У Львові в рамках Українського жіночого конгресу відбулася дискусія у форматі «Живої бібліотеки» на тему «Як жінки впливають на розвиток Західного регіону». Однією з «книжок» була народна депутатка Оксана Юринець. Вона поділилася з учасницями власним досвідом і розповіла, з якими проблемами їй довелося стикатися у своїй політичній діяльності.
Про жінок в органах державної влади на Львівщині
В області дуже багато жінок працюють у держструктурах, але не на керівних посадах. Вони є правою рукою, заступницями, але чи завжди вони є першими?.. Наприклад, на рівні обласної адміністрації три заступниці голови – це жінки, лише один чоловік. Також жінки очолюють 11 із 21 департаменту ОДА.
Тим часом, у міській раді кардинально інша ситуація – з-поміж чотирьох заступників мера лише одна жінка. Також лише троє жінок очолюють відомства, тож збалансованості майже немає. Як бачимо, європейське місто, яке розвивається, має певну проблему з гендерним представництвом.
Якщо ж говорити про обласну раду, то там ще складніша ситуація, бо станом на сьогодні немає жодної жінки-голови комісії. Є три голови фракцій, що вже краще. Але знову ж таки, це лише на рівні партій, які вирішили делегувати жінок. На рівні заступників немає жодної жінки, голова – чоловік.
А тим часом, не даремно ж кажуть, що якість скликань дуже відрізняється залежно від кількості жінок. Є багато позитивних прикладів, коли жінки приходять в той чи інший орган місцевого самоврядування, і тоді приймаються інші рішення й відразу створюються набагато кращі умови. І ми сьогодні розуміємо, що дуже багато відповідальної й важливої роботи може робити виключно жінка.
Про шлях у політику
Рішення іти в політику я прийняла на восьмому місяці вагітності. Це було непросто, але я чітко розуміла, що нашим дітям треба дарувати не матеріальні речі, а найважливіше – країну. Це був 2010 рік.
Мій старт був у політичній партії «Удар» Віталія Кличка. Я з великим животом виходила на сцену, і ми говорили.
Далі була важлива робота в обласній раді – між годуваннями дитини. Спочатку комісія з питань землі, будівництва, архітектури й благоустрою територій, на яку я спочатку не погоджувалася, будучи в пологовому, коли вирішувалося це питання. Мені сказали: «За цю посаду тут готові один одного задушити, а ти не хочеш». На що я відповідала, що нічого не знаю в цій галузі, маю вчитися. Зрештою погодилася бути секретарем цієї комісії. І вчилася дуже багато.
Я цього не боюся, як не боюся говорити, що чогось зараз не знаю. Це нормально, що ми все життя можемо вчитися і дізнаватися щось нове. Далі була комісія з питань контролю за ефективністю виконання державних обласних програм і рішень ради. Також я стала головою фракції.
Читайте також: Материнство і голосування: депутатка Львівської міськради звинуватила «Опору» в гендерній дискримінації
Про вибори до парламенту
Уперше брала участь у виборах до Верховної ради в 2012 році. У мене тоді було 20 тисяч голосів, третє місце. У 2014 році майже ніхто із сильних кандидатів не погодився іти по цьому округу, бо це робота від дверей до дверей. Я тут можу подякувати Національному Демократичному Інституту, який допомагав мені консультаціями.
Сьогодні в парламенті дві жінки-мажоритарниці – це я й Ірина Подоляк. Нас обрали на двох мажоритарних округах в Західній Україні. Це було дуже непросто. Я завжди наголошую, що це кардинально інший спосіб потрапляння в політику. Якщо мій округ був до того виключно «чоловічим», то в Іри Подоляк була інша ситуація – в неї він уже перед тим був «жіночим», так би мовити, гендерно опрацьований. А ось мені знадобилося два роки – з 2012 по 2014 рік, щоб стати народним депутатом і представляти 117 округ – центр міста Львова.
Про жіночу солідарність
Скажу відверто – у Верховній Раді я мала можливість претендувати на особливі посади в комітетах, однак мені було важливо підтримати іншу жінку (Оксану Продан – авт.), бо я вважала, що вона мала достойно очолити один із комітетів. Цього не сталося, але я не шкодую, що в той момент відмовилася від посад голови комісії чи заступника голови комісії. Нині я є головою підкомітету, але тоді мені було важливо показати своїм прикладом, що я готова підтримати іншу жінку.
Про знання мов
Сьогодні я є представницею Парламентського комітету асоціації між Україною та ЄС. Можу похвалитися тим, що ми доклалися до документів, коли творився безвіз. Також ще одна додаткова робота – представниця в НАТО. У цих комісіях я зрозуміла, що мушу вчити англійську мову. Тому кожного дня о шостій чи о сьомій ранку в мене урок англійської по Skype.
