Оксана Гуйда каже, що громадську діяльність вона почала ще з дитинства — була досить активною школяркою. Після закінчення соціологічного факультету Харківського університету створила з однодумцями громадську організацію, яка на той час займалася соціологічними дослідженнями, згодом ще відкрила бібліотеку соціально-економічної літератури в Кременчуці. А от робота в громадському секторі стала основною сім років тому — в 2017 році, коли пані Оксана заснувала та обійняла посаду голови громадської організації «Кременчуцький антикорупційний центр».
«Під час повномасштабного вторгнення громадська діяльність перетворилася з вузькоспрямованої на всеосяжну і різнопланову, — каже пані Оксана. — Ми почали займатися всім — від того, де роздобути ковдри, подушки, їжу для переселенців, до сонячних електростанцій, генераторів тощо. Хоча основна наша діяльність — антикорупційна та антидискримінаційна».
Для Оксани Гуйди війна почалася в Харкові наприкінці 2013 року. На той час вона була делегаткою першого форуму Євромайданів. До учасників та учасниць форуму долучився харківський ультрас. І вже там полетіли в активістів та активісток перші димові шашки.
«Було зрозуміло, що насувається щось страшне, — пригадує Оксана. — Тому фактично цей присмак війни в моєму повітрі почав витати в Харкові 2013 року. А вже в 2022-му це стало страшною реальністю, в яку не хотілося вірити, але зрозуміло було, що потрібно щось робити, що ти маєш певні зв’язки, можеш чимось допомогти людям, які в той час їхали якраз через Кременчук на Західну Україну, а потім переміщувалися далі. Для мене це все почалося із дзвінка моєї колежанки з Харкова, яка попросила забронювати готель в перший день повномасштабного вторгнення. Тому що вони з родиною з п’яти осіб, двоє з яких – діти, їхали через Кременчук. І їм потрібно було десь зупинитися. Готелі були переповнені. Наш офіс — в готелі, і ми домовилися і поселили їх там. Потім почався постійний, безперервний потік людей, яких селили і вдома, і в сусідів, і просто на тенісних кортах місцевого тенісного клубу… Допомагали їм, чим могли, шукали можливості їх нагодувати… Гуманітарною діяльністю займаємося певним чином і досі. Наприклад, забезпечуємо кормом кішок та собак, яких залишили люди на дачних ділянках, а наша активістка зібрала їх докупи і почала годувати. Більшість тварин залишаються в неї, бо господарі так і не повернулися…”
«Повномасштабне вторгнення в плані підзвітності та прозорості місцевих рад відкинуло нас на декілька років назад»
Утім, каже Оксана Гуйда, антикорупційна діяльність не стала другорядною для Кременчуцького антикорупційного центру, однак переформатована на більш освітню. Під час своїх робочих поїздок Полтавською і Кіровоградською областями співробітники та співробітниці організації говорять про прозорість та підзвітність влади, про те, де шукати інформацію, як користуватися реєстрами, як перевірити свого контрагента і що має бути на сайтах місцевих рад, що змінилося в законодавстві в цьому контексті та які наслідки це може нести для громади.
«Повномасштабне вторгнення, на мій погляд, в плані прозорості та підзвітності місцевої влади відкинуло нас на декілька кроків назад, — говорить активістка. — І щоб повернути в громадах цю прозорість і відкритість, нам знадобиться деякий час. Іноді ми заходимо на сайт міської ради, бачимо там вкладку якогось документу, а самого документу немає. І це все влада пояснює війною, прикриваючись певними моментами. Хоча в інших громадах, у великих містах ми бачимо, що всі ці документи можна знайти. Тому навіть за рейтингом Transparency International Кременчук як місто було на 5 місці за прозорістю ще до повномасштабного вторгнення, потім — на 13 місці, а далі почало опускатися все нижче і нижче. І зараз не можна сказати, що воно прозоре. Тобто цей напрямок нашої діяльності залишився, тому що чим більше людей знатимуть про те, яким чином і де можна взяти інформацію, тим менше у нас буде корупції. І проблема ця всеукраїнська. Відтак це питання залишається в фокусі нашої роботи».
На перший план у Кременчуцького антикорупційного центру вийшли й інші напрямки роботи. Так, від початку повномасштабного вторгнення пані Оксана стала дотичною до розробки Національного плану дій із виконання резолюції Ради Безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека». Відтоді впродовж останніх двох років цей напрямок роботи став одним із основних. Також велику частину часу команда організації приділяє безпековим програмам у громадах: розробляють тренінги для жінок, які нині переважають у громадах, говорять на цих тренінгах про 5 стратегічних цілей національного плану дій, про саму резолюцію 1325. про четверту ціль плану — сексуальне насильство, пов’язане з війною. В організації є юристка, яка безпосередньо більшу частину своєї діяльності спрямовує на практику з цього напрямку.
У межах спільного проєкту з Інформаційно-консультативним жіночим центром організація підписала меморандум про співпрацю в цьому напрямку із Патрульною поліцією Кременчука.
