Про розширення прав та можливостей жінок у державному управлінні України говорили нещодавно в Inveria Flow Space. Учасники та учасниці відкритої дискусії порушили питання недостатнього представлення жінок у державному управлінні та поділилися особистими історіями боротьби, викликів і прориву. Також лунали поради для дівчат і жінок, які прагнуть активно брати участь у прийнятті рішень на місцевому та національному рівнях. Громадський простір записав важливі тези з виступів:
Ольга Бєлькова, народна депутатка України, заступниця голови Комітету з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки:
“Я в політиці — через квоту. Це реальність. У 2012 році я відчула, що була обрана партійним лідером, тепер мером Кличком, тому що мала три університетські освіти, включно з Гарвардською, тому що я працювала з фахівцями IT, тому що я розумілася на інноваціях, тому що мала потужні зв’язки у бізнесі та політиці… Але реальність інша. Все це вартісні частини мого досвіду, які говорять про те, ким я є. Але знадобився один конкретний чоловік із його політичною волею, аби прийняти рішення про те, щоб його партія “Удар” мала представництво, принаймні, 25% жінок у своєму списку.
Ти все ще повинна мати три університетські освіти, ти все ще маєш дуже важко працювати, але поки більше чоловіків не будуть робити правильні рішення — до речі, чоловіків та жінок включно, ті, хто вже представляють країну на політичному рівні, — не буде можливості змінити ситуацію, яка є зараз. Потрібна політична воля…
10% жінок у парламенті представляють більшість населення: наскільки це дивно виглядає? Зараз я частина 10% — якщо поглянути на статистику, то це виглядає майже як статистичне відхилення. Це справді дивно. І я вдячна, що піднімаються дискусії, особливо між виборами — тому що це шлях поінформувати політичну еліту про те, що вони мають щось змінити”.
Ганна Вронська, Суддя Верховного Суду України:
“Ситуація у судовій гілці влади, мабуть, така ж. Вона не така погана, але причини такої нерівності, мабуть, однакові — у нас спільна історія Радянського Союзу, ми маємо стереотип “працююча мати”. У судовій владі були впроваджені дуже добрі привілеї для жінок, але у той же час жінки не мали достатньо можливостей працювати, якщо вони мають дітей, сім’ї. Зараз ситуація змінюється, і ми маємо про це говорити. За моїми відчуттями, жінки, які займають передові позиції — не є загальним показником. Скоріше, це відбувається через особистий характер кожної з них. Можливо, ми маємо лідерські якості, є більш ефективними, але це не є загальним представництвом всієї країни”.
Маркус Бранд, керівник команди Демократичне врядування ПРООН Україна:
“Цілі, які стосуються України — досягнути представництва 30% жінок у парламенті, так само, як і в уряді до 2030. І якщо поглянути на теперішнє представництво, то запитуєш себе: “Скільки у наступні 10 років у нас буде виборів, скільки разів ми зможемо це протестувати, і як Україна та інші країни зможуть досягнути цілі? Особливо, якщо поглянути глибше на ситуацію, це стає напрочуд цікавим. Адже 10-12% жінок ми маємо у парламенті чи уряді, але якщо подивитися на нижчі ради у державній системі, на міські, обласні, сільські, тоді бачиш щось дуже цікаве. У сільських радах є практично паритет, насправді, жінки там представлені більшістю, але чим вище ми просуваємося, то показник зменшується. У міських радах ви все ще маєте приблизно 18%, в обласних радах це 15% , і далі показник спадає, чим вище ми йдемо. Це не про те, що жінки не хочуть брати участі, або не є професійними та здібними до таких речей, це вже не є предметом серйозних дискусій.
Саме тому дуже важливо говорити про це зараз, тому що національні цілі можуть бути досягненні, можливо, через квоти. Але тільки квот не може бути достатньо, ми також потребуємо змін у політичній культурі, і це дуже сходиться з іншою Ціллю сталого розвитку — номер 16, про створення ефективних, підзвітних та прозорих інституцій і про повну участь у процесах прийняття рішень усіх представників суспільства. Цього не можна досягнути, поки не повністю досягнено рівності жінок.
Габріела Бауманн, керівниця Представництва Фонду Кондрада Аденауера в Україні (м. Київ):
“Я рада можливості підтримати цю конференцію, тому що дуже важливо промотувати вплив жінок через нетворкінг, події, конференції, як ця. Я дуже щаслива говорити про те, як залучити більше жінок до політики та прийняття рішень.
Якщо ми говоримо про Білорусь, гадаю, ми маємо досить високий показник жінок у парламенті, але це нічого не говорить про демократію та про рівність, чи про те, як жінки можуть працювати в парламенті і політиці. Це більше про пострадянську політичну культуру, коли жінки, насправді, не мають шансу щось зробити в парламенті. Щодо Німеччини, то є ще багато речей, які потрібно зробити, є багато опору, і жінки все ще повинні боротися. Навіть після 50 років, коли був жіночий рух у Німеччині, ми все ще маємо боротися за те, щоб мати те, що ти хочеш, що тобі належить”.
