За матеріалами Громадського радіо.
Українська урядова делегація представила у Женеві звіт від неурядових організацій щодо дискримінації жінок в Україні для комітету ООН з питань протидії дискримінації жінок.
Директорка ГО “Інсайт” Олена Шевченко розповіла, чому існують урядовий і неурядові звіти та чим вони відрізняються.
“Тут треба розуміти яка структура ООН. Є декілька конвенцій, які Україна ратифікувала. Одна із них – конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації та насильства щодо жінок. Україна має проходити кожен цикл і надавати звіт щодо виконання статей конвенції, яких є 16. Тобто, кожні п’ять років держава проходить через цей процес і має надати звіт. А громадські організації мають змогу подати так звані тіньові звіти і також висвітлити ту ситуацію, яку вони хочуть показати з іншого боку”, – сказала вона.
Цього року було аж 15 тіньових звітів, що на її думку, дуже добре, адже багато громадських організацій подавали звіти по різним темам. Деякі з них були більш загальні та консолідовані, а інші організації подавали звіти по окремим групам.
За її словами, і урядовий, і тіньові звіти справили добре враження на комітет ООН.
Олена Шевченко: «Думаю, що вони багато чого дізналися, тому що тіньові звіти надають дуже гарну картину. Вони показують ситуацію і щодо сільських жінок, і щодо політичної репрезентації жінок в Україні, і ситуацію із домашнім та сексуальним насильствами, також ситуацію по різних групах жінок (ті, що живуть з ВІЛ, секс-працівниці, ЛГБТ та інші). Держава також звітувалася по дуже багатьом напрямкам, але звіт держави відрізнявся від тієї картини, що давали громадські організації», – зазначила Шевченко.
Вона також поділилася думкою, у чому ключові відмінності урядового й тіньового звітів.
“Я можу лише казати своє суб’єктивне відчуття. Загалом урядова делегація не зовсім розуміє ті питання, які ставили члени комітету. Наприклад, члени комітету дуже добре розуміють що таке сексизм, гендерна рівність, а урядова делегація не зовсім розуміється на цих питаннях. Там було декілька цікавих моментів щодо політичної репрезентації і щодо мирного процесу загалом та мінським домовленостям. Зокрема, було питання, чому так мало жінок залучено. І відповідь сказати, що у них є Ірина Геращенко. Мабуть, так виглядає, що якщо у них є така жінка, то все із рівністю добре”, – сказала директорка ГО “Інсайт”.
Своїми враженнями від українського звіту поділилися й Лариса Кобелянська, голова Громадської гендерної ради при міжфракційному об’єднанні «За рівні можливості».
“Україна звітує кожних чотири роки. І вона не стільки звітує по виконанню кожної статті, скільки по виконанню тих зауважень, які на попередньому слуханні їй висунув комітет”, – розповіла вона.
Як сказала Кобелянська, чотири року тому Україні висували зауваження, які, фактично, формуються із тіньових звітів, які є основою для відстеження змін, якими переймається комітет. За її словами, чотири роки тому комітет вказував на необхідність чіткого законодавчого визначення поняття дискримінації, приведення його у відповідність до стандартів конвенції і національного законодавства, приведення у відповідність до міжнародних стандартів і норм інших законодавчих актів.
“Якщо говорити по окремих сферах, то протягом останніх десятиліть комітет хвилює питання низького представництва жінок у політичному житті і владних структурах, питання доступу жінок до розподілу ресурсів і фінансів та забезпечення прав вразливих груп жінок. Крім того, це стосується механізму захисту прав жінок, державного управління гендерною політикою і механізмів надання реальної допомоги жертвам всіх форм насильства щодо жінок” – зазначила голова Громадської гендерної ради.
Журналісти запитали людей на Хрещатику про трудову дискримінацію жінок в Україні, і більшість з них відповіли, що не стикалися із такими проявами. Кобелянська не вважає дивним такий результат, так як “всі ми родом із тієї системи, яка вчила людину задовольнятися тим, що є, вірити у те, що їй суспільство надає усі можливості, не скаржитися ні на що і не вчила бачити можливості реалізації своїх прав”.
Крім того, в Женеві згадали неприйнятий Україною закон щодо домашнього насильства, який потрібно було прийняти для ратифікації Стамбульської конвенції, звідки вилучили поняття гендер.
“Конвенція – це не лише формальна норма, яка вимагає звітування. Це дух і політична воля уряду досягати певних цілей, орієнтованість суспільства на певні цінності. Якщо говорити про Стамбульську конвенцію, зобов’язання ратифікувати яку Україна взяла на себе ще у 2011 році, підписавши її, вона спрямована на запобігання домашньому насильству і всіх видів гендерно-орієнтованого насильства. І я дуже хотіла би подивитися якими словосполученнями наші законодавці замінять ці положення конвенції, не змінивши її змісту і духу”, – підкреслила Кобелянська.