«Ми запросили їх на вебінар з цієї теми, — розповідає Оксана Гуйда. — Справа в тому, що інколи представники Національної поліції першими заходять на деокуповані території. Крім того, вони часто першими зіштовхуються з випадками сексуального насильства і в тилу, і мають знати, що такі ситуації бувають, знати, як на це звертати увагу, як уникнути повторної травматизації людини, щоб не перепитувати щось 150 разів. Словом, мають бути в темі. І це з нашого боку був перший дотик до питань сексуального насильства під час військового конфлікту у співпраці з поліцейськими.
Потім також ми проводили вебінар разом із Інформаційно-консультативним жіночим центром для студентів-криміналістів. Їх ми ознайомили з необхідними процедурами, категоріями тощо. Тому що, на жаль, коли говорять про сексуальне насильство, пов’язане з війною, то дуже часто мають на увазі лише зґвалтування і лише жінок. А насправді це поняття набагато ширше — стосується і жінок, і чоловіків: це, наприклад, і примусове роздягання при перетині лінії розмежування. Сором, який відчуває людина, що пройшла через це, може минути тільки через роки… Тобто ця проблема буде з нами ще достатньо довго. І це дуже важливий напрямок роботи».
«Щоб продовжувати допомагати, необхідно зберегти себе»
Кременчуцький антикорупційний центр працював і над проєктом «Допомога тим, хто допомагає» — спільно з грузинськими колегами. Проєкт був спрямований на тих, хто працює у військовому шпиталі в Кременчуці. Це переважно жінки — лікарки, медсестри. Одна з тем зустрічей також була присвячена сексуальному насильству, що пов’язане з війною. Окрім того, організація співпрацювала із психологами та психологинями, щоб протидіяти вигоранню.
«Така психоемоційна підтримка необхідна тим людям, які постійно зіштовхуються з пораненими, бачать це горе, пропускають його через себе, — пояснює Оксана. — Щоб продовжувати допомагати, необхідно зберегтися самим. Ми проводимо цикли тренінгів і даємо перший дотик. Людина отримує інформацію, контакти, куди можна звернутися, вивчає цю тему глибше, можливо, навіть відкривається, починає про це говорити. Ще одна складова — дуже важливо все це документувати, щоб наш ворог був покараний. Ми зі своїми проблемами вже набридли світу і відчувається певна втома. Але ці проблеми потрібно постійно тримати у фокусі уваги, щоб ця тема зрештою мала вирішення. Інакше нам доведеться просто бути такою зґвалтованою країною, яку продовжать кривдити».
Що безпечно для жінки — безпечно для всіх
У співпраці з Інформаційно-консультативним жіночим центром Кременчуцький антикорупційний центр також реалізовує проєкт із безпекового аудиту.
«Тема дуже велика, стосується не лише Резолюції Ради безпеки ООН 1325 «Жінки, мир, безпека», не лише фізичної безпеки, а й цифрової безпеки, правової, багатьох аспектів нашого життя, — розповідає Оксана Гуйда. — Нам потрібно змінювати безпекову стратегію держави. Над цим потрібно працювати, на мій погляд, починаючи з кожного міста, села та селища й іти до загальної стратегії, а не навпаки, як це прийнято у нас робити. Тому що кожен населений пункт має свої особливості. І віддаленість від недобрих сусідів теж грає певну роль у тому, як і наскільки безпечно сьогодні і як може бути небезпечно завтра. І тут треба дивитися не лише на свій будинок та своє місто, а дивитися на те, які будівлі поруч, чи далеко ви від якихось атомних електростанцій, чи близько від вашої домівки залізниця або порт, на що ми раніше менше звертали увагу.
Якщо говорити в контексті країни, можливо, нам доведеться перебудувати якісь речі, перенести або враховувати це при відбудові вже з урахуванням тієї інформації, яку ми набули під час війни. Будувати інакше, змінювати норми, стандарти і, звісно ж, змінювати управління. Органи місцевого самоврядування мають управляти територіями і об’єднувати людей навколо певних питань, навіть якщо вони проблематичні. Тобто на сьогодні нас цікавить безпека в найширшому сенсі цього слова, і антикорупція — це теж про безпеку. Тобто антикорупційна діяльність — складова безпекової діяльності».
Проєкт із безпекового аудиту почали через стан сховищ, поставивши собі й оточенню 20-30 запитань із проблематики: за доступністю — чи можна зайти у сховище на кріслі колісному, чи є де там сидіти, чи є світло, наскільки сховища є безпечними для жінок та дітей.
Читайте також: Аудит безпеки території: як дослідження місцевості дозволяє зробити громаду безпечною
«Чому орієнтуємося на жінок і дітей? Бо намагаюся під гендерною лупою дивитися на цю проблематику, — говорить експертка. — Що безпечно для жінки, те безпечно для всіх. І дивишся під такою призмою – як тобі тут, коли ти з дітьми? Чи тобі зручно, чи ти можеш перепеленати дитину тощо? Іноді ми заходимо, а там над головою суцільні труби з гарячою водою. Це сховище чи братська могила? Чи це пароварка в майбутньому? А коли немає такого погляду, немає певного досвіду, то будь-яке приміщення під землею — це про те, що якось буде. Чи є в ньому два виходи, як має бути, якщо це елементарне сховище? Я вже не говорю про вентиляцію, клопів, вбиральні тощо. Відповіді за цим переліком питань давали за методом включеного спостереження: тобто треба спуститися, подивитися максимально незамиленим оком, що необхідно змінити, і подивитися, що мало би бути в укриттях.
