Відкритий лист, підписаний французькою актрисою Катрін Деньов та ще 100 жінками, опублікований у французькій газеті Le Monde 9 січня, насупереки колективному «порушникові мовчання», збурив громадськість у всьому світі. Медіа перекладають і поширюють текст листа, а користувачі соціальних мереж швидко підхопили тему, зробивши її популярною.
Серед хору безлічі голосів, що відверто розповідали та засуджували сексуальні домагання з боку чоловіків, у межах кампанії #MeToo або її французького еквіваленту #BalanceTonPorc, лист прозвучав справжнім викликом.
Чимало користувачів соціальних мереж зраділи критиці «полювання на відьом», викриттю ненависті до чоловіків та засудження чоловічих «правил гри». У листі побачили своєрідну «французьку» відповідь голлівудській хвилі звинувачень і переслідувань.
Чи дійсно позиція Катрін Деньов та інших підписанток листа є «французькою відповіддю американкам» та чи все так однозначно зі сприйняттям сексуальних домагань у Франції — розбиралося Громадське.
«Вороги сексуальної свободи»: хто та чому ініціював лист?
Катрін Деньов є, безперечно, «обличчям» цього листа, а надто поза межами Франції, але справжньою ініціаторкою її підпису під листом була 69-річна французька письменниця Катрін Мілле — авторка скандально відомого автобіографічного роману «Сексуальне життя Катрін М» (2001).
Роман, що розійшовся 700 тисячами екземплярів у Франції і перекладений на 33 мови світу, розповідає про сукупність сексуальних авантюр авторки впродовж життя. Це відверто лібертинський роман, але, на відміну від текстів де Сада чи де Лакло, написаний жінкою. Без зайвого моралізаторства Катрін Мілле розповідає про численних та нерідко анонімних сексуальних партнерів.
Видається, саме страх прокинутися у світі, де є «ненависть до чоловіків та сексуальності» (цитата з відкритого листа), де немає флірту, немає гри, протистояння поміж статями, і мотивував авторок листа набагато більше, ніж байдужість до жертв сексуального насилля чи солідарність з чоловіками, які внаслідок кампанії #MeToo опинилися під прицілом усесвітнього суспільного осуду.
Саме ностальгія за світом, де є місце «наполегливому чи незграбному залицянню» з боку чоловіків, підштовхнула авторок виступити з критикою, за їхніми власними словами, «ворогів сексуальної свободи», «релігійних фанатиків» та «найгірших реакціонерів» у дедалі більш асексуальному та «пуританському» світі.
Акцент на сексуальній свободі у випадку, коли йдеться про звичайний захист жінок від насилля в акції #MeToo, може видатися щонайменше дивним або навіть неполіткоректним.
Але він не є випадковим. Авторки листа не захищають право чоловіків ґвалтувати чи зловживати службовим становищем. Вони звертають увагу на те, що сексуальність і стосунки поміж статями — це не лише безкінечно травмовані домаганнями жінки та самовпевнені чоловіки. Це також сфера гри та задоволення, помилок і розчарувань, пропозицій і відмов. Молоді роки більшості авторок листа минали під час так званої «сексуальної революції» 1960 років — час, коли проблеми «особистих кордонів» і «зони комфорту» мало кого хвилювали.
Цим жінкам, які тоді відкривали для себе можливості сексуальної свободи поза суспільною мораллю та осудом суспільства, вже не так цікаво жити в сучасному світі. Світі «асексуальної революції», де під тиском ретроспективних звинувачень, чоловіки мають підстави боятися покласти руку на коліно колежанці або тричі подумають перш ніж надіслати повідомлення двозначного змісту жінці, у взаємності почуттів якої вони не впевнені.
Про який фемінізм ідеться?
Феміністичні ініціативи, дуже потужні у Франції, одностайно засудили лист Деньов. Для більшості феміністок очевидно, що авторки листа приховують внутрішню мізогінію та презирство до жертв, зухвало демонструючи брак солідарності з реальними жертвами сексуальних домагань.
Але очевидно й інше: авторки відкритого листа не виступають проти фемінізму загалом. Вони проти однієї з проблем фемінізму — «правил гри» у сфері сексуальних стосунків між статями.
Так, приміром, для них є очевидною можливість вибору жінки відповідати на флірт з боку чоловіка («Свобода казати «ні» сексуальній пропозиції і є свободою докучати»), а також розуміння того, що мати чи не мати дітей — це таки вибір жінки («для тих з нас, хто обрав можливість мати дітей»).
Вони переконані, що жінки мають право боротися за рівну оплату праці та працювати на керівних посадах. Водночас так само мають право «отримувати насолоду від того, щоби бути сексуальним об’єктом для чоловіка», а банальне притискання в метро, хоч і «є порушенням», але, зрештою, «може й не стати травматичним досвідом на все життя» — жінки просто можуть його не помітити чи не звернути уваги.
Лист підписали добре освічені, відомі жінки із захищених верств суспільства, ті, кому в принципі нічого не загрожує. Можливо, тому їм важко ідентифікувати себе з жертвами зґвалтувань чи домашнього насильства.
Вони не бояться залицянь чоловіків, уміють постояти за себе, а сексуальний досвід не сприймають як травматичний. Їм немає чого боятися. Окрім «пуританства» нового світу.