Анніка Вайдеманн, заступниця Голови Представництва ЄС в Україні:
“Це те, що відбувається підсвідомо в нас, і це дуже складно змінити. Це складно змінити на індивідуальному рівні та на рівні організацій. Що робити, коли важко це в собі змінити? Принаймні, коли ми свідомі цього, це вже хороший початок. Але що ще? Що було зроблено, до прикладу, в США в симфонічних оркестрах в 70-х роках, де було менше ніж 10% жінок. І це не тому, що вони грали гірше. Тож було прийнято рішення робити прослуховування за завісою. А потім (о, сюрприз!), кількість жінок у цих оркестрах зросла до 40%. Не через квоти, а просто через такий покращений процес”.
Хелен Фейзі, заступниця Голови Місії Посольства Великої Британії в Україні:
“Навіть якщо жінок у Верховній Раді недостатньо, а проте українські жінки дуже залучені в політичні процеси, хоч і не роблять це на цих позиціях. Я була дуже вражена кількістю жінок, яких я зустріла, які представляють громадянське суспільство, медіа, працюють в міністерствах, парламенті, і також якістю роботи, яку вони виконують тут”.
Оксана Хомей, фахівчиня з питань управління знаннями та інноваціями проекту Програми Розвитку ООН в Україні «Громадянське суспільство задля розвитку демократії та прав людини в Україні»:
“Сьогоднішній захід присвячений тому, як ми можемо надихнути і підтримати жінок йти в політику. І не лише на національному рівні, а також на локальному. На сьогодні в Україні лише 12,5% жінок у парламенті. Ця цифра є дуже маленька, порівняно навіть з країнами арабського світу. І якщо на рівні сільських та селищних рад рівень кількості жінок значно більший, то чим ближче до верхівок влади, чим більше боротьби за фінансові ресурси, тим жінок на топ-позиціях стає менше. Захід присвячений тому, щоб підняти питання не лише про те, яким чином заохотити жінок йти у політику, але й те, яким чином посприяти більшій репрезентативності жінок на топ-посадах в органах державної влади. У зв’язку з реформою державної служби, це питання набуває надзвичайно вагомого значення.
Одна з Цілей сталого розвитку під номером 5 — гендерна рівність. Для того, щоб досягнути порядку денного 2030 року для України, уряд у співпраці з громадянським суспільством повинні зробити максимум для того, щоб більше жінок, дівчат скористалися можливостями мати вплив на прийняття рішень та вироблення політики у своїх громадах, що дуже важливо у зв’язку з децентралізацією, а також на обласному рівні та національному”.
Модератор дискусії Василь Бабич, керівник відділу міжнародних відносин РПР:
“Важливо розуміти три речі, які повинні сприяти жіночому лідерству і кращому представництву і в органах влади, і в політиці. Найперше — це, звичайно, зміна політичної культури. І тут дуже важливо, що всі сьогоднішні три партнери (організатори події) задають тренд в тому, що має бути рівний доступ і до політики, і до державної служби, незалежно від гендерної приналежності. Звичайно, і в політиці, і на державній службі, в ідеальному суспільстві, залучаються саме професіонали.
Але історія показує те, що фактично існувала ситуація нерівності останні кілька тисячоліть. І лише останні сто років, завдяки різним суспільно-політичним рухам, жінки здобули право і в освіті, і в бізнесі, і в політиці, і на державній службі обіймати посади і бути представленими.
Є різні дослідження, які показують те, що колективи, які мають збалансований склад і чоловіків, і жінок працюють краще і більш ефективно. Наша проблема сьогодні — це те, що, наприклад, у парламенті представлено трохи більше 11% жінок. Чи це відповідає гендерному складу України? Очевидно, що ні. Чи можемо ми змусити жінок активніше брати участь у політиці? Я теж переконаний, що ні. Але, принаймні, такі умови мають бути створені громадянським суспільством через різні освітні можливості.
Так само наші спікер(к)и згадували, що на державній службі, наприклад, в Міністерстві регіонального розвитку запроваджуються окремі механізми, Кодекс рівних можливостей, де можуть розглядатися питання не тільки конфлікту інтересів, але й питання ділової етики. Це дуже важливо.
Хоча Україна і є певним законодавчим чемпіоном з питань рівності чоловіків і жінок, рівного доступу до освіти, до політики, до державної служби, але, фактично, потрібна зміна політичної культури. І врахування фактору, що ми раніше були в нерівних умовах. Громадянським суспільством повинні бути сформовані певні елементи позитивної допомоги жінкам на рівні освіти, відкриття можливостей, менторства, можливо, навіть на рівні державної політики в реформі державної служби”.
Матеріал підготували Любов Єремічева та Віталій Ніщименко,
