Людино-орієнтований ціннісний підхід — це те, що нині втілюють у життя депутатки місцевих рад. І в них істотно збільшилася кількість роботи після повномасштабного вторгнення. Сьогодні мова піде про кілька важливих напрямків. Це ініціатива, що опікується пошивом форми для військовослужбовиць, робота з пошуку безвісти зниклих та напрацювання чіткого алгоритму підтримки людей, які втратили житло внаслідок бойових дій.
Платформа «Жінки — 50% успіху України» продовжує публікувати матеріали із серії «Вона і війна: як депутатки місцевих рад дають собі раду в умовах повномасштабного вторгнення Росії в Україну». Ми пишемо про політикинь, які згуртувалися і наближають перемогу всіма можливими способами.
Наші співрозмовниці — Ірина Никорак із Києва, Олена Хотенко з Рівного та Юлія Заїка з Чернігова.
Ірина Никорак: Форма має значення
Ірина Никорак — депутатка Київської міської ради. Під час війни вона заснувала волонтерську ініціативу #ArmWomenNow («Озброїмо жінок зараз»). Проєкт має амбітну мету — забезпечити українських бійчинь якісною і функціональною військовою формою.
«Україна наразі має один з найбільших показників кількості жінок військовослужбовиць серед країн членів НАТО. Але стандарту жіночої військової уніформи в нашій армії досі немає. Жінки отримують чоловічий однострій і навіть білизну. Все доводиться підшивати, але більшість навіть такої змоги не мають», — зауважує депутатка.
За її словами, ініціатива #ArmWomenNow розробила жіночі лекала за стандартами НАТО. І зараз військовослужбовиці безкоштовно отримують надійні, зручні та вогнетривкі комплекти жіночої військової форми.
«Бо форма має значення. Ми залучили донати та відшили перші 1000 комплектів, які відразу передали нашим жінкам на передову. І зараз продовжуємо шити і передавати захисницям, яких на передовій більше 8 тисяч. Крім того, команда ArmWomenNow розробила модель тактичної спідньої білизни. Зараз починаємо тестувати її. І вже відшили та передаємо понад 500 комплектів жіночої термобілизни», — розповідає Никорак.
На її думку, для реалізації волонтерських проектів та ініціатив не потрібні жодні регалії чи статус. Однак той факт, що Ірина — депутатка Київської міської ради, неодноразово ставав їй у пригоді.
«Завжди можна залучити когось хто допоможе вирішити конкретну задачу, тим паче в умовах війни. Проте, будучи депутаткою, я маю змогу значно швидше комунікувати з міжнародними партнерами і колегами, доносити їм інформацію про те, що відбувається в Україні, а головне — вчасно отримувати від них необхідну допомогу. В такий спосіб мені разом із командою вдалося забезпечити понад сім тисяч сімей киян та внутрішньо переселених осіб продуктами харчування, засобами гігієни і медичними препаратами. Це десятки тонн продукції. Крім того, у мене є депутатський фонд, який наповнюється зі столичного бюджету. І за допомогою цих коштів я весь час допомагаю людям, які цього найбільше потребують, вирішую ті питання, які вони самотужки не можуть вирішити», — запевнила Ірина Никорак.
Олена Хотенко: Статус депутатки мені дуже допомагає в пошуку зниклих під час війни
Олена Хотенко — депутатка Рівненської міської ради й голова ради громадської організації «Інститут податкових реформ». Вона почала волонтерити з перших днів повномасштабного вторгнення.
Пригадує, що спочатку їй доручили організацію гарячого харчування для військових, тероборони та сил спротиву. Після того, як у травні військові перейшли на самозабезпечення харчуванням, Олена звернула увагу на інший дуже важливий шмат роботи. Ідеться про допомогу родичам безвісти зниклих.
