Станом на початок березня 2024 року Офіс Генерального прокурора повідомляє про 274 факти сексуального насильства, пов’язаного з війною. Від цих злочинів постраждали 177 жінок, 97 чоловіків, 13 неповнолітніх, серед яких — 12 дівчат, один хлопець. Найбільше таких фактів зафіксували на Херсонщині, Київщині, Донеччині й Харківщині.
7 березня в просторі «Lviv Media Hub» показали документальний фільм «Абетка», який порушує тему сексуального насильства й доступу до освіти під час збройних конфліктів. А також обговорювали проблему документування випадків сексуального насильства, пов’язаного з війною, алгоритми надання допомоги постраждалим та механізми покарання винних у цих злочинах.
15-хвилинна стрічка естонської режисерки Мадлі Ляене розповідає про 19-річну Веле, яку зґвалтували під час громадянської війни в Ліберії. З історії головної героїні ми розуміємо, що вона не змогла навчатися через вагітність. Зараз жінка разом із донькою ходить до школи й намагається надолужити втрачене — опановує грамоту.
Читайте також: Допомога тим, хто вціліли: як підтримати потерпілих від сексуального насильства
«Ми не проводимо паралелей із тим, що зараз відбувається в Україні. Нас цей фільм цікавить з огляду на те, з чим зіткнулася головна героїня, проживаючи певну травму. Бо те, що відбувається тут тепер, із нами набагато років», — каже проєктна менеджерка Мережі DOCU/CLUB Ніна Хома.
Стрічку презентували за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку USAID, Посольства Швеції в Україні, Національного фонду на підтримку демократії NED і Фонду де Франс.
Сексуальне насильство як воєнний злочин
Після перегляду модераторка зустрічі, аналітикиня Львівського медіафоруму Зоя Красовська разом із експертками Христиною Кіт і Мирославою Квасницею обговорювали фільм, а також проблему надання допомоги постраждалим від сексуального насильства в нашій країні.
Учасниці дискусії зійшлися на тому, що все-таки можна провести паралелі між фільмом і тим, що зараз відбувається в Україні. Втім треба розуміти, що сексуальне насильство під час внутрішнього збройного конфлікту (громадянської війни) принципово відрізняється від такого самого злочину, вчиненого під час міждержавного збройного конфлікту, тобто війни.
«Коли ми говоримо про сексуальне насильство як воєнний злочин та сексуальне насильство як ординарний злочин, то різниця між ними полягає в контексті, у якому цей злочин вчинили. Людина, яка вчиняє сексуальне насильство під час війни, розуміє наявність збройного конфлікту й використовує це на посилення конфлікту або як його інструмент. Ми також маємо розуміти, що під час війни люди живуть в обставинах примусу, як-то окупація, наявність зброї, військових чужої країни. Це ситуація, коли людина обирає між життям та згодою на статевий акт. І навіть коли постраждала особа погодилася, то ті обставини, в яких вона сказала «так», не можуть свідчити про добровільну згоду», — говорить очільниця громадської організації «Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем», адвокатка Христина Кіт.
Читайте також: Уляна Токарєва: Нам потрібен реєстр постраждалих від російської агресії
Жінки часто не усвідомлюють, що постраждали саме від сексуального насильства
Залежно від країни й типу збройного конфлікту, потреби у постраждалих від сексуального насильства різняться. Втім експертки зазначають, що часто ці люди зіштовхуються зі схожими проблемами. Наприклад, суспільство завжди засуджує жінок, які постраждали від сексуального насильства. Мовляв, «сама винна».
«Говорячи про сексуальне насильство, важливо пам’ятати, що воно може набувати різних форм — зґвалтування, каліцтво, примусове оголення, примус дивитися на сексуальну наругу над близькими особами тощо», — підкреслює Зоя Красовська.
Те, що жінки часто не усвідомлюють, що постраждали саме від сексуального насильства, підтверджує й координаторка Центру допомоги врятованим Мирослава Квасниця. Інколи люди через пережитий стрес не звертають уваги на той факт, що їх, наприклад, змушували роздягатися на блокпостах.
Серед тих, хто звернулися до Центру допомоги врятованим, — здебільшого жінки від 18 до 59 років і старші. Як зазначає експертка, чоловікам говорити про це зазвичай складніше, але фіксують і такі випадки. Також у Центрі працюють із постраждалими дітьми.
«Ми запитуємо батьків про тривожність, складнощі з концентрацією уваги, розлади харчування. І коли з дитиною починає працювати психологиня, то на певній сесії може відкритися, що дитина була свідком сексуального насильства», — розповідає Мирослава Квасниця.
Бракує професійної допомоги потерпілим
Експертки наголошують, як важливо, щоб медіа приділяли більше уваги темі сексуального насильства, пояснювали, як його ідентифікувати. Тоді постраждалі розрізнятимуть форми цього злочину й зможуть вчасно звернутися по допомогу. Окрім того, від ЗМІ очікують допомоги в адвокатуванні окремих державних програм із допомоги постраждалим від сексуального насильства.
Христина Кіт нагадує, що в травні 2022 року уряд і спеціальна представниця Генерального секретаря ООН із питань сексуального насильства в умовах конфліктів Праміла Паттен підписали рамкову програму співробітництва щодо запобігання та протидії сексуальному насильству, пов’язаному з війною. Реалізація цієї ініціативи покладена на всі органи державної влади.
«Якщо медіа почнуть писати про це, у нас, можливо, з’являться державні програми для постраждалих. Сьогодні держава не має жодних спеціалізованих послуг для постраждалих від сексуального насильства як воєнного злочину. Як би мені від цього не було сумно, 80% допомоги постраждалим надають громадські організації», — резюмує адвокатка.
За її словами, в Україні наразі бракує професійної допомоги потерпілим. І проблема полягає не у фінансуванні, а у відсутності системного підходу. Зараз важливо готувати кваліфікованих фахівців і фахівчинь та сформувати довіру постраждалих до державних органів. А це можливо за умови, якщо людям гарантуватимуть захист і конфіденційність.
«Коли ми говоримо про побудову системи цих послуг, треба звертати увагу на їхню гендерну специфіку, тобто окремо для жінок і для чоловіків. Тому що сьогодні навіть у громадському секторі, ми не маємо достатніх послуг для чоловіків, які пережили катування та каліцтво статевих органів, а подекуди — і психотерапевтів, які готові з ними працювати. І цей аспект не врахований державою», — каже Христина Кіт.
Читайте також: Як допомогти тим, хто потерпає від насильства — покрокова інструкція
За словами адвокатки, першим вагомим кроком до системного надання допомогти постраждалим може стати ухвалення законопроєкту «Про статус постраждалих від сексуального насильства під час збройної агресії Російської Федерації». Документ передбачає систему невідкладних проміжних репарацій для постраждалих від сексуального насильства, але наразі його лише готують до першого читання.
Нагадаємо, раніше стало відомо, що постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного з війною, планують виплачувати невідкладні проміжні репарації у вигляді одноразової грошової допомоги. Сума виплати має становити 3 тисячі євро. Пілотна фаза проєкту стартує 15 квітня і триватиме до кінця жовтня 2024 року.
Наталка Сіробаб