити спільне розуміння низки втручань, які можна застосовувати для протидії тактикам дезінформації в контексті електоральних процесів.
Україна поки що не входить до Глобального партнерства. Для цього потрібно взяти на себе зобов’язання боротися з насильством проти жінок у цифровому середовищі на державному рівні. Разом із тим, на запрошення організаторів National Democratic Institute та Foreign, Commonwealth & Development Office та за підтримки Українського Жіночого Фонду мені випала можливість представляти український жіночий рух на конференції в Кенії, ділитися нашим досвідом та долучитися до стратегічних сесій із розробки плану запобігання онлайн насильству, до створення мапи заходів із підвищення спроможностей політикинь, громадських діячок та журналісток із кібербезпеки, кроків із запровадження моніторингів, досліджень та адвокаційних кампаній, створення спільних планів розвитку й поширення розуміння та ідентифікації наративів, негативних гендерних норм. Протестувати спільний план протидії насильству проти жінок онлайн багато країн зможуть уже під час найближчих виборів.
Нині у Кримінальному кодексі України немає окремих положень про жодну з форм насильства щодо жінок із використанням цифрових технологій. Є деякі положення, пов’язані з порушенням конфіденційності в повідомленнях, які можуть стосуватися деяких форм такого насильства проти жінок, але вони не беруть до уваги гендерний аспект такого насильства. Разом із тим, багато відповідей дає Стамбульська конвенція, яку Україна ратифікувала 2022 року. Усі акти насильства стосовно жінок за гендерною ознакою, як онлайн, так і офлайн, вона трактує як насильство стосовно жінок.
Вибудовування законодавчої інфраструктури для боротьби з кібернасильством та гендерною дезінформацією
До прикладу, через дуже вузьке визначення поняття сексуальних домагань в українському законодавстві випадки онлайн-домагань не можуть бути класифіковані як такі. Комітет ГРЕВІО, який є моніторинговим механізмом Стамбульської конвенції, ухвалив рекомендацію, присвячену питанням цифрового виміру насильства стосовно жінок, де порушив і питання сексуальних домагань та сталкінгу, які здійснюються онлайн. Як і сексуальні домагання, сталкінг – дуже поширений вид насильства в Україні, від якого, за даними громадських організацій, потерпає кожна десята жінка. Сталкінг досі не визнають злочином в Україні, а офіційну статистику щодо його поширеності державні органи не збирають.
Також Європейська комісія в жовтні 2022 року прийняла Акт про цифрові послуги Digital Services Act (DSA), що регулює роботу великих платформ соціальних мереж — таких як Facebook, Twitter, Instagram, YouTube, Google, і вказує їм «ретельно виявляти, аналізувати та оцінювати будь-які системні ризики, до яких зокрема належать будь-які фактичні або передбачувані негативні наслідки щодо гендерно зумовленого насильства». Україна повинна імплементувати норми DSA в своє законодавство. Варто відзначити, що боротьба з кібернасильством проти жінок — це виклик для країн усього світу, тому розробка відповідних політик і законодавства, які б захищали права жінок — актуальна для всіх.
Для України важливо не лише долучатися до глобальних процесів, а й скористатися досвідом інших країн під час підготовки до післявоєнних виборів. І ця підготовка має включати вибудовування законодавчої інфраструктури для боротьби з кібернасильством проти жінок та гендерною дезінформацією, яку можуть використовувати проти кандидаток як політичні опоненти, так і Росія.
Ірина Тишко,
лідерка Громадського альянсу «Політична дія жінок»
