«Я дуже швидко завоювала авторитет у міськраді. Мене призначили головою комісії з гуманітарних питань, я відвідувала всі сесії, мала змогу висловитися. І бачила перед собою головне завдання – донести людям, що гендерні питання – це не тільки про жінок, але й про чоловіків, про дітей, про людей із інвалідністю і зрештою про кожну та про кожного з нас. Завдяки такій риториці вдалося досягти багатьох результатів», – розповідає колишня депутатка Харківської міської ради Ольга Дулєпова (Чичина).
Ольга стала депутаткою, коли їй було 23 роки. Тоді їй услід говорили: «О, дівчинка пройшла». Але дуже швидко всі закиди про вік і стать звелися нанівець, коли депкорпус побачив Ольгу в дії. Депутатка очолювала постійну комісію з гуманітарних питань і була радницею міського голови з питань гендерної політики. Також була очільницею міжфракційної депутатської групи з гендерних питань, координувала розробку гендерного профілю Харкова.
Зараз Ольга Дулєпова в декреті, виховує півторарічну доньку і має змогу на практиці переконатися у тому, що всі її ініціативи – дуже важливі й помічні.
Ми поспілкувалися із Ольгою про її досягнення за часів депутатства, про безбар’єрність міського простору і про те, як материнство нині допомагає глибше зануритися в гендерні проблеми й шукати шляхи для їх вирішення.
«Громадська діяльність стала для мене трампліном у політику»
Із чого почалася ваша політична кар’єра?
Із насиченої громадської діяльності. Я брала участь у великому американському проєкті для молоді, де навчали майбутніх лідерок та лідерів. Там було багато турів, один із яких передбачав навчання за кордоном – у польському місті Люблін. Наприкінці потрібно було написати стратегію розвитку власного міста, тож коли я повернулася додому, вже мала стратегію для Харкова, яку презентувала на сесії міської ради.
Паралельно долучилася до ще одного проєкту з лідерства від міського департаменту сім’ї та молоді. Спочатку стала учасницею, а потім кураторкою проєкту. Я вивела його із 80 на 1500 учасників. Ми створили Харківську молодіжну раду, яка стала голосом молоді в мерії на рівні ухвалення рішень.
У мене було стратегічне бачення молодіжного крила. Тоді я познайомилася з безліччю людей, адже потрібно було задіяти чимало міських ресурсів. Громадська діяльність стала для мене трампліном у політику. Тоді ж посипалися пропозиції від різних українських партій. Однак на той час я не розділяла ідеологію жодної з них. Згодом тодішній мер міста Геннадій Кернес запропонував стати частиною команди, але без вступу до партії. Це мене влаштувало.
«Я – матуся маленької дитини. І мені здається, що між мною та місцем, де ухвалюють рішення – неймовірна прірва»
Наскільки легко стати депутаткою в місті-мільйоннику? Із якими складнощами ви стикались?
Тоді саме з’явилися гендерні квоти. Я бачу, що мені вони дуже допомогли. Гендерні інструменти в законодавчому ракурсі мають колосальний ефект: на рівні ухвалення рішень жінок стало більше. Згодом на ці квоти ніхто не звертав уваги, але стало природнім те, що жінки й дівчата беруть активну участь у політиці.
Ми можемо побачили також збільшення кількості жінок і в молодіжній раді міста. Якщо у першому скликанні було всього 20% дівчат, то через п’ять років їх стає в рази більше. Бо є рольові моделі, які показують, що дівчатам є що робити в політиці, і це дає чудові результати.
Гадаю, якщо ти активна, то є багато можливостей стати депутаткою. Утім їх дуже складно розпізнати. Є великий розрив між звичайною жінкою і тим рівнем, де ухвалюються рішення. Нині я – матуся маленької дитини. І мені здається, що між мною та місцем, де ухвалюють рішення – неймовірна прірва.
Чи справді квоти допомогли й посприяли тому, щоб голос жінки чули і сприймали?
Щоб тебе почули – ти маєш говорити не лише за себе. Я велика прихильниця командної роботи. Свого часу ми в міській раді створили групу з гендерних питань, куди входили і чоловіки, і жінки.
Завдання депутатки – не бути самотньою в раді, бо якщо ти будеш одна, тебе не почують. Коли ти представляєш групу, твій голос звучить набагато гучніше, і до нього починають прислухатися. А взагалі я вважаю, що дуже важливо багато працювати і якісно готуватися до сесій.
Навіщо місту гендерний паспорт?
Я знаю, що ви опікувалися гендерним паспортом Харкова…
Так, у межах грантового проєкту ми справді створили гендерний профіль. Треба було зрозуміти ситуацію у місті з точки зору гендерних стереотипів і побачити наслідки неврахування гендерної політики. У 2018 році ми презентували повноцінний гендерний паспорт, який складався із двох частин. Це велике соціологічне дослідження, яке проводилося півтора року, та аналітична частина за сферами діяльності міста.
Ми отримали потужні результати з погляду аналітики. Наведу конкретний приклад. Харків – це місто, куди переїхала велика кількість переселенців. Деякий час ми не могли зрозуміти, звідки взялися черги у школи і дитсадки в конкретних районах міста. Проаналізувавши розселення переселенців за статевою ознакою, ми дізналися у чому справа. Черга з’явилася там, куди переїхали жінки з маленькими дітьми з Донецької та Луганської областей.
