«… є люди, які нібито підтримують, але потім кажуть: «Навіщо ця публічність? Що, не змогла промовчати? Ми ж із однієї організації, треба терпіти». У мене навіть виникає паралель із домашнім насиллям, коли родичі стають на бік чоловіка-кривдника й починають морально тиснути на жінку, щоб вона не викликали поліцію або забрала заяву, бо негарно «виносити сор із ізби», – розповіла керівниця громадської організації «Рада жіночих ініціатив» Ольга Неманежина, з якою 50% спілкувалися в рамках кампанії проти насильства щодо політично активних жінок #НеЦінаПолітики/#NotTheCost.
Раніше вона працювала в Кабінеті Міністрів України та РНБО, консультувала комітет із закордонних справ. Нині ж вона є політикинею, бере участь у програмі «Нові лідери», а також очолює громадську організацію «Рада жіночих ініціатив», яка опікується питаннями гендерної рівності.
Наша розмова про те, як ефективно боротися із політичним цькуванням і чому не потрібно боятися говорити про подібні ганебні випадки.
– Ольго, чи доводилося вам у своїй політичній діяльності стикатися із сексизмом, тиском і погрозами?
– Так, доводилося, і на жаль, доволі часто. Ще під час моєї роботи в Кабінеті Міністрів України я пройшла через майже щоденний харасмент і відвертий сексизм. Тоді ще таких термінів не було, і це не вважалося чимось серйозним. Більше того, якщо молода, симпатична дівчина приходила працювати на держслужбу, то її розглядали тільки як сексуальний об’єкт, у якого є ціль або вдало вийти заміж, або знайти собі чоловіка, який буде її забезпечувати. Жінки, які думали, що приходять працювати та будувати свою кар’єру, просто не мали такої можливості! Або-або! Тому я і звільнилася, коли вже було зрозуміло, що далі розвитку не буде, якщо буду залишатися принциповою.
Коли згодом розпочала власну політичну кар’єру, то думала, що все змінилося: нова еліта, ми всі рівні, толерантні, будуємо європейські цінності поваги до кожної статі. Однак виявилося, що так думає лише маленька частина людей. І тут почалося «найцікавіше»: вимоги піти з посади, залякування, приниження, сексизм, наклепи, недоброчесна конкуренція, чорний піар, цькування… При чому такі речі відбуваються достатньо публічно!
Читайте також: Жінко! Твоє місце на кухні, а не в політиці
Оскільки я є керівницею «Ради жіночих ініціатив» та гендерною експерткою, то велика частина моєї роботи якраз полягає в моніторингу рішень всередині партії, в просвітницькій роботі, а також у реагуванні на випадки сексизму, тому деякі чоловіки-партійці не дуже задоволені моєю діяльністю. Часто запитую: «Чому ви кулуарно приймаєте рішення без жіночого представництва? Чи ви вважаєте, що у нас немає компетентних жінок? Чому у нас в черзі на отримання нового досвіду і знань менше жінок? Чому навіть коли жінки присутні, ви спілкуєтесь і приймаєте рішення між собою?» тощо. Тобто я не мовчу, тому, на жаль, стикаюся з агресією або жартами на кшталт «Заміж тобі треба! Була б заміжньою, не казала б таких дурниць і взагалі зараз сиділа б удома й готувала чоловікові вечерю!», «Нумо посміхнись, красуне! Давай, ти подобрішаєш і зробиш мені чаю/кави!». Хоча публічно більшість цих людей за гендерну рівність, але по факту – ні.
– У рамках кампанії #НеЦінаПолітики/#NotTheCost ви розповіли ситуацію, яка виникла всередині однієї з партій. Як так сталося, що жінки почали потерпати від переслідувань із боку однопартійців-чоловіків?
– Почалося все з самого моменту створення «жіночого крила» партії. Тодішній голова політради був категорично проти. На той момент нас підтримали міжнародні партнери, провели велику роботу з керівництвом партії, щоб вони змінили свою думку. Після цього вони пішли на компроміси з нами. Конфлікт було вирішено. І ми почали розвиватися. Подали свої документи на політраду, нас підтримали. І тільки нещодавно виявилося, що хтось знищив усі протоколи, які підтверджували, що за нас проголосували.
Я багато працювала з активними жінками в регіонах, тож мені було зрозуміло, що вони не готові відразу йти в політику та партії, їм потрібні якісь гарантії того, що ця партія або організація буде готова їх захищати, тренувати, буде підтримувати їх у балотуванні. Тож ми почали дуже інтенсивно й глибоко працювати із жінками в різних напрямках. Навчали, як бути місцевими депутатками, як проводити виборчу кампанію, як захищати свої результати, проводити публічні виступи, реалізовували екологічні проекти… А з цього року почали активно розбудовуватися. Прийшов той момент, коли ми зрозуміли, що час створювати обласні організації «Ради Жіночих Ініціатив» – так за півтора місяці виникли сім осередків у регіонах. У відповідь на наш розвиток чомусь виникла агресивна реакція від деяких чоловіків-лідерів партії, які чомусь були не задоволені нашими результатами. Останньою краплею стало те, що я очолила один із партійних комітетів, стала представляти інтереси партії на міжнародний арені, а чоловік, який також хотів обійняти цю посаду, програв.