«Право докучати»: Франція між галантністю та фемінізмом
Окрім того, не варто забувати, що Франція є країною із сильними традиціями галантності. Саме у Франції ще в ХVII столітті, при королівському дворі, виникає традиція вишуканого залицяння до жінок.
Саме про галантність ідеться на початку відкритого листа, опублікованого в Le Monde: «Зґвалтування — це злочин. Але наполегливе й незграбне приставання — це не злочин, а галантність — це не ознака агресивного мачо».
Загалом французька традиція перебуває поміж середземноморським мачизмом, де публічний простір занадто сексуалізований, що виражається, зокрема, у практиках публічного приставання до жінок. І традицією нордичною, яку характеризує стриманість і пуританізм у стосунках між чоловіком і жінкою. У північних культурах ставлення до жінки зазвичай є підкреслено цнотливим, а сексуальна енергія нерідко знаходить собі розраду в інституті проституції, а пізніше — в культурі порнографії.
Заразом Франція — країна із сильними феміністичними традиціями, батьківщина Симони де Бовуар, авторки «Другої статі». Саме тому французьке суспільство так сильно розкололося після оприлюднення листа.
Право на збереження гри в галантність та «залицяння» в епоху, коли суспільство незворотньо змінилося вбік боротьби за рівні права та можливості, — це прагнення залишити відмінність між жінками та чоловіками бодай у сфері сексуальності.
Реакція на відкритий лист у Франції
Реакція на відкритий лист у Франції була блискавичною і дуже різкою. Тема стала топовою в майже всіх медіа країни. А газета Le Monde, яка оприлюднила лист, дає можливість висловитися як критикам ініціативи, так і її апологетам.
В ефірах каналів відомі француженки всерйоз дискутують про те, чи може жінка отримати насолоду під час зґвалтування, а газети наводять сумну статистику про кількість жертв домашнього насильства у французьких родинах. До речі, цифри ці дуже невтішні.
Політики теж не забарилися з реакцією. Державна секретарка з питань рівності Марлен Шіаппа заявила, що лист є «небезпечним». Колишня міністерка з прав жінок Лоранс Россіньоль порівняла його з «ляпасом жінкам, які є жертвами сексуальних домагань». Сеголен Руаяль, відома французька жінка-політик, яка балотувалася на посаду президента у 2008 році, також стала на бік жертв, як і без того «розчавлені страхом говорити».
Голоси тих, хто засуджує лист, явно голосніші за тих, хто підтримує. Але це враження може виявитися хибним. Як написала письменниця Дафн Меркен: «На публіку ми всі говоримо #MeToo. Але в приватному просторі вагаємося».
Cексуальність і мистецтво: то про яку свободу йдеться?
11 січня, у розпал суспільної дискусії навколо відкритого листа, Le Monde опублікувала ще одну колонку. Її авторка — 41-річна французька письменниця та психоаналітик Сара Чіче. Саме ця жінка, а не всесвітньо відома Катрін Деньов, була «мозковим центром» відкритого листа. Публікація її нової колонки проливає світло на цю історію.
Усе почалося з того, що за три тижні до оприлюднення листа, під час зустрічі з видавцем, Сара почула зауваження про те, що у своїх літературних творах вона мала б «більше висвітлювати травми чоловіків і жінок». Подібні зауваження Сара чула не вперше. Саме в той час у неї виникла ідея публічної відповіді.
Вона зібрала знайомих та подруг, вони разом обговорили основні тези, а згодом підписали лист. Писала його Сара.
Саме цим можна пояснити важливе порівняння, у відкритому листі — порівняння між сферою мистецтва та сферою сексуальної свободи. На думку авторок листа, мистецтво має право «обурювати» чи «докучати», так само як «сексуальні імпульси» за своєю природою можуть «ображати» та «турбувати».
Звідки це порівняння і чому воно важливе? У колонці від 11 січня письменниця розвиває цю думку. Вона вважає, що популярність «оповідей жертв насильства» від першої особи та сповідань про пережиті сексуальні, соціальні та політичні травми, стали культурним мейнстримом в Європі. Цей тип культури витісняє все інше, а «певний різновид фемінізму перейшов на службу до культурного ревізіонізму»:
«Режисер «Кармен» робить з героїні Бізе вбивцю свого вбивці. Інші хочуть переписати «Сплячу красуню», щоб урятувати принцесу від поцілунку, дозволу на який вона не давала. Від того моменту, як Катрін Деньов підписала нашу колонку, «Денна красуня» стала апологією насилля над жінками».
Письменниця впевнена: домінування теми травми та жертви в сучасному мистецтві збіднює його, так само як тема травми та насильства не вичерпує всієї палітри сфери сексуального життя людини.
Політизація мистецтва, прагнення перетворити його винятково на інструмент виправлення соціальних несправедливостей або на терапію пережитих травм сучасної людини — ось те, що насправді хвилює авторок листа, написаного Сарою Чіче та підписаного Катрін Деньов.
Те саме стосується і сфери сексуальної свободи. Саме політизація сфери сексуального, перетворення приватних стосунків між статями на сферу, яку чітко регламентує суспільний договір, колективний осуд чи закон — це те, проти чого виступають авторки листа.
Вони воліють залишити частину мистецтва, як і частину сексуальної свободи — тієї частини, яка не порушує кримінальний кодекс — поза межами публічної сфери, поза політикою.
Тетяна Огаркова, Hromadske.ua
Джерело – Hromadske.ua
