Home Статті Ольга Алтуніна, Слов’янська міськрада: «Я вирішила, що буду владою»

Ольга Алтуніна, Слов’янська міськрада: «Я вирішила, що буду владою»

Ольга Алтуніна
Ольга Алтуніна

Ольга Алтуніна – депутатка Слов’янської міської ради Донецької області. У 2014 році її місто захопили бойовики, а у 2015-му – Ольга отримала свій перший депутатський мандат.

У інтерв’ю для Жінки:50% говорили про мотиви участі у виборах і плани розвитку громади та як працювати в опозиції до влади та бути корисною для свого міста навіть в умовах політичної кризи.

Ольго, у 2014  році Слов’янськ захоплюють російські терористи. У 2015-му ви балотуєтесь у міську раду. Чому наважились на цей крок?

До 2015 року я не була активною ні як громадська діячка, ні як політикиня. Я займалася сімейним землевпорядним бізнесом. Політика та активізм мене тоді мало цікавили.

Але після початку війни, після захоплення Слов’янська, я зрозуміла що треба щось змінювати. І, якщо я не буду всередині політики, якщо не зможу впливати на процеси, то можливе повторення ситуації, що Слов’янськ знову може стати підконтрольним окупанту. Мені хотілося не допустити цього, тому я вирішила взяти участь у виборах. Рішення визріло швидко.

На той час у мене був вже дорослий син, якому не потрібно вже було присвячувати багато часу, я реалізувалась у бізнесі, мала достатньо стабільний дохід. Тому розуміла, що часу, можливостей та мотивації у мене достатньо, аби займатися політикою. Я можу це собі дозволити.

Читайте також: Сім’я, фінанси та невпевненість: що заважає жінкам брати участь у виборах

Окрім емоційного підйому, я ще багато знала про роботу місцевого самоврядування. Я більше 10 років відпрацювала у органах влади: районній державній адміністрації, міській раді. Знала як проходять процеси, які слабкі місця та можливості тут є. Я навіть захистила кандидатську на тему місцевого самоврядування.

Але депутаткою я стала зокрема і завдяки гендерній квоті. Хоча вона тоді була не обов’язковою, але мене запросили у списки кандидатів не через досвід і знання, а саме як жінку. У результаті я набрала найбільшу кількість голосів у нашій команді та стала депутаткою Слов’янської міської ради. І це, мабуть, було тільки початком усіх викликів.

Я балотуватися не просто вперше, а ще й від партії «Самопоміч», яка у 2015 була «чужорідною» для Донецької області. Тому ми розуміли, що нам буде дуже складно. До слова, по області від «Самопомочі» у раду зайшло три людини – усі у Слов’янську міську раду.

Ви сказали, що вам допомогла гендерна квота, чи чули вислови, що ви «технічна кандидатка»?

Ні, таких висловів до себе не чула. Але квота – це можливість. Знаєте, часто говорять, що «хто хоче, той і балотується, просто треба мати бажання». Неправда! Дуже багато залежить від того, які можливості створює держава. Бо у жінок є багато обмежень: це і стереотипи, і внутрішні страхи, і домашні справи, і фінансова нестабільність. Часто жінки не готові просто все покинути і піти в політику, завантажити себе на повну роботою, яка не оплачується.

Читайте також: Щоб гендерна квота працювала: які зміни потрібні до Виборчого кодексу

Ви сказали: «очікувала, що буде важко». Чи справдилися ці побоювання?

Було справді важко, і ми багато чого не зробили, що реально могли б, тому що не було політичної волі та підтримки від інших партій.

Але ми з однопартійцями вирішили, що займатимемо позицію конструктивної опозиції. Ми не просто критикували владу, а пропонували реальні рішення. У нашій команді було два юристи, тому використовували всі наші знання, щоб покращити роботу ради: писали проєкти рішень, які стосувалися комунальної власності, якісного і чесного використання ресурсів громади. Створювали спеціальні тимчасові комісії для перевірки комунальної власності, впроваджували інструменти цифрової демократії.