Таким чином, аналіз цих гендерночутливих питань допоміг на практиці вирішити проблеми людей. Ми відкрили додаткові групи в садках і класи в школах у конкретних спальних районах. Раніше ж рішення ухвалювалося так: давайте відкриємо додаткову групу в центрі міста, бо там гарна інфраструктура. Але ж така група нікому не потрібна.
Читайте також: Гендерно орієнтоване врядування: як рівність робить людей щасливішими
Дуже крутим проектом стала і карта безпеки, яку ми розробили з Фондом народонаселення ООН. Дивіться, є карта освітленості міста Харкова. А з іншого боку – карта злочинності, де потерпілими ставали жінки. Закономірність була очевидна: там, де гірше освітлення, більше нападів на жінок. Тож ми подбали про освітлення саме на тих вулицях, де це було конче необхідно.
Гендерний паспорт підсвітив також проблему насильства в сім’ї. Ми створили додаткові денні та екстрені кімнати у Центрі постраждалих від насильства.
«Гендерна політика має системний характер. Я радію, що нова каденція продовжує ці напрацювання»
Нині цей гендерний паспорт діє?
Гендерна політика має системний характер, і я радію, що нова каденція продовжує ці напрацювання. Минулого року розпочали створення нового гендерного паспорта, бо необхідно оновлювати дані кожні три роки. Час минув, і нині знову збирається статистика.
До речі, коли це робилося уперше, ми стикнулися із проблемою: наш Держстат не надає навіть на місцевому рівні гендерну статистику. Нам необхідно було збирати цю інформацію у департаментах і вручну її систематизовувати. Після цього департаменти продовжили збирати гендерно сегреговану статистику. А цього разу, коли почали збирати статистику для оновлення гендерного паспорта, установи дуже швидко підготувалися.
Шкода, що таку статистику не використовують на державному рівні, і Держстат її не збирає, але тим не менше, хоча б на місцевому рівні вона є.
Які ще гендерночутливі ініціативи ви встигли втілити, будучи депутаткою і радницею мера з гендерних питань?
Спочатку я була просто радницею з гендерних питань, потім – штатною радницею із соціальних питань. У мене є системні напрацювання, комплекси програм із гендерних питань та питань сім’ї.
Також я займалася напрямком насильства у сім’ї. За моєї участі спочатку відкрили нічний центр протидії насильству, потім денний і додали екстрені кімнати. Пізніше ми робили просвітницькі заходи з працевлаштування жінок, які постраждали від насильства, їх навчання, мотиваційні сеанси з психологом.
Хотілося також, щоб Харків ставав безбар’єрним містом. Із нашою Академією міського господарства та громадською організацією «Креавіта» ми втілили чимало проєктів у цьому напрямку. Наприклад, таксі для людей з інвалідністю. Тішуся, що воно працює й досі.
«Намагаюся зрозуміти, які є проблеми у містах, дивлячись на них із ракурсу мами з маленькою дитиною»
Наскільки дружній міський простір до мам із маленькими дітьми?
Це дуже влучне питання. Мені є з чим порівняти, бо я переїхала до Дніпра. І тут у десять разів гірше в цьому плані, ніж у Харкові.Порівнюючи, я бачу, що Харків – це супер безбар’єрне місто. Із погляду громадського транспорту, житлових масивів, парків відпочинку…У Харкові чистять узимку сніг у спальних районах на тротуарах. Коли розпочався ремонт внутрішньоквартальних доріг та прибудинкових територій, там уже враховували й норми безбар’єрності. У центрі взагалі немає питань. Ми можемо від міської ради і до Парку Горького пройти, не піднімаючи візок.
Але дуже поширена проблема в усіх містах, зокрема і в Харкові, і в Дніпрі – із житловими умовами. Під’їзди абсолютно не пристосовані для маломобільного населення людей. Немає пандусів і ліфтів. У «хрущовках» жінки змушені на п’ятий поверх тягнути візок! Та й нові забудовники мало чули про норми безбар’єрності.
Якби я була депутаткою міської ради, продовжувала би працювати не лише з міськими програмами, а й із забудовниками. Комунальний міський транспорт намагається дотримуватися норм, але приватні перевізники поки що їх не враховують. Жінці доводиться брати таксі, щоб виїхати до міста, а не бути ув’язненою у спальному районі.
Якими своїми досягненнями ви найбільше пишаєтеся?
Я вважаю, що в мою каденцію найбільшим здобутком стала кімната немовляти у Парку Горького. Бо якщо ти вже виїхала з дитиною з мікрорайону, то знаєш, що є місце, де ти можеш маля погодувати. Такі кімнати популярні в Європі. Я цей проєкт просувала, але тільки зараз розумію, наскільки це зручно. Зручніше за це немає нічого в парку! Поки ти не станеш мамою, не зможеш цього усвідомити.
Читайте також: Дитсадки від роботодавців: як у Молдові хочуть допомогти працюючим батькам
Чи плануєте далі продовжувати свою політичну кар’єру?
Мені складно відповісти. Я в декреті, і можна сказати, що спостерігаю зараз за всім збоку – набираюся досвіду зсередини. Намагаюся зрозуміти, які є проблеми у містах, дивлячись на них із ракурсу мами з маленькою дитиною.
Мене цікавить гендерна політика, громадська діяльність. Думаю, що те, що я зараз бачу, згодом дасть мені розуміння, як допомагати людям.
Аліна Курлович
