У кожній п’ятірці виборчого списку — не менше двох кандидатів кожної статі. Так сформульована гендерна квота у новому виборчому кодексі, який Володимир Зеленський підписав наприкінці грудня 2019 року. Це правило стосується формування загальнодержавного та регіональних виборчих списків. Місця з першого по п’яте, з шостого по десяте і так далі мають бути гендерно збалансовані на рівні 40%. Однак, чи таки буде у Верховній Раді 2023 року більше третини жінок?
Як було?
У новому парламенті 87 депутаток, а депутатів-чоловіків — 337. Минулого скликання жінок було лише 53. Левова частка жінок потрапляють до парламенту через партійні списки, а перемагають на мажоритарних округах — одиниці.
У 2013-му році в українському парламенті зробили спроби запровадити 30% гендерну квоту через Закон України «Про політичні партії України». Документ встановлював, що мінімальний рівень представництва жінок і чоловіків у виборчому списку кандидатів у народні депутати від партії у загальнодержавному окрузі має становити не менше 30% загальної кількості кандидатів у списку.
Читайте також: Не чоловіками єдиними: Яким буде «жіноче обличчя» нової Верховної Ради?
Проте такі зміни у законодавстві не надто вплинули на ситуацію. 20 із 29 партій-кандидатів під час парламентських виборів 2014 року не дотрималися гендерних квот. Причина проста — закон не запровадив санкцій і не передбачив визначеного місця кандидаток у прохідній частині списку.
Замість покарань — гендерно-збалансовані партії отримали бонуси. У разі дотримання квот у 30%, партія діставала додатково 10% щорічного обсягу державного фінансування. Такою політсилою була «Самопоміч» — із 32 депутатів, які отримали місце у ВР, було 11 жінок (36%).
Згодом «Самопоміч» виключила зі своєї фракції чотирьох жінок: Наталію Веселову, Ганну Гопко, Вікторію Пташник та Ірину Суслову. Втім, на фінансування це не вплинуло, оскільки залишилося все одно 31% жінок.
У 9-му скликанні додаткові гроші із бюджету отримують уже дві партії: «Голос» та «Європейська солідарність». У фракції «Голосу» нині 47,6% жінок, а у «ЄС» – 37%.
Найбільші проблеми з гендерною рівністю у політсили «Опозиційна платформа – За життя» – 12%.
Квоти діяли і на місцевих виборах. Принаймні, на рівні закону, який так само не передбачав санкцій. У виборчому списку партії мало бути щонайменше третина жінок. Більшість політичних сил під час місцевих виборів 2015 дотрималися цих правил.
Що ж змінилося?
Одна із найважливіших змін нового Виборчого кодексу — скасування мажоритарки та запровадження пропорційної виборчої системи з відкритими регіональними списками.
Це означає, що частина депутатів потрапить до ВР через загальнонаціональний список партії, а ще частина — через регіональні.
Виборчий кодекс зобов’язує партії включати до загальнонаціонального і регіональних виборчих списків чоловіків і жінок. За новою виборчою системи партії, які подолали 5-відсотковий бар’єр, гарантовано проведуть до парламенту по 9 перших кандидатів зі своїх загальнонаціональних списків.
Читайте також: Рада проголосувала за Виборчий кодекс із гендерною квотою та відкритими списками
Серед них буде не менше, ніж три жінки. Мінімум дві у першій п’ятірці і не менше однієї у другій, бо закон дозволяє розмістити другу жінку на десятому місці у списку, яке не гарантує потрапляння у Раду.
Треба пам’ятати, що гендерна квота, і в регіональних списках зокрема, гарантує лише присутність обох статей у списках, але не гарантує представникам жодної зі статей місць під куполом парламенту. Щоб їх отримати, треба, щоб твоя партія набрала у відповідному виборчому регіоні хоча б одну виборчу квоту.
Якщо партія отримала, наприклад, три виборчі квоти в регіоні, то до парламенту потраплять ті кандидати зі списку, які зайняли перші три місця за кількістю голосів виборців незалежно від їхньої статі. Тож інтригою залишається, як самі партії формуватимуть послідовність кандидатів і кандидаток у списках.
