Моніторинг діяльності парламенту щодо прийняття «гендерних» законів
Невід’ємною частиною політики Європейського Союзу та НАТО є повне та всебічне дотримання рівних прав та можливостей жінок та чоловіків. На початку 2019 Верховна Рада проголосувала за закріплення курсу до набуття членства до цих структур. Це означає, що питання ґендерної рівності має стати пріоритетним на порядку денному українських реформ. Видання VoxUkraine провело моніторинг діяльності парламенту щодо прийняття законів, які утверджують гендерну рівність у суспільстві.
Стаття 85 Конституції України закріплює за Верховною Радою України повноваження визначення засад внутрішньої та зовнішньої політики, а також реалізації цього стратегічного курсу. Отже, український парламент несе відповідальність за трансформацію державної політики в багатьох сферах, зокрема й в сфері ґендерної політики.
Згідно з дослідженням КМІС, народні депутати України основною своєю функцією вважають ухвалення законів. Моніторинг відповідної діяльності парламентарів є найкращим відображенням імплементації компоненту ґендерної рівності у роботі Верховної Ради України.
Сфери законодавчого забезпечення ґендерної рівності
За даними Громадської мережі ОПОРА, станом на 19 листопада 2018 року, було зареєстровано 7031 законопроектів. Лише 12% законопроектів протягом чотирьох років роботи Верховної Ради стали законами, що може свідчити як і про рівень якості законопроектів, так і про надмірну завантаженість та використання часових та інших ресурсів для їх розгляду та ухвалення.
Відповідно до проведеного моніторингу офіційного сайту Верховної Ради України, звітів депутатів та міжфракційних об’єднань, було виокремлено 49 законопроектів, які станом на грудень 2018 року були зареєстровані Верховною Радою України 8-го скликання і стосуються політики ґендерної рівності. Серед них статусу Закону набули 12 законопроектів і 15 пройшли процедуру першого читання. З переліку цих ініціатив 6 можна виокремити як «антиґендерні». Народні депутати підтримують проекти, які запроваджують норми ґендерної рівності вдвічі частіше ніж в середньому по парламенту: 25% проти 12%. Проте переважна більшість законопроектів внесені депутатами, що вказує на залежність законодавчого забезпечення політики ґендерної рівності від ініціативи окремих депутатів, а не уряду. Відповідно до європейського досвіду, уряд відповідає за формування та забезпечення політики в державі, а парламент виступає майданчиком для обговорення законопроектів та їх схвалення. Така структура виглядає більш гармонійною в плані вироблення та ухвалення рішень ніж та, що зараз діє в Україні. Можливо наявність такої моделі співпраці Уряду та Верховної Ради істотно вплинула б на якість законів та їх виконання, зокрема й сфері ґендерної рівності.
У сфері виборчого законодавства були закріплені зміни щодо представництва осіб однієї статі у виборчих списках кандидатів у депутати місцевих рад та встановлено додаткове фінансування за умови дотримання політичними партіями ґендерних квот. Проте згідно з результатами парламентських виборів у 2014 році, «Об’єднання «Самопоміч» – єдина партія, яка отримує додаткове фінансування з державного бюджету відповідно до дотримання гендерної квоти.
Були запропоновані, але так і не ухвалені зміни у сфері Регламенту та інституційного розвитку ВРУ щодо запровадження ґендерно-правової експертизи законопроектів, урахування паритетного представництва жінок і чоловіків при формуванні персонального складу Комітетів Верховної Ради України, офіційних делегацій Верховної Ради України, та закріплення заборони вживання дискримінаційних і сексистських висловів.
У сфері кримінальних правопорушень та призначення відповідних покарань було ухвалено низку законопроектів, що покликані врегулювати проблему домашнього насильства, захисту дітей від сексуальної експлуатації, а також приведення норм кримінального законодавства до міжнародних стандартів.
Норми законодавства, що стосуються сфери трудових прав доповнені переліком ознак за якими забороняється дискримінація такими ознаками як: «сексуальна орієнтація», «ґендерна ідентичність», «інвалідність», відповідно до стандартів ЄС.
В новому Законі України «Про державну службу» серед принципів проходження державної служби було закріплено забезпечення рівного доступу до державної служби та заборону всіх форм та проявів дискримінації.
У сфері соціальних відносин було посилено відповідальність за несплату аліментів. Також серед в контексті незабезпеченої особи було впроваджено поняття «ґендерної нерівності».
У сфері регулювання відносин проходження служби у Збройних Силах України був ухвалений закон, за яким жінки проходять військову службу на рівних засадах із чоловіками, що включає рівний доступ до посад і військовий звань та рівний обсяг відповідальності під час виконання обов’язків військової служби, а також скасовує необґрунтовані обмеження щодо служби жінок у військовому запасі та проходження військових зборів чоловіками та жінками.
