Home Статті Оптимістка, що сильно непокоїться: про книгу Мадлен Олбрайт «Фашизм: засторога»

Оптимістка, що сильно непокоїться: про книгу Мадлен Олбрайт «Фашизм: засторога»

2
356

Від 2016 року до Вебстерового словника онлайн-користувачі найчастіше зверталися, щоби перевірити значення двох слів: «фашизм» і «сюрреалізм». А 2016 рік, нагадаю, це погоджувальний референдум щодо брекзіту і обрання Трампа. Мадлен Олбрайт відверто налякана подіями 2016-го і тим, яке негативне прискорення вони надали взаєминам Америки і Європи, береться осмислити бодай одне з тих слів і практик – «фашизм». Ефект від її роздумів складається дещо сюрреалістичний.

Нині у великій політиці Олбрайт обирає позицію дипломатки-у-відставці, політикині-після-політики – мовляв, сиджу на ранчо, підливаю вазони, читаю малятам лекції з політичної історії і дивлюся, як руйнується світ. Це не єдине лукавство в книжці під назвою «Фашизм: засторога» (українською: Bookchef, 2019) екс-держсекретаря, яка часто-густо виявляла себе в центрі скандалів щодо етнічної або релігійної нетерпимості. Перше, але не останнє. Бо чи не наступним реченням після згадки про ранчо в передмові іде інформація: Олбрайт народилася в Чехословаччині, звідки її єврейська родина емігрувала, щоб врятуватися від Голокосту, на деякий час повернулися на батьківщину, але після встановлення червоного режиму остаточно покинули країну. Тому і про диктатури вона говорить не з позиції політичного аналітика, а з позиції свідка і жертви.

Питання ж перед Олбрайт таке: чому посилюється ідеологічний та політичний розрив між США і ЄС, чому США послідовно відмовляється від міжнародного очільництва та чому все менше людей вірять у демократичні інститути? Для Олбрайт це не три, а одне й те саме питання. А відповідь на нього звучить так: «Дональд Трамп – фашист».

Ні, Олбрайт не називає Трампа фашистом прямо, але робить все, щоби його так назвали читачі. Скажімо, ставить в своїй книжці Трампа в один ряд з дикторами Муссоліні, Гітлером, Сталіним, Франко, Мілошевичем, Уго Чавесом, Ердоганом, Кім Ір Сеном, Путіним, Орбаном (кожному присвячений розділ в її книжці). Фашисти запевняють, що існує просте рішення для складних проблем. Фашисти обирають позу «рятівник нації». Аудиторія фашистів – невдоволенні. Фашисти підривають довіру до ліберальних інституцій. Фашисти приходять до влади через демократичні вибори, щоб знищити демократію зсередини… Антидемократичний – значить, фашистський. Послаблення демократії – значить, початок фашизму. Виглядає як пересмикування, еге ж?

Тактики лідерства – це експертна тема Олбрайт. Її «Фашизм» і береться обмірковувати автократії як глобальну тенденцію сучасного світу. Фашизм не є тут ідеологією, це процес отримання і утримання влади. Якщо демократія – це воля більшості плюс право меншості, то фашизм за версією Олбрайт – право більшості і крапка. Не кожен диктатор – фашист, але кожен фашист – диктатор.

У цій книжці мало виникнути питання про популізм. Олбрайт стверджує, що популізму не притаманна упередженість чи нетерпимість і протиставити популізму можна хіба егалітаризм, а це точно шлях у безодню. На популізм існує соціальний запит, реальність така і з нею треба рахуватися. Так каже Олбрайт, міркуючи про глобалізацію як факт, а не вибір, що спричиняє посилення націоналізмів.

І від популізму – до проблеми жінок в політиці, яка не є в «Фашизмі» провідною, але постійно присутня.

Першій жінці-держсекретарю в історії США Мадлен Олбрайт належить, либонь, найвідоміша фраза щодо участі жінок у великій політиці: «Для жінок, які не підтримують одна одну, є спеціальне місце в пеклі».

Цією реплікою вона висловила довіру Гіларі Клінтон, яку не раз називала найкомпетентнішою з тих, хто балотувався на президентський пост. У розмові про зовнішню політику Трампа Олбрайт не обійшла увагою Терезу Мей і Ангелу Меркель – саме з цими діячками Трамп, відомий своїми мізогінними випадами, мав домовлятися про майбуття Європи і Америки. Європейські очільниці здобули у «Фашизмі» визначення «компетентні, але втомлені політикині» та стали уособленням такої собі Старої Європи.

Відносини США і Європи тут же почали вибудовуватися як залицяння альфи з розбурханим еґо до виснаженої жінки в літах. Компроміс і коаліція – два важелі демократії. Поразка Клінтон не пов’язана з її статтю, вона не зрозуміла суті популізму – сили, з якою вимушена була мати справу. Це думка Олбрайт. Наростання конфлікту ЄС і США – в тому, що Трамп погрожує тим, кого мав би обнімати і навпаки (цитата!).

На піці політичної кар’єри держсекретар Олбрайт не просто підтримувала, а активно просувала доктрину США як маяка свободи і гаранта демократії (розповіді Олбрайт про місію в Північній Кореї, про перемовини з Путіним і Орбаном читаються як комікс «Про Диво-жінку і Вісь Зла»). А є нині президент США, який при кожній нагоді заявляє про корумпованість судів, продажність вільної преси, фальсифікацію виборів.

Це уже не критика, каже Олбрайт, це цілеспрямована дискредитація інституцій демократії. США перестали довіряти, держава стала ненадійним партнером на міжнародній арені, і на цьому тлі постала загроза антиглобалізму і націоналізму (читай – фашизму).

Тенденція світової політики така: з глобалізації отримали вигоду багаті верстви населення, фінансова криза посилила кризу ідентичності, глобалізація знеособлює, а питанням сучасності залишається чітка ідентифікація для кожного. На цьому тлі стають можливими некомпетентні лідери типу Трампа. На цьому тлі набирає сил фашизм.

Олбрайт каже, що уникає песимізму в судженнях: вона є оптимісткою, що сильно непокоїться. Новий відлік пішов: у 2016-у на зміну занепокоєній Європі прийшла занепокоєна Америка. І Олбрайт претендує бути тому уважним свідком.

Ганна Улюра, для 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Ганна Улюра
Більше публікацій Статті