«Почала розбиратися в цій непростій темі, з’ясовувати деталі. Зрештою, знайшла потрібні алгоритми, необхідні документи. Їздила до Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, зверталася у Міністерство реінтеграції тимчасово окупованих територій України, співпрацювала у цих питаннях із Рівненською ОВА. В результаті я допомогла в одному зверненні, і після цього спрацював ефект «сарафанного радіо» — до мене почали знову й знову звертатися з такими питаннями», — каже депутатка.
Зараз за допомогою депутатських запитів та звернень вона займається пошуком зниклих під час війни.
«На такі запити реагують і надають відповіді — цей інструмент дуже допомагає. Оскільки до повномасштабного вторгнення я опікувалася питаннями ветеранів, учасників бойових дій, то до мене спочатку саме як до депутатки зверталися родичі військових, які втратили зв’язок із близькими людьми. Але з часом ця діяльність перейшла на інший рівень — мене призначили регіональною координаторкою Уповановаженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин у Рівненській області. І зараз статус депутатки в цьому дуже допомагає», — зізнається Олена Хотенко.
Юлія Заїка: Люди залишаються на вулиці сам на сам зі своєю бідою
Юлія Заїка — керівниця депутатської групи з гендерних питань «Рівні можливості» у Чернігівській обласній раді. Після повномасштабного вторгнення депутатка активно займається питаннями гуманітарної допомоги постраждалим унаслідок російської агресії та відбудови Чернігова і приміських сіл.
Будинок Юлії теж зазнав пошкоджень. Каже, що не могла туди заходити впродовж місяця після того, як усе сталося.
«Це вже просто зовсім інший простір, інша обстановка. Психологічно це дуже важко. Авіабомба впала за 25 метрів від нас. Будинок новий, ми самі його будували, і тільки рік минув, як заїхали туди жити. А зараз у нас ні вікон, ні дверей. Ремонтуємо самотужки, при тому що в нас не було джерел доходу абсолютно, бо ми з чоловіком волонтерили. Але я хочу сказати, що які б там кадри не показували по телевізору, в реальності відчути й проїхатися цими всіма руїнами — це не просто страшно, це дуже страшно», — констатує Юлія Заїка.
Вона пригадує, як 27 лютого значна частина міста і області залишилася без води, світла, газу і практично без зв’язку. Надавати допомогу людям у таких умовах було дуже складно.
«Активізувалися волонтерські рухи, але це було більше схоже на броунівський рух. Постійні обстріли й бомбардування, ризики просто величезні, і через те, що не було чіткої координації й структурованості, волонтерство не давало того результату, який би міг бути. Органи виконавчої влади теж не давали з цим ради. Так, голова ОВА реагував на мої звернення і брав слухавку протягом 20 секунд, а ось його підлеглі, координатори певних напрямків могли по 2-3 дні не брати слухавки», — пригадує депутатка.
Наразі Юлія Заїка залучає допомогу іноземних партнерів та благодійних фондів для того, щоб допомагати відбудовувати регіон. Вона обурюється, що досі немає чіткого, людиноорієнтованого алгоритму, як можна подати заяви про зруйновані оселі.
«Частина будинків повністю зруйнована, люди втратили все, у них немає засобів комунікації, засобів зв’язку. Хтось виїхав, хтось не знає, куди звертатися. Деякі люди по дві доби стояли в чергах у поліції або у відділ звернень для того, щоб подати заяву про руйнування житла. Звісно, можна сказати, що не подав заяву — це твоя проблема, але ж це питання і до депутатів, і до органів виконавчої влади: а навіщо тоді всі вони, якщо нікому нецікаво шукати і знаходити рішення, які максимально допоможуть людям», — наголошує Юлія Заїка.
За її словами, нині дуже бракує фахівців, які б робили оцінку пошкоджень інфраструктурних об’єктів, а що вже говорити про квартири або про приватний сектор.
«Звісно, ми розуміємо, що на державне відшкодування можна очікувати, коли закінчиться війна. А коли вона закінчиться — невідомо. Тим часом люди залишаються на вулиці сам на сам зі своєю бідою», — каже депутатка.
Вікторія Кобиляцька