Відтоді розпочалася брудна кампанія всередині організації. На відкритих майданчиках у Facebook викладали неправдиву інформацію про мене та про членкинь РЖІ, ображали, ставили під сумнів легітимність нашої діяльності, тощо. Фактично вони нас почали атакувати, бо у нас були реальні результати роботи. Навіть не знаю, як це назвати – елементарна заздрість? недоброчесна конкуренція?.. У цьому скандалі активно та відкрито фігурували двоє чоловіків. Потім уже стало зрозуміло, що цим займається група людей. Ми відразу написали скаргу до центральної контрольно-ревізійної комісії та політради, яка розглядає подібні питання. А ще записали відеозвернення до цих органів. Потім скаргу хтось видалив, але ми все продублювали.
– Як зараз розвиваються події? Чи була якась офіційна реакція від керівництва партії?
– Уже минуло понад півтора місяця. Реакції немає. Я в шоці. Особливо, коли на такі ганебні випадки взагалі не реагують та коли просто знищують або видаляють документи. Тобто я не можу навіть прийти на політраду і там виступити, вона не збирається. Єдине, що відбулося, – це всі міжнародні партнери засудили цькування, мали розмови з представниками, які заявили, що «ми дівчат підтримуємо, а цих людей не повинно бути в партії», але фактично нічого не робиться в цьому напрямку.
Читайте також: Депутат Власенко припустився сексистських образ на адресу віце-спікерки Ірини Геращенко
Я не відступлю, буду чекати на рішення контрольно-ревізійної комісії та політради, бо все повинно бути згідно наших внутрішніх законних процедур. І буду публічно про це говорити. Бо якщо я зараз промовчу, то мене просто «з’їдять». Якщо ж партія прийме рішення підтримати своє «жіноче крило», вона стане сильнішою. І в організації навіть будуть переваги на виборах. Тому що тоді все дуже зміниться, тоді в партію більш активно будуть іти жінки, для них буде сигналом, що тут гендерні питання реально розбирають і карають за такі речі. Тобто, важливо дати зрозуміти, що партія дійсно гендерно чутлива, що гендерна політика не лише на словах, що ми даємо дівчатам знання, інструменти, розповідаємо, як іти і з чим іти, в нас є окремі програми й тренінги. І що чоловіки реальними діями це підтримують, а не лише на публічних заходах та перед міжнародними партнерами. Тоді жінки матимуть внутрішній спокій і достеменно знатимуть, що можна спробувати себе на політичній ниві.
Читайте також: «Фемінізм не пройде»: нардепа Мисика вимагають покарати за сексизм
– Чи багато людей серед членкинь і членів партії вас підтримали?
– Хотілося б, щоб більше! Переважно просто зробили вигляд, що нічого не відбувається і спостерігали збоку. Деякі партійці намагаються мене підтримати, але на жаль, більшість не реагує. Тобто з мовчазної згоди кривдники продовжують себе так само поводити і не несуть ніякого покарання за свої дії. Більше того, є навіть люди, які нібито й підтримують, але потім кажуть: «Навіщо ця публічність? Що, не змогла промовчати? Ми ж із однієї організації, треба терпіти». У мене навіть виникає паралель із домашнім насиллям, коли родичі стають на бік чоловіка-кривдника й починають морально тиснути на жінку, щоб вона не викликали поліцію або забрала заяву, бо негарно «виносити сор із ізби».
– Що б ви порадили політикиням, які потерпають від тиску, погроз чи булінгу через свою політичну діяльність? Є якісь найбільш дієві методи реагування й захисту?
– Найголовніше, щоб я порекомендувала, – це миттєво реагувати. Не треба боятися. Страх породжує людську деградацію та знищує гідність. Найбільш дієві методи – це шукати однодумців, консолідуватися жінкам із різних політичних партій та публічно казати про ці проблеми. Чим більше нас, тим менше їх! Треба пам’ятати, що такі негідні люди бояться світла, тому всі їхні вчинки потрібно публічно демонструвати. Я за максимальну публічність. Саме це дасть надію на нові політичні можливості тим жінкам, які сумніваються. Це буде для них сигналом, що їх захистять, що є опора і підтримка. Я знаю, як команда важлива для жінок. Багато спілкуюся з різними жінками в регіонах. Більшості з них не вистачає мотивації й фінального кроку, який вони будуть готові зробити, коли побачать реальні зміни в політичній партійній культурі.
Читайте також: Політичні жарти, за які варто бити по губах
– Колись ви заявили, що українська влада має «чоловiче обличчя», а жiнки з’являються в партiйних списках лише для «обкладинки». Чи є якісь позитивні зрушення у цьому плані, чи все лишається без змін?
– Я можу казати про мої спостереження та відчуття, але по факту будемо бачити вже в 2019 році на парламентських виборах. Зараз Національний Демократичний Інститут робить велику роботу саме по залученню та освіті жінок-політикинь, із чоловіками-лідерами від різних партій теж працюють. Але, на жаль, бачу, що в партійних керівників є більш формальний або популістський підхід. Мовляв, «так-так, ми підтримуємо» перед міжнародними партнерами та на публічних заходах або в інтерв’ю, а насправді, всередині партій деяких активних жінок використовують, вимагаючи «скажи, що в нас все гаразд, і на тому порішаємо». Або ж створюють кишенькові «жіночі крила», які ніяким чином не мають можливостей впливати на важливі рішення всередині партії. Я знаю про що кажу, адже спілкуюся з багатьма жінками з різних партій, тож інколи чую просто страшні речі. Але я вирішила бути сміливою, тож можливо змотивую власним прикладом багатьох політикинь не боятися й казати про ці випадки. Готова максимально їх підтримувати.
Вікторія Кобиляцька, для 50%
