Головна Колонки Продовжуючи українські традиції жіночої звитяги та героїзму

Продовжуючи українські традиції жіночої звитяги та героїзму

5
418
Роза Туманова

Дивлюся, що багатьом жінкам не сподобалася новина Міністерства оборони, яке розширило перелік спеціальностей та професій, що передбачає взяття жінок на військовий облік, як військовозобовʼязаних. Про це йдеться в наказі міністерства №313, ухваленому 11 жовтня 2021 року, документ набрав чинності 17 грудня.

Не хвилюйтеся, українські чоловіки теж не суцільно герої. І найчастіше відверто не раділи перспективі йти воювати. Просто пригадую 2014 рік, коли Московія окупувала наш Крим, а потім перейшла хижацько відкушувати наші східні землі. Мені в той час було соромно за таких чоловіків, які радилися між собою, як уникнути участі у війні. Таке довелося за іронією долі спостерігати в лікарняних чергах, чи навіть просто на вулиці. І так, я вважаю, що кожен і кожна, хто має здоров’я і є громадянином або громадянкою цієї країни, зобов’язані захищати рідну землю в час війни, незалежно від статі. Не скиглити, не нити, не перекладати відповідальність, а захищати. Особливо, коли війна йде вже восьмий рік, коли ми не знаємо, який буде наступний крок імперської Росії. 

Ще в 2014 році можна було спостерігати, що жінок відверто неохоче брали на російсько-українську війну. Але вони вони все одно пробивалися і воювали, як і в свій час національно-визвольних змагань українські героїні — Олена Степанів, Ольга Басараб, Галина Дидик, Галина Кузьменко, Одарка Гусак, Ярослава Стецько, Катерина Зарицька, Софія Галечко, Ганна Дмитерко…

Потрібно відзначити, що в Україні 74 жінки отримали відзнаку «Хрест бойової заслуги» (Ніл Хасевич вважав її орденом «УПА») із присвоєнням лицарського титулу.

В російсько-українській війні ми втратили вже 20 українських воячок. Щоправда, чомусь жодна не удостоєна Героїні на державному рівні. 

Тобто наразі в новітній війні з Росією в нас цілком таки собі логічно продовжуються традиції жіночої звитяги та героїзму.

Читайте також: Два законопроєкти про рівність в українській армії

І так, я не бачу нічого нелогічного в тому, щоб військовозобов’язаними були і чоловіки, і жінки. Не говорити, що «оце Зеленський хай і йде», чи «хай мужики воюють, то ж мужське діло», знецінюючи себе саму через призму стереотипності до статі.

А от і ні! Збереження кордонів своєї держави — справа кожного повнолітнього і кожної повнолітньої в цій країні, якщо йде війна. В мирний час — розбудовувати, у воєнний — воювати, якщо потрібно.

І хоч я жінка, і могла легко ухилятися від подібного військового зобов’язання, бо я ж тоді була, до того ж, двічі матір, пробувала пробиватися у військо в Нових Санжарах у 2017 році. Відчувала, що маю піти на війну, так само гостро це відчувала, як раніше в дні боротьби на Революції Гідності. 

Мене тоді навіть у військкоматі приймати не хотіли. Бо жінка. І це попри вже розширений список посад для жінок на війні, який працював більше на папері. Пригадую, як кумедно тоді було, коли мене намагалися налякати важким бронежелетом та берцями, бо я маленька і худенька. І «може доведеться бути не в тилу». Згодом я дізналася, що я єдина жінка з Новосанжарського району в 36 тисяч населення, яка добровільно хотіла піти захищати свою країну. Та й то місія була нездійсненна. Боялися командири брати на свою відповідальність смерті жінок, бо чомусь то людям трагічніше, хоч смерть трагічна однаково для всіх. Майже не говорю про те, скільки мені казали, що я ж мати, що я якась там «ваза» і ще багато якої маячні від пересічних громадян. Мов чоловіки, які воювали, жоден не мав своїх дітей. Хоч якраз для їхнього майбутнього та щоб захистити його, на війну і йдуть. Та як різко міняються акценти, коли ти жінка. 

Щоправда, тоді мені взялися допогти вище, але на заваді стало якраз… моє материнство. Виявилося, що діти лише мої, бо якщо чоловік хотів піти на війну, але його не взяли через поганий зір, то він мені прямо так і сказав: якщо я не йду, то і ти не йдеш. Не підтримали тоді мене й родичі. Пригадую, як мені було гірко, і я зробила собі власний марш-кидок у 15 кілометрів. Довго це переживала. 

Читайте також: «Це тьотя?»: як руйнувати стереотипи про жінок у ЗСУ

І от минають роки, я бачу, що українські воячки теж вже більш видимі, вітають також не лише захисників, а й захисниць. Бо рівні права та можливості — це і воювати за рідну країну, якщо того вимагає час.

І я була б готова йти негайно на війну, якби була загальна національна мобілізація. Тільки б із дітьми хтось із батьків міг посидіти на той час. Хоч сумніваюся в тому, бо я ставила їм такі питання свого часу. Можливо, держава теж щось придумає в цьому ракурсі? Куди подіти дітей, якщо мама й тато на війні?

Головне, щоб подібна державна ініціатива не закінчилася на рівні зайвих папірців та головного болю, без відповідного військового навчання жінок, а просто черговою формальністю, щоб  таким дешевим чином спробувати навіяти страху окупантові перед можливим наступом.

P.S.

На фото я у військовій формі, бо була членкинею формування з охорони громадського порядку «Новосанжарської Самооборони Майдану», в якій потім патрулювала з поліцейськими.

Роза Туманова

Більше публікацій
Більше публікацій Роза Туманова
Більше публікацій Колонки