Жінки, які кандидували на місцевих виборах, ухвалювали рішення про участь у виборах самостійно. Основною мотивацією було бажання впливати на важливі процеси у своїй громаді. Такі результати показало дослідження участі жінок в місцевих виборах – 2020, які провела «Опора».
В опитуванні взяли участь 290 кандидаток із усіх областей України та м. Києва. У кожній області респонденток обирали за такими критеріям: по 4 кандидатки від кожного типу місцевої ради: міської (у обласному центрі), обласної та будь-якої однієї районної ради. При цьому двоє з таких кандидаток не пройшли до ради, а двох – обрано.
Гендерна квота як шанс на перемогу
Гендерна квота сприяла тому, що політичні партії почали цілеспрямовано залучати більшу кількість жінок та включати їх до списків, показує дослідження. Більшість респонденток (понад 95%) висловилася на підтримку гендерних квот, а 12 (4,1%) навіть пропонували підвищити її до 50%. Кандидатки вказували на те, що іноді саме гендерні квоти допомогли конкретним жінкам потрапити до списку і до певного номеру у виборчих списках.
Водночас, 3,8% опитаних вважали квоти недоцільними. Вважають, що вони тільки посилюють дискримінацію щодо жінок та применшують їхню спроможність до професійної та вмотивованої участі у виборчому процесі.
Також респонденти говорили, що чули про випадки залучення «технічних» кандидаток. 5 опитаних жінок зізналися, що їх відразу залучали у ролі «технічних» учасниць виборів.
Місце має значення
Абсолютна більшість жінок з числа тих, хто отримали представницький мандат, була включена до першої десятки в єдиному багатомандатному виборчому списку (понад 80%) та територіальному виборчому списку (понад 76%). Також 14 з них було № 1 у єдиному списку. Серед жінок, які не пройшли на виборах, до першої десятки в єдиному списку було включено втричі менше жінок, ніж з першої категорії. Хоча більша кількість жінок, які в результаті не отримали представницького мандата, були включені до першої десятки у територіальному (129 проти 111).
Опитування також показало, що не всі кандидатки обізнані з тим, як формуються виборчі списки. Лише близько четвертини (від 23,8% – ті, що не пройшли, до 28,3% – ті, що пройшли) вважають, що рішення політичних партій про включення їх до єдиного та територіального виборчого списків під певним номером є справедливим та належним. Це може свідчити про те, що партії не мають прозорих та зрозумілих механізмів формування виборчих списків.
Абсолютна більшість опитаних – 237 респонденток (82%) – зазначила, що доступ до партійних ресурсів був цілком рівномірним.
“У нас настільки активні дівчата в партії, що ми постійно на перших ролях були. Критерій «жінка – чоловік», ну ні разу такого не було! На телебачення ходили однаково, на мітинги – однаково, щодо ресурсів – все однаково”.
На нерівність доступу для жінок (порівняно з чоловіками) або відсутність фінансових ресурсів від партії вказали 36 жінок (12,4%), із яких 15 респонденток (5,2%) наголосили, що фінансової допомоги від партії не було, але був доступ до агітаційних, інформаційних матеріалів, медійних ресурсів.
Бар’єри передвиборчих кампаній
Абсолютна більшість жінок казала, що рішення про участь у виборах приймала самостійно або ж обговорювала його з близькими, щоб раціонально спланувати догляд за дітьми та розподілити інші сімейні обов’язки. Лише 5 жінок (менше 2% опитаних) визнали, що вони не мали справжнього наміру отримати представницький мандат, а «допомагали друзям».
Учасниць дослідження попросили також оцінити рівень доступу до участі у виборах жінок та чоловіків. Майже 96% жінок стверджували, що доступ до виборів був однаковим як для чоловіків, так і для жінок. Водночас майже 95% опитаних вказали на те, що досі існують бар’єри для політичної участі саме жінок в Україні, хоча й не визнавали дію таких бар’єрів щодо себе.
Читайте також: «О, так ти ще й розумна!»: як публічним жінкам протидіяти дискримінації
На запитання про те, чи зазнавали жінки щодо себе проявів сексизму у зв’язку із участю у виборах, більше 90% опитаних заперечували такий негативний досвід щодо себе. І лиш кілька зазначили, що відчували зневажливе або недовірливе ставлення з боку виборців та, іноді колег. 53 кандидатки (18,3%), повідомили, що до них застосовувався «чорний піар». 17 жінок (6%) зазнали утиску за віковою ознакою (ейджизм) – як у випадках, коли кандидатки були молоді (переважно до 30 років), так і тоді, коли їх вік складав понад 60 років.
Також до основних бар’єрів, які обмежують доступ жінок до обрання депутатами місцевого рівня, респондентки зазначали побутові, сімейні, домашні обов’язки. У відповідях також наголошували про стереотипне сприйняття. Серед яких: «жінка берегиня»; «жінки дуже багато беруть на себе зобов’язань, пов’язаних із домашнім побутом»; «жінка більше