Головна Колонки Сексизм і традиції совдепу в міській раді

Сексизм і традиції совдепу в міській раді

«Ні, ні! Це точно не про нас!», — заперечать представники міської ради будь-якого українського міста. Але… Будьте чесними з собою — придивіться і визнайте, що у вас теж чимало подібного є…

Мені здається, нашому суспільству бракує вміння визнавати помилки. І чого б воно так? Здавалося б, ще зі школи нас вчать виконувати «роботу над помилками», але немає сформованої навички ані бачити помилки, ані пояснювати свої й чужі помилки оточуючим, ані визнавати їх, ані виправляти… Як писав класик, ми —  «народ-богоносець». Уперто будемо стояти на своєму, навіть коли на виду всі докази та беззаперечні аргументи.  От, скажімо, в цій колонці я хочу розповісти про кілька прикладів сексизму в Кременчуцькій міській раді, щоб, як мінімум, озвучити проблемні питання. Але, швидше за все, дискусія розгорнеться навколо моєї персони, а не цієї теми. 

Дуже низька ймовірність, що оточуючі справді замисляться: та що ж воно таке — той «сексизм» — і чому погано, коли він є? 

Безумовно, слово «сексизм» має негативну конотацію. Це упереджене або нерівне ставлення до жінок, приниження, знецінення. Але крім чорного кольору, маємо ще 40 відтінків сірого. Так і з сексизмом — окремі дрібні форми не завдають великої шкоди, але як мільйони краплин збираються в дощову хмару, так і мільйони дрібних проявів сексизму (свідомих та неусвідомлених) посилюють усталені стереотипи про традиційні соціальні ролі жінок і чоловіків, створюють бар’єри.

«Дєвочькі, ми ізучілі нємножко глубже…»

Так сталося, що останні тижні в Кременчуці пройшли під знаком жіночих мітингів. У місті заблокували роботу 11 дитсадків, а школярі з 1 по 11 клас були на дистанційному навчанні впродовж чотирьох тижнів. Батьки вимагали від влади рішень: терміново завершити ремонти дитсадків та пустити до шкіл початкові класи. У мітингах брали участь здебільшого жінки. 12 листопада в Кременчуцьку міську раду на засідання прийшли матері школярів. Скільки тих жінок було, я не знаю, їх облич не видно. На жаль, такі в нас демократичні порядки в мерії, що відеотрансляція засідань показує лише головуючого. Може ще заступників, бо вони сидять поруч. 

Отже, пані з мітингу, яких запросили на засідання, говорили довго та аргументовано. Вочевидь, вони добре підготувалися: зібрали статистику, наводили приклади з інших міст. Слухати їх — одне задоволення: з гідністю та повагою до опонентів, вони вперто наполягали на своєму. 

І так само вперто міський голова використовував звертання «дєвочкі», наче перед ним не матері школярів, не жінки з власним життєвим досвідом, не фахівчині, не представниці громади, а просто дівчатка-підлітки, яким поблажливо вказують на їх некомпетентність. 

Як ви думаєте, звертання «дєвочки» до жінок в адміністративній будівлі — це сексизм?

Я переконана, що так. Навіть якщо це сказано «за звичкою», бо ніяк не виходить прижитися слову «пані» в нашому зросійщеному полтавському регіоні. Ніяк не виходить у місцевого самоврядування в цілому та в окремих посадовців зокрема керуватися у своїй поведінці принципами українського законодавства. У далекому 2005 році прийнято закон про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків (читай «дєвчат і пацанів» — відповідно до лексикону міського голови Кременчука Віталія Малецького). Тобто, усі чиновники складають екзамен на знання законодавства, але немає думки про те, що закони — це не лише про важливі державні справи, а й про щоденне життя і власну поведінку та манеру спілкування. 

Про славетних чоловіків Кременчука і… просто кременчужанок

Іще один приклад сексизму, так би мовити, безособового… Тобто, сам факт є, а за ним стоїть хтось невідомий. Зрештою, це не головне, важливіше розібратися із ситуацією. 

Отже, у Кременчуцькій міській раді є кімната для депутатів і депутаток. Там книжкова полиця із місцевими виданнями. Мою увагу привернула серія книжок «Славетні чоловіки Кременчука». В анотації сказано, що вона «розповідає про кращих людей Кременчука, які присвятили своє життя його розбудові й залишили пам’ятний слід в історії міста». Як я зрозуміла, таких видань було щонайменше три. І друге вийшло якраз у 2005 році, коли якраз ухвалювався закон про рівність чоловіків та жінок, а отже тема недискримінації не була новою. Але в Кременчуці хтось продовжував возвеличувати мудрих керівників, хтось ініціював чергове видання і в 2012 році. На це було виділено кошти з бюджету. Із цікавого: авторками статей про славетних чоловіків є переважно жінки. Тобто, традиції радянської номенклатури (чоловік — «начальник», а жінки — «обслуга») можна простежити і на прикладі упорядкування цих книжок. 

Лариса Гориславець

Але буду чесною. Схожа серія книжок про жінок Кременчука все-таки є, тільки вона має скромнішу назву — просто «Кременчужанка», «наче зірка на небосхилі Всесвіту, що осяває щодення світлом добра і любові».

Книжки-докази містечкового сексизму

Також є окрема серія «Славетні люди Кременчуцького краю». В одному з випусків  бачу фото усіх героїв збірки: 14 чоловіків і 6 жінок. Зрозуміло, що в промисловому Кременчуці чоловіків-керівників було арифметично більше, і хто б міг допустити, аби поставити їх в один ряд із жінками, які традиційно в освіті-культурі? Тож так повелося і не зникає. Стоять у депутатській кімнаті книжки-докази містечкового сексизму. Хотілося б думати, ніби це пам’ятки  радянської доби, але рік видання — не такий вже й далекий.

Прикро визнавати, що місцеве самоврядування досі тримається за традиції совдепу — оспівувати величних керманичів якщо не держави, то окремого міста. 

Шкода, що в публічному просторі досі немає обговорення теми, як краще і як не можна розповідати про успішні історії жителів_ок міста: спортсменів_ок, науковців_иць, керівників_иць та ін. І, мені здається, ми досі залишаємося в парадигмі совдепівського преклоніння перед «славетними чоловіками», якщо ніхто не звернув увагу, що поруч зі «славетними кременчужанами» мають бути «славетні кременчужанки» (але краще без пафосних епітетів щодо обох статей).

Наостанок хочу ще раз звернутися до працівників і працівниць органів місцевого самоврядування: перш ніж заперечувати сексизм, подивіться уважно навкруги. І… похваліть себе, якщо знайдете. Це вже буде першим кроком до змін, до реальної рівності. 

А тим часом на сьогодні серед міських голів жінок приблизно 8%, серед селищних — 14%, серед сільських — 32%. Нам є над чим працювати. 

Лариса Гориславець, 

депутатка Кременчуцької міської ради, тренерка з освіти з прав людини, феміністка

Більше публікацій
Більше публікацій Лариса Гориславець
Більше публікацій Колонки