Наведу як приклад один із останніх кейсів стосовно аудиту безпеки територій. На одному з тренінгів в Олександрії у нас була представниця Знам’янської громади. Коли ми почали говорити на цю тему в контексті написання безпекових програм, вона сказала, що під час проведення аудиту безпеки сховищ у Знам’янці серед перевіряльників була людина, яка мала знання із фізики і дозиметр. З’ясувалося, що перевищення допустимої дози радіації у сховищі — в шість разів. Почали «копати» глибше і з’ясували, що коли в школі поглиблювали це сховище, підняли якісь шари ґрунту, що і призвело до перевищення радіаційного фону. На нашій зустрічі була народна депутатка Інна Совсун, яка зробила про цедепутатське звернення. І наскільки мені відомо, зараз працює над цим питанням. Я думаю, важливо було б заміряти і рівень радіації, і рівень чистоти повітря в кожному сховищі. Це ще одна зі складових частин аудиту безпеки територій».
Окрім того, Оксана Гуйда сама проходила декілька онлайн-тренінгів із аудиту безпеки територій ОСББ.
«Переконана, що про безпеку наших будинків теж треба дбати, — говорить вона. — Тобто поставити собі питання, чи є певний доступ, освітлення в під’їзді, чи нічого не падає на голову, коли ти заходиш, потрібно обстежити дахи, чи зачиняються всі двері, чи є доступ до ключів. Усе начебто на слуху, але коли це виписати на папір, то бачиш це трохи по-іншому. Якщо ще все робити спільно, є певні робочі групи на місцях, які можуть бути сформовані не лише з активістів, а й із представників органів влади або будинкових комітетів, ОСББ, то це може вилитися в певні акти обстеження і в діяльність з усунення цих недоліків».
«Існує ще багато гендерних стереотипів у головах самих жінок»
Через війну, констатує Оксана Гуйда, навантаження на жінок дуже збільшилося, а навантаження на лідерок — і поготів.
«Це певним чином впливає на ментальне здоров’я жінок, і не лише жінок-лідерок, — каже вона. — Потрібно дбати про себе, як би це банально не звучало. Тому я, наприклад, маю регулярні сесії із психологом, щоб тримати свою «кукуху» в нормі. Дякую за цю можливість мережі МОЖУ (Мир об’єднує жінок України — ред.). Жінки-лідерки на сьогодні усвідомлюють, що нас має бути більше. Тому ті жінки, яких зустрічаєш на місцях, коли їздиш на тренінги в сільські місцевості, в райони, — іноді насправді є лідерками, але не усвідомлюють того. У нас ще дуже багато гендерних стереотипів у головах самих жінок. І коли після тренінгу підходять і говорять: «Дякую, що нарешті я це зрозуміла. Я роблю цей вибір, я маю нести за це відповідальність, і ніхто, крім мене» — для мене це надважливо.
Читайте також: Анастасія Ненька про цінності впровадження Резолюції 1325 та мережу миротвориць «МОЖУ»
Я як лідерка бачу перед собою завдання пробудити інших, хто дуже багато чого робить, але не усвідомлює і не може себе так назвати. Це така наша риса, притаманна українцям і українкам — меншовартість. Вона ще досі притаманна українським жінкам і позбутися її – це ще одне завдання. Про жіноче лідерство багато говорять під час повномасштабного вторгнення. Це справді важлива тема, яка несе в собі не тільки політичний аспект, а й економічний також. Подивіться, скільки жінок відкрили нові підприємства! А підприємиця — це хто? Це вже лідерка. Це жінка, яка взяла на себе зобов’язання або годувати якусь частину людей, або одягати ще щось робити, щоб забезпечувати себе, а інколи і не тільки себе, роботою, ставити собі якісь завдання.
Щодо постановки завдання — це національна риса українських жінок. Нам не потрібна зверху вказівка, ми можемо самі собі вирішити, що робити, зібратися і поставити собі мету, а потім іти до її виконання. Не тому, що ми українки, а тому що перебуваємо в таких умовах, коли переважна більшість чоловіків таки на захисті країни. Хоча знаємо, що і більше 62 тисяч жінок у лавах ЗСУ, і це теж потрібно.
Жіноче лідерство для мене — це вже норма. Головне, щоб ми залишалися свідомі цієї думки, що будучи лідером чи лідеркою ти несеш відповідальність за людей, які йдуть за тобою. Лідерство — це насамперед про те, що ти йдеш попереду. І важливо, щоб здатність об’єднуватися не втрачалася в процесі лідерства. Головне завдання сьогодення — вміти об’єднуватися задля Перемоги!»