Це дуже важливо, бо якщо ми хочемо іти вперед, нам треба засоби й можливості. А я себе інколи без знання мови почуваю ніби перед великими сходами без рук і ніг. Бажано взагалі знати кілька мов окрім англійської. Це те, що сьогодні жінка, пильнуючи своїх дітей, має їм дати, щоб вони були вільні в своєму виборі в світі.
Про підтримку чоловіка
Зараз я маю дуже багато обов’язків крім округу й роботи в комітеті. Це непростий шлях, і я йду ним, тому що свого часу прийняла рішення, яке було дуже підтримане моїм чоловіком. Хоча може він потім ще багато разів про це пошкодував. Якось навіть намагався пожалітися, мовляв, ось, мені важко, ти ж на два міста – Київ і Львів. На що я відповіла: «Ти ж сам був ініціатором, сам підтримав». Хоча насправді він на початку не вірив у те, що я стану депутаткою.
Читайте також: Опитування НДІ: 27% українців вважають, що у парламенті мають переважати чоловіки
Про родину
Я з багатодітної родини. Нас п’ятеро, і в нас завжди говорили не про те, що нам дасть держава, а що ми для держави зробимо… Хоч би що там не казали, інститут сім’ї є дуже важливим. І коли ми говоримо про гендерну рівність, то нам ідеться про те, що часто бракує чоловічої руки, батька. А отже, жінка мусить бути всім-всім-всім, не реалізувавши себе, бо має виконувати функції батька. Тому маємо показати, що жінка може абсолютно все, але вона не повинна це все робити. Має бути відчуття того, що сім’я важлива, але відповідальність завжди мають нести двоє. Це плече сили й рівноваги.
Про вимоги до жінок
Я не займаюся наступними виборами. Це, напевно, неправильно для політика, бо політик має цим жити кожного разу. Натомість сьогодні у фракції я маю можливість перейматися проблемами свого округу, своєї країни, і завжди мати виключно державницьку позицію. Робити те, що потрібно моїй державі.
Було дуже зручно й просто перебувати чотири роки фактично в опозиції у Львівській обласній раді. Сьогодні ж набагато важче. Бо ставляться значно вищі вимоги. Але до жінок завжди вищі вимоги – якщо ти хочеш щось робити, то ще маєш довести, що ти гідна. У жінок завжди таке є, що «я собі доведу, як би мені важко не було, я буду це робити, я це зможу, в мене вийде». Ці моменти є дуже важливими.
Про курку
Ніколи не ображайтеся, коли на вас будуть говорити, що ви «курка». Тому що свого часу Маргарет Тетчер сказала: «Як би когут не кукурікав, яйця все одно несе курка». І коли тебе інколи хочуть образити, ти говориш такий вислів, який знає весь світ. Зрештою, щоб із тебе не сміялися, ти можеш посміятися з себе сама. Дуже часто це допомагає. Допомагає вистояти, тому що ніколи й нічого легкого не буває. І слова Лесі Українки «щоб не плакать, я сміялась» – це, напевно, той випадок, що допомагає вистояти.
Читайте також: Ірина Колесник, Вінницька облрада: В політиці постійно треба доводити, що ти «залізна леді»
Про «жіночу» роботу
Треба розуміти, що ніхто за нас нашу роботу не зробить. Інколи я кажу, що «місія здійсненна», тобто цю місію ми маємо виконати до кінця. Так, ми маємо бути мамами, маємо бути вдома добрими господарками, ми маємо це все організувати правильно, навіть якщо не будемо робити цю роботу… Колись моя свекруха мені казала: «Я дала тобі чоловіка, який вмів прасувати штани. Що ти з ним зробила й навіщо ти тепер прасуєш йому ці штани?». Тобто, я розумію, що інколи ми самі собі організовуємо ці умови, які маємо. Має бути відповідне ставлення до себе, розуміння того, що і як ми маємо робити далі. Дуже важливо, щоб ми самі задавали цей тон.
Про аутотренінг
Усім, хто займається суспільно-політичною роботою, потрібно постійно собі повторювати: «Люби людей!». Це має бути найважливіший аутотренінг, і він буде найкраще спрацьовувати. Тоді ти будеш любити весь світ навіть попри ті негативні уроки, які тобі будуть давати. І, звісно, треба шукати однодумців. Це не просто, але мені здається, що ми разом можемо знайти цей шлях. Я завжди кажу, що навіть для виборів не треба мільйон гривень чи доларів, а треба мільйон друзів. Якщо ви зумієте назбирати мільйон друзів чи зробити мільйон обіймів, ви вже дасте собі раду.
Вікторія Кобиляцька, для 50%
