На виборах – 2020 на посади депутатів місцевих рад балотувалися понад 20 кандидатів, що належать до ромської спільноти, серед них було шість жінок. Цей показник набагато вищий у порівнянні з усіма попередніми виборами в Україні, ідеться у звіті моніторингової групи Національного демократичного інституту. Монітори також відзначили, що кандидати і кандидатки від ромської спільноти не належали до однієї партії або руху, а входили до виборчих списків кількох партій.
Із шести жінок-ромок, які кандидували на місцевих виборах, ми змогли зв’язатися із трьома. Якими були мотиви цих жінок, як поставилися до цього в громаді та родині, якою була виборча кампанія, розповідають Юлія Андрейченко з Прилук, Світлана Адам із Ужгорода та Марина Бублик із Ніжина.
Юлія Андрейченко: «Замість того, щоб підтримати нас, роми за тисячу гривень агітували людей за іншу партію»
Висувалася до Прилуцької міської ради, Чернігівщина, від партії «Громадсько-політична платформа Надії Савченко». Сім’я – це чоловік Богдан, голова ГО «Правозахист «Зор» (у перекладі з ромської – сила), а також двоє синів: Назарій – студент ІІ курсу педагогічного коледжу та Гліб – навчається у 8 класі середньої школи.
Юлія розповідає, що громадську діяльність розпочала через несправедливість щодо дітей, які вчилися у місцевій школі.
«У нашій ЗОШ № 10 був інцидент, а саме з приводу дітей ромської національності – мова йшла про недобір учнів у 10 клас, а в самому класі по списку було шість учнів-ромів. На сесії міськвиконкому, коли розглядалося питання фінансування, мер міста Ольга Попенко зауважила – цитую: «Кому гроші виділять – циганам!?». Директор школи запропонував долучитись до скарги, що ми і зробили – написали громадське звернення про дискримінацію за національною ознакою, і після цього відкриття 10 класу профінансували. Тоді ця подія підштовхнула нас на відкриття правозахисної громадської організації», – розповідає Юлія Андрейченко.
Про утиски на виборах Юлія говорить так: «Коли ми проводили агітацію, люди тицяли пальцями: «Це що, Надія Савченко привезла із Америки нігера?», «Що, цигани будуть у нашій владі?», «Що ж вони зроблять, коли прийдуть до влади?». Це стосувалося ромської нації загалом і напряму нас».
Чоловік Юлії має юридичну освіту, він також балотувався на цих виборах.
За словами кандидатки, кампанію можна охарактеризувати як долання перешкоди за перешкодою. Вона розповідає, що уночі невідомі заклеювали їхні листівки, а одна з партій намовила ромів агітувати проти неї та її чоловіка.
«Замість того щоб підтримати нас, вони агітували людей за іншу партію за 1000 гривень», – згадує Юлія.
У передвиборній програмі Юлії та її чоловіка була зокрема і боротьба з наркоторговцями.
«І до виборів, і під час виборів приходили смски з погрозами, мовляв: маєте свої сім’ї, призупиніться трохи», – згадує вона.
Партія Надії Савченко до міськради не пройшла, відповідно і Богдан з Юлією теж. Тепер кандидатка згадує, заради чого мала намір туди потрапити.
«Мріяла навести порядок у мікрорайоні, де ми з родиною проживаємо 19 років. Аварійний міст – це єдине сполучення мікрорайону з містом. Це в’їзд у місто з траси Київ-Суми, тут за день проїжджають тисячі автівок, а ще ходять пішоходи – це і діти до школи, пенсіонери до магазину і мами з дитячими візочками. Тротуар пошкоджено – обваливсь, поручні хитаються. Люди змушені йти по проїжджій частині!», – констатує вона.
І пояснює: мікрорайон не в центрі, окраїна, міська влада на нього уваги не звертає.
На питання, чи через п’ять років вона збирається балотуватися, відповідає ствердно: «Моя відповідь – так! Я буду боротися за своє місто! Я хочу допомагати людям, які у мене вірять! Мої діти заслуговують на краще життя та ставлення до їхньої нації, і я все роблю, щоб моя родина була шанованою людьми».
Світлана Адам: Бути депутаткою – це ніяк не суперечить ромським традиціям
Висувалася до Ужгородської міської ради від ВО «Батьківщина». Голова Громадської організації Товариство циган Закарпаття «Рома», юристка.
Одружена, має двох доньок 17 і 32 років.
Світлана розповідає, що її батько був депутатом двох каденцій.
«Тому я добре знаю цю справу. Вже близько 25 років є громадською діячкою. Після смерті батька стала головою громадської організації. Знаючи всю проблематику нашого міста та всі невирішені питання місцевих ромів, я вирішила балотуватися до міської ради», – каже вона.