Ольга Алтуніна, депутатка Слов'янської міської ради

Під час вашої першої каденції ви стикнулися з погрозами. Через що? Як з цим справилися?

Ми створювали документи, які мали на меті зробити діяльність влади прозорою та відкритою. Тому що, як тільки всі процеси стають зрозумілими та прозорими, зменшується корупційна складова. Зрозуміло, що багато кому це не подобалось. Нас критикували, казали, що це все піар, що ніяких результатів не буде.

Ми з колегами створили контрольну комісію, яка перевіряла використання комунального майна. Побачили, що в цьому процесі є корупційні схеми, почали про це публічно говорити. І тут почалися погрози, мене зустрічали біля під їзду, пропонували, щоб я закінчила свою активну діяльність в контрольній комісії.

Я вимушена була зробити публічну заяву, що мені погрожують, щоб убезпечити себе і своє життя. Написала заяву в поліцію, була відкрита кримінальна справа, яка, на жаль, нічим не закінчилася. 

Я боялась за своє життя і життя своїх близьких, але депутатську роботу не покинула, бо розуміла, що зміни уже почались і їх потрібно робити далі.

Ми працювали над тим, щоб всі рішення місцевої влади були максимально відкритими та прозорими. Зокрема, впровадили систему електронного голосування. Щоб кожен депутат ніс персональну відповідальність за прийняте ним рішення.

Читайте також: Чому жінки не очолюють великі міста?

Як після цього ви наважились балотуватися вдруге та ще й іти на міського голову?

Я побачила, що люди навколо мене змінюються, і тих, хто підтримує наші погляди, стає більше. Наприклад, ми запровадили відеотрансляцію всіх сесій ради, засідань комісій. Коли ця ініціатива тільки з’являлися, було до 80 переглядів, сьогодні ж відеотрансляція сесії міської ради набирає до 7 тисяч переглядів.

Це означає, що людям це цікаво, вони витрачають свій час, щоб більше дізнатися про роботу депутатів, життя міста.

Ми також запровадили бюджет участі – це коли жителі подають свої ініціативи та голосують за них, обираючи переможця. А потім ті проєкти, які набрали найбільшу кількість голосів, реалізовують за кошти міста. У перший рік існування громадського бюджету участь у голосуванні взяли 3 тисячі жителів, в останній – проєкти назбирували 10 тисяч голосів. З кожним роком збільшується кількість поданих петицій, які ми запровадили ще у 2016 році. Збільшується також і кількість підтриманих петицій, отже, містяни розуміють, що своєю активністю вони безпосередньо впливають на розвиток міста.

У процесі організації цього руху утворилась команда однодумців. Потім наша команда вирішила, що єдиний спосіб просувати ініціативи – це участь у виборах. Зокрема – спробувати свої сили і на міського голову. Головою ОТГ я не стала, але з нашої команди до міської ради зайшло шестеро людей, що я вважаю дуже непоганим результатом.

Ольга Алтуніна, Слов'янськ, Донецька область

Зараз у Слов’янську політична криза. Як ви вважаєте, чим закінчиться ця історія, чи будуть перевибори? І якщо так, чи будете ви знову брати участь?

У Слов’янську зараз справді виникла гостра політична криза, яка не дає можливості розвитку місту. Ми на сьогодні єдине місто в Донецькій області, у якому не ухвалений бюджет. І скоро ця криза перейде на зовсім інший рівень, коли страждатимуть звичайні жителі, які стають заручниками цієї ситуації. Депутати розділились на два табори, і поки не вдається дійти спільного знаменника.

Аби вирішити цю ситуацію, міський голова подав пропозицію голові Донецької обласної державної адміністрації ввести військово-цивільну адміністрацію у Слов’янську. Наскільки це реалістичний сценарій розвитку подій – мені зараз складно сказати, однак ми готові до будь-якого рішення. Якщо це буде військово-цивільна адміністрація – готові співпрацювати, якщо перевибори – будемо брати участь. До того ж, як показують останні опитування, наша команда сьогодні отримує навіть більшу підтримку, ніж у жовтні минулого року.