Марія Левонова, аналітикиня Центру спільних дій, вважає, що Виборчий кодекс, із одного боку, гарантує рівні можливості бути обраними і жінкам, і чоловікам. З іншого ж боку, залишає виборцям необхідну для нормального функціонування демократичного суспільства свободу обирати тих кандидатів, які будуть їх найкраще представляти незалежно від статі чи інших ознак.
«Важко сказати, чи зміниться відсоток жінок у парламенті після запровадження пропорційної системи з регіональними списками у порівнянні з тим, що є зараз. Однак, нові виборчі правила гарантують рівний доступ до політики обом статям, що є важливим нововведенням», — розповідає Левонова.
Читайте також: Євросуд із прав людини: Гендерні квоти не порушують права чоловіків на виборах
Наразі точно можна сказати лише те, що партії точно дотримуватимуться гендерної рівності у загальнонаціональних списках, оскільки ця норма — більше не опція, яку можна обрати чи проігнорувати. Якщо гендерна квота у п’ятірках не буде дотримана – партію просто не зареєструють.
Нерівна боротьба
У новій гендерній квоті бачить проблему радниця голови комітету Верховної Ради України з питань прав людини та народна депутатка попереднього скликання Ірина Суслова.
«За умови застосування гендерної квоти при змішаній системі Верховна Рада мала б не менше 85 депутаток, а за нових правил гри до парламенту гарантовано пройдуть лише 40 жінок. Перемога решти залежатиме від їхніх можливостей подолати ресурсних конкурентів-чоловіків у регіонах», — вважає Суслова.
Проте проблему політикиня вбачає не у правилах гри, а в грошах.
На її думку, щоб змінити ситуацію, варто встановити обмеження щодо виборчого фонду: «Тоді ми б мали конкуренцію ідей, підходів, програм чи політичних технологій, а не конкуренцію гаманців, як це є зараз».
Насправді обмеження виборчого фонду кандидатів на парламентських виборах є. Згідно із новим Виборчим кодексом, розмір власного виборчого фонду кандидата не може перевищувати чотирьох тисяч розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня відповідного року. Нині це близько 19 мільйонів гривень. Оскільки наступні вибори відбудуться у 2023 році, ця цифра лише збільшиться (через щорічне збільшення мінімальної зарплати). Це дійсно значна сума.
Під час виборів 2019 року найдорожчою була кампанія самовисуванця Олександра Третьякова — 8,8 мільйонів гривень. Обмеження було на рівні 16 мільйонів, але жоден кандидат навіть близько його не досягнув.
Серед топ-20 за витратами серед мажоритарників було всього дві жінки (10%) — Ганна Старостенко із «Європейської солідарності» та Наталія Бігарі із «Голосу». Жодна із них не перемогла.
Читайте також: «Гнучкіші, кмітливіші, відповідальніші»: у Львові говорили про лідерство жінок у мажоритарних округах
«У лімітах є сенс, якщо вони не занадто високі. Суми можна порівнювати з іншими країнами. Наприклад, у Великобританії під час парламентської кампанії кандидат може витрачати 10-15 тисяч фунтів (близько 450 тисяч гривень). Обмеження також мають сенс, коли хтось якісно контролює цей процес і застосовує санкції. Бо поки що офіційно можуть бути одні цифри, а насправді — інші», — розповідає партійний аналітик Громадського руху «Чесно» Ігор Фещенко.
Під час парламентських виборів 2019 року на мажоритарних округах перемогли 27 жінок (всього округів 212). 21 із них – висуванки від партії «Слуга народу», лише двоє були самовисуванками, двоє від «Голосу» і по одній від «Опозиційного блоку» та ВО «Свобода».
Усі разом мажоритарниці витратили близько 17 мільйонів гривень, але лише четверо із них вклали у кампанії власні кошти. Решта – зібрали внесками із фізичних осіб.
Найдорожчою була кампанія Анни Пуртової («Слуга народу), яка балотувалася у Києві – 2 мільйони гривень, а найменше витратила Вікторія Гриб («Опозиційний блок») на Луганщині – 10 тисяч гривень. Однак її кампанію неофіційно фінансувала ДТЕК Ріната Ахметова.