І відзначає, що серед депутатів Ужгородської міськради, ще не було жодної ромської жінки.
«Але це ніяк не суперечить ромським законам чи традиціям. Тим більше, що моя бабуся була головним «секретарем» ромів в Ужгороді – це матір мого батька, який потім був обраний бароном Закарпатської області», – розповідає Світлана Адам.
Рідні та близькі підтримували її та допомагали в агітації, проте до ради вона не пройшла.
«Те, що я не пройшла до міської ради, не обурює – для мандату не вистачило голосів, хоча моя партія була лідером в Ужгороді. Нічого страшного в цьому не бачу, оскільки наша організація продовжує працювати і допомагати ромам. Ми завжди готові до діалогу з міським головою та до співпраці. Все ще попереду», – переконана Світлана.
Марина Бублик: «Я балотувалася, щоб показати своїй громаді, якою має бути сучасна ромська жінка»
Висувалася до Ніжинської міської ради, Чернігівщина, від партії «За майбутнє». Одружена, виховує сина.
Юристка, голова ніжинської Громадської організації жіночої асоціації ромів «Зор», працює консультанткою проєкту «Захист прав національних меншин, в тому числі ромів, та мов меншин в Україні» при Раді Європи у групі з кодифікації ромської мови.
«У Ніжині потрібно створити реабілітаційний центр для жінок, які потерпають від домашнього насильства. Гендерна рівність – це інструмент для вирішення багатьох проблем на місцевому, регіональному та державному рівнях. Жіночий голос має бути почутим», – стверджує Марина.
Це вже її друга спроба стати депутаткою.
«Я балотувалася, щоб показати своїй громаді, якою має бути сучасна ромська жінка. Показати їм, наскільки це важливо, адже ми стикаємося із соціальною дискримінацією, скрізь – у школі, в комунальній сфері, соціальних центрах. Влада нерідко не те що не розуміє проблеми ромок, а й не бачить ромів взагалі. Тож я пішла, щоб бути місточком між громадою і владою, щоб налагодити контакт», – пояснює Марина свою мотивацію.
На жаль, вона в раду не пройшла, проте переконана, що тепер має допомагати людям навіть без депутатського статусу.
«Не вистачило кількох голосів, але ж люди за мене голосували, віддали свій голос – тому я вважаю, що повинна допомагати їм навіть без депутатського посвідчення. Тим паче, що мером міста став Олександр Кодола, який балотувався від нашої партії «За майбутнє». Він підтримував ромів, надавав різну допомогу. Підтримував мене на виборах», – розповідає вона.
Згадуючи кампанію, Марина каже, що люди сприймали її кандидування досить позитивно, що обійшла свою дільницю своїми ногами і скрізь залишала контакти – як учили у політичній школі громадського радника від Міжнародного фонду «Відродження».
А на запитання, наскільки важко ромській жінці іти в політику, відповідає відверто:
«Я скажу, що й простій українці це важко зробити – бо є й багато побутових проблем, і заважають стереотипи сприйняття. А для ромської жінки це ще важче», – констатує вона.
Під час виборів кандидатка багато стикалася із кібербулінгом. Приміром, на одному ніжинському сайті, який має понад 20 тисяч підписників, було чимало принизливих коментарів. Для прикладу: «У Кодоли в команді є всі, навіть цигани».
Проте, як розповідає кандидатка, їй навіть нічого не довелося відповідати кривдниці самій:
«На мій захист стало багато людей і почали ту жінку, яка це написала, ставити на місце»
Частина образливиих коментарів на її адресу стосувалася того, що, мовляв, роми загалом неосвічені: «Їм відповіли, що у мене дві вищі освіти, з них одна юридична, то вже й почалися вибачення і смайлики».
Марина каже, що всю кампанію її підтримували Ірина Суслова, лідерка Жіночого руху партії «За майбутнє», та Зола Кондур, віце-президентка Ромського жіночого фонду «Чіріклі».
«Зола завжди за те, щоб ромські жінки були активістками, щоб витягували тих ромських жінок, які «закриті» і дискриміновані у своїх домах, де просто підростають, живуть і виходять заміж, для того щоб бути, вибачте на слові, «інкубаторами» для своїх чоловіків. Тому Зола також за те, щоб ромські жінки не боялися, а входили у співпрацю з українськими жінками», – розповідає кандидатка.
Але головну підтримку під час виборів Марині надала її родина.
«Мій чоловік – напівром: батько – українець, а мама – ромка. Допомагав із дитиною, поки я їздила спілкуватися з народом. Підтримували і його дідусь, і бабуся. Реальні 24/7, за що я їм дуже вдячна».
Роман Кабачій, для 50%