Вам також пропонували посаду секретаря міської ради, але голосування не відбулося. Як відреагували на такий розвиток подій?

Справді міський голова запропонував мою кандидатуру на посаду секретаря. Але у нас зараз жорстке протистояння між політичними партіями. Депутатам від ОПЗЖ, «Миру і розвитку», «Нашого краю» навіть не дозволили взяти в руки бюлетені для голосування. Лідери фракцій боялися, що члени їхніх же команд проголосують «не так». Фактично голосування провалили.

Вказані партії блокували голосування за секретаря міської ради, за бюджет міста та низки інших важливих рішень.

Ключова мета опозиції – позбавити повноважень міського голову. Але, для того, щоб депутати зняли мера, потрібно, аби за це рішення проголосували 2/3 від складу депутатів. Таку кількість дуже важко назбирати.

Ще перед голосуванням за секретаря, до мене звертались із пропозицією, що мою кандидатуру підтримають, але я натомість проголосую за недовіру міському голові.

Я, звісно, відмовилась. Тому зараз все стоїть на паузі, жодні рішення міською радою не ухвалюються.

Особисто для мене питання посади секретаря – не принципове. Для мене це було не про працевлаштування, це була можливість зробити більше корисного для міста, не витрачаючи час на протистояння й умовляння, я була б всередині процесів і мала б можливість швидше і якісніше працювати. 

Читайте також: Женя Кулеба, Аліна Михайлова, Ольга Гвоздік: чому активістки йдуть у столичну владу?

Ольга Алтуніна, депутатка

Не думали все покинути і стати просто громадською активісткою?

Упродовж останніх чотирьох років я була не лише депутаткою міської ради, а й координаторкою українсько-німецького проєкту «Київський діалог» у Донецькій області. Ми реалізували дуже багато ініціатив у різних містах Донеччини. Утілювали бюджет участі, інструменти електронної демократії, працювали з молоддю. Завдяки співпраці з іноземними донорами, вдалося реалізувати застосунок Smart Місто, який допомагає взаємодіяти громаді із владою: писати запити депутату, отримувати повідомлення про події у місті, голосувати за петиції, проєкти бюджету участі тощо. Зараз ним користуються більше 10 тисяч людей.

Уся ця робота мені показала, що працюючи в громадському секторі, можна генерувати багато крутих ідей. Але втілені й доведені до кінця вони можуть бути лише у партнерстві із владою. Тому для себе я вирішила, що буду владою, яка допоможе втілювати потужні громадські ініціативи. Тому що простіше бути всередині процесу і шукати підтримку громадськості, ніж навпаки.

І ще одна моя мотивація, чому я займаюся політикою: мені хочеться створювати можливості. Наше місто деградує в плані економічного розвитку,  щороку відбувається шалений відтік населення. Дуже багато молоді покидає Слов’янськ, мій син теж поїхав.  Тоді було дуже боляче від усвідомлення, що місто не може нічого запропонувати нашим дітям, нашій молоді.  

Молодь не залишиться у місті, якщо тут будуть лише хороші дороги та дитячі майданчики, що обіцяють кожні вибори. Усім  потрібна робота. Щоб з’явилася робота потрібно розвивати громаду, робити все, аби люди, бізнес, інвестори вкладали свої кошти в місто-курорт. А для цього потрібно робити владу прозорою, що ми намагалися і частково зробили протягом попередньої каденції. 

Від того, як ми зараз працюємо, буде залежати не тільки яким буде місто, а чи буде взагалі Слов’янськ на карті України через 30-40 років. Така у мене глобальна мета, і заради цього я готова витрачати свій час, сили, енергію. Я люблю свій Слов’янськ, хоч як би це банально і пафосно звучало, і хочу щось для нього зробити. 

Інна Наливайко, для Жінки:50%

Більше публікацій
Більше публікацій Інна Наливайко
Більше публікацій Статті