Оксана Маруняк на місцевих виборах – 2020 пройшла до Львівської міської ради від партії «Європейська солідарність».
Оксана народилася в селі Кропивище Коломийського району Івано-Франківської області. Вона мріяла працювати на місцевому радіо, тому закінчила факультет журналістики Львівського університету імені Івана Франка. Потім працювала на телеканалах ZiK, НТА, СТБ, у пресслужбі Блоку Петра Порошенка. У 2016-2017 роках Оксана Маруняк очолювала ГО «Розвиток громади», голова ГО «Група тотальних рішень».
Оксано, для чого вам особисто було потрібно йти в політику?
Я працювала у пресслужбі Блоку Петра Порошенка. Побачила, як партійна робота виглядає зсередини, і мені сподобалося, стало цікаво. Коли мені в ЄС запропонували кандидувати, я подумала: «А чом би й ні?». Вирішила: якщо люди проголосують, впряжуся і працюватиму, якщо не проголосують – така воля людей.
Під час виборчої кампанії я працювала більше не на власний рейтинг, а на рейтинг партії. Для мене не так важливо було самій стати депутаткою, як те, щоб пройшло більше ЄСівців.
Читайте також: «Рівність у політиці»: Жінка в політиці – не ексклюзив, а нова нормальність
Що ви вкладали у «впряглася і працюватиму»?
У мене є мій район, де за мене проголосували люди. Маю турбуватися за добробут цього району. Від найдрібніших звернень до глобальних напрацювань у міській раді – вивчаю і займаюся цим. Це рутинна робота, але закон і громада дали мені трохи ширший спектр впливу, і важливо його застосовувати. Зрештою мені в цьому місті жити. Я хочу, щоб Львів був крутим містом.
Зараз я домоглася ремонту садочку на своєму районі. Якби до мене не звернулися як до депутатки, батьки й далі за власні кошти його ремонтували б. Часом достатньо винести проблему на-гора, щоб вона почала вирішуватися.
Є багато звернень щодо матеріальної допомоги. Це займає багато часу, бо треба аналізувати кожен пакет документів. Є люди, які справді потребують грошей, а є такі, в яких це поставлено на конвеєр.
От звернулася жінка, яка терміново мала везти на операцію дитину до Польщі і просила коштів. Я все перевірила і виписала їй матеріальну допомогу (кожен депутат має певну суму грошей на рік на таку допомогу). Нещодавно, мама скинула мені фотографію дитини після операції і пише, що все буде добре, дитина житиме.
Читайте також: Чому жінки не очолюють великі міста?
Політика – це шлях для всіх чи ні?
Не думаю, що для всіх. Тут потрібно мати терпіння, витримку і маленький вогник, який не дасть зневіритися.
Є такі ситуації, коли в тебе вже опустилися б руки, але ти собі цього не можеш дозволити. Часом відчуваєш себе як вичавлений лимон. Мабуть, потрібно мати витримку і не мати ілюзій, що все буде легко.
У Львові є мастодонти політики, такі, наприклад, як голова міста Андрій Садовий, деякі голови фракцій та партійні лідери. А ми, молоді, поприходили і переконані, що зможемо щось змінити. Вийшло важче, ніж уявлялося. Та головне – не опускати руки і не забувати, що ти вийшов з народу. Не варто думати, що як ти депутат чи депутатка, то в тебе на голові корона, а за спиною крила. Навпаки, люди депутатів зневажають. Я помітила, що в деяких знайомих до мене змінилося ставлення, коли я стала депутаткою.
Якщо говорити про гендерні питання, то які питання є найгосторішими в Україні?
Як на мене, найгострішими залишаються питання насильства у сім’ї. Тут відчувається вплив Радянського союзу, коли нашим бабцям і матерям втовкмачували: «Бйот, значит, любит» і це подавалося під соусом народної мудрості. Терпи, мовчи, бережи домашній вогник…
Читайте також: Суд за сексизм: відбулося перше засідання у справі Ірини Нижник
У політиці часто помічаємо толерування жінками певних сексистських висловлювань чи поведінки…
Певний відсоток у масштабах країни таких жінок дійсно є. Вони спокійно сприймають і «корабельні сосни».
У Львівській міській раді я жодного разу не стикалася з сексизмом. Мені здається, щодо мене цього ніхто не дозволяє, бо знають, що я не змовчу.
Тут треба чітко говорити: «До мене таких слів чи жартів не застосовуй», «Мені це не подобається» тощо. Я просто кажу: «Поводься нормально!». Людині потрібно показати, що прояви сексизму не до часу, не до місця і принижує її ж саму.
Але у самих політикинь є певні усталені патріархальні упередження. Вони нормально сприймають побажання «звичайного жіночого щастя» чи те, що їх називають «окрасою колективу». Жінки це сприймають за комплімент. І чоловіки вважають, що роблять компліменти.
У нашій фракції абсолютна рівність, немає поділу за статевою ознакою. Ми спілкуємося, обговорюємо, дискутуємо і «мовчи, жінко, твоє місце на кухні» – просто неможливе. Думаю, важливу роль відіграє те, що у нашій фракції, і загалом у міській раді, є жінки, які досягли успіху у бізнесі, у своїй професії, вони мають певний рівень авторитету в суспільстві. І жоден адекватний чоловік, який в своїй сфері також досягнув певного успіху, не дозволить собі зверхності щодо неї.
До прикладу, у нас є Олена Пелех – дуже крута нотаріуска, яка досягла успіху і в бізнесі, і в нотаріальній справі, її багато хто знає у Львові. Я не уявляю, щоб їй сказали «Оленочка».
Читайте також: Євгенія Кулеба: Сексизму багато, але він не завадить мені рухатися вперед
Чи поза політикою, у житті, вам доводилося стикатися із сексизмом?
Важко пригадати. Хоча одного разу, коли я сказала, що хочу заробляти гроші, мені сказали: «Тобі достатньо вдало вийти заміж». Колись навіть намагалися жартувати через те, що я маю кота, мовляв: «У 40 років матимеш 40 котів, а не чоловіка».
Буває, жінки-колеги часом самі говорять: «Ми дівчата, нам можна». Ніби незла фразочка, але вони є наслідком глобального нерозуміння рівності прав. Якщо я думатиму: «Ну, я ж дівчинка» – це поступово знецінить мене як спеціалістку.
За майбутні роки у політиці які завдання перед собою ставите?
Нічого надзвичайного – працювати для добробуту свого району, запустити транспорт на Новий Львів (місцевість Сихівського району Львова – авт.), нові майданчики чи громадські простори, відремонтовані хідники й вулиці, чистий парк, тощо. Я реалістка, не ставлю мети ловити зірок з неба, бо це буде самообман.
Дар’я Бура, для 50%