Зважаючи на фінансові звіти, можна припустити, що гроші не завжди були визначальним чинником у перемозі кандидаток. Значна частина із них перемогла завдяки бренду партії. Як, наприклад, мажоритарниця від «Голосу» Галина Васильченко: вона здобула перемогу на 118 окрузі, витративши 578 тисяч гривень, у той час, як її суперник Богдан Дубневич – 1,2 мільйона.
Політичний вплив не залежить від статі?
Народний депутат України попереднього скликання Леонід Ємець, який був серед ініціаторів нового Виборчого кодексу, каже, що гендерна рівність у наступному парламенті залежить не від норм закону, а від відповідальності самих політичних сил. Крім того, Ємець переконаний, що стать не впливає на «потужність» кандидата.
«Юлія Тимошенко добре всім продемонструвала, що жінка може бути сильним, потужним політиком, а політичний вплив не залежить від статі. За великим рахунком, норма про гендерні квоти з’явилася через те, що Україна має прояви середньовічних традицій, але в нормальних цивілізованих країнах гендерні квоти відсутні. Оскільки там немає питання про те, що твоя стать може бути визначальною у політичному чи трудовому питанні», — каже Ємець.
Насправді ж, майже усі країни ЄС мають ті чи інші гендерні квоти. Зокрема, законодавчі квоти прийняті в Бельгії, Греції, Ірландії, Іспанії, Італії, Польщі, Португалії, Словенії та Франції.
Тезу про те, що жінки-кандидатки мають обмежені ресурси під час кампаній політик заперечує: «Якщо ви подивитеся на дружин і тещ нардепів, то матеріальні ресурси лежать на них. Це жарт, хоч і сумний».
Читайте також: Жінки на виборах: біг із перешкодами
Натомість народна депутатка України Лариса Білозір (група «За майбутнє»), яка перемогла на 15-му окрузі як самовисуванка (одна із двох в усій Україні), вважає, що попри всі перепони, вже зараз чимало жінок долучаються до політичного життя країни, особливо в місцевому самоврядуванні. Влада на місцях, на думку депутатки, має жіноче обличчя. Гендерну квоту у новому Виборчому кодексі Білозір підтримує.
«Норма чудова! Не хочу ображати чоловіків, але все-таки соціальні теми нам, жінкам, набагато ближчі. Наприклад, шведи впевнені в тому, що саме через залучення жінок у політику можна змінити соціальний вектор розвитку країни. Новий Виборчий кодекс далеко не ідеальний, його ще потрібно буде адаптувати під майбутню реформу адмінтерустрою. Також в частині гендерного балансу при формуванні партійних списків і досі залишається ризик її декларативності», — каже Білозір.
Самовисуванка Світлана Заліщук, яка балотувалася на мажоритарці на 199 окрузі і не пройшла до ВР, каже, що боротьба за ресурси справді існує, і ними, як історично склалося, переважно володіють чоловіки.
«Жінкам, які сьогодні завойовують політичну арену, точно важче, ніж чоловікам. Ця проблема, очевидно, існує, тож перед партіями стоїть завдання забезпечити ресурсами обидві статі. Багато залежить від самої особистості — чи є люди, які тебе підтримують. Не олігархи, яким потім треба відробляти політичними послугами, а друзі, бізнесмени, які вірять у те, що ти робиш, як політик», — каже Заліщук.
Під час кампанії вона зібрала 507 тисяч на виборчий фонд від фізичних осіб, у тому числі закликала підтримати її матеріально на власній сторінці у Facebook. Заліщук посіла на окрузі третє місце, а переміг кандидат від партії «Слуга народу» Сергій Нагорняк, який витратив на вибори всього 175 тисяч гривень.
Передбачити, чи буде жінок у новій Раді більше третини — неможливо. Адже гендерні квоти, прийняті новим Виборчим кодексом, напевно цього не гарантують, хоч і встановлюють певну мінімальну кількість політикинь. Наступні парламентські вибори відбудуться лише у 2023-му, натомість жінки мають достатньо часу, аби до них підготуватися. У тому числі під час місцевих виборів 2020-го.
Наталія Патрікєєва, аналітикиня Громадського руху «Чесно», для 50%
Фото: Центр гендерної культури