У сфері освіти був прийнятий новий Закон України «Про освіту», де серед ключових компетенцій, які формуються загальною середньою освітою вказано здатність до усвідомлення рівних прав та можливостей. Також законом гарантується створення рівних умов доступу до освіти незалежно від віку, статі, раси, стану здоров’я та ін.
Стратегічні зобов’язання щодо впровадження політики ґендерної рівності
Розглядаючи законодавче забезпечення в розрізі євроінтеграції, варто звернути увагу на Дорожню карту законодавчого забезпечення виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС передбачено ухвалення наступних законопроектів:
- – Проект Закону України «Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами» (Стамбульська конвенція).
- – Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації із правом Європейського Союзу)» № 3501 від 20.11.2015.
- – Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо трудових прав) № 5511 від 08.12.2016.
В підсумку, за більш ніж два роки розгляду у парламенті, жоден із цих законопроектів так і не був схвалений. Це може свідчити як і про відсутність консенсусу парламентарів, так і те, що ці зобов’язання не стоять в пріоритеті на порядку денному парламенту.
Законодавче закріплення ґендерної рівності визначено також планом заходів щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України. Ним передбачено запровадження антидискримінаційних змін у трудове законодавство, що розглядалося як частина нового Трудового Кодексу, а також як імплементація змін у чинний Кодекс законів про працю України від 1979 року.
В підсумку, Верховна Рада ухвалила Закон України від 12 листопада 2015 року № 785-VIII «Про внесення зміни до Кодексу законів про працю України щодо гармонізації законодавства у сфері запобігання та протидії дискримінації з правом Європейського Союзу», який встановлює перелік ознак, за якими забороняється дискримінація, зокрема: «сексуальна орієнтація», «ґендерна ідентичність», «інвалідність» тощо. Лише з шостого разу відповідний законопроект був включений до порядку денного, і з сьомого разу він був проголосований за основу та в цілому. В той же час, проект нового Трудового Кодексу, який був ухвалений у першому читанні 2015 року, містить не повний перелік визначених чинним законом ознак.
Перешкоди впровадження норм ґендерної рівності в українське правове поле
Впровадження «ґендерної термінології» в українське правове поле знайшло чималий опір серед представників Верховної Ради України. Прикладом цього є розгляд Проекту Закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами, а також два законопроекти (№5294 та №4952), які були покликані імплементувати положення конвенції в українське законодавство.
Під час розгляду у сесійному залі, пропозиції надіслати законопроект №0119 на доопрацювання було озвучено представниками різних політичних фракцій, саме через наявність в ньому таких понять як «ґендер» та «сексуальна орієнтація».
В підсумку, законопроекти №5294 та №4952, які були покликані запровадити норми Стамбульської конвенції в українське законодавство були ухвалені в першому читанні, а згодом були проголосовані за основу та в цілому, але з їх текстів була виключена «ґендерна термінологія». А Проект Закону про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами був направлений на доопрацювання. До завершення 2018 року він так і не був більше винесений в зал на голосування.
У Верховній Раді України також були зареєстровані законопроекти, які можна виокремити як «антиґендерні», серед яких: № 3442-1, №6239, №9183. Ці законопроекти покликані вилучити із українського законодавства такі поняття як: «ґендер», «сексуальна орієнтація», «ґендерна рівність». Також вони пропонують запровадити покарання за «пропаганду одностатевих відносин», і обмежити право жінок на аборт. Проте зважаючи, що жоден із «антиґендерних» законопроектів так і не був ухвалений, ми можемо зробити висновок, що парламент не підтримує визначений розвиток політики.
Рекомендації
Необхідно зобов’язати структурні підрозділи Апарату ВРУ проводити процедуру ґендерно-правової експертизи законопроектів на відповідність міжнародно-правовим актам стосовно дотримання принципу рівних прав та можливостей для жінок та чоловіків. Це дасть змогу зняти надмірне навантаження з відповідального підрозділу Міністерства Юстиції України. В подальшому слід запровадити обов’язок Комітетів ВРУ проаналізувати наслідки впливу законопроектів на стан дотримання рівних прав та можливостей жінок та чоловіків у відповідних висновках.
Найкращою, але найменш реалістичною рекомендацією є внесення змін до Регламенту ВРУ щодо відхилення Апаратом ВРУ законопроектів при реєстрації, які містять положення, що суперечать нормам ґендерної рівності.
Владислав Ієрусалимов,
аналітик з публічної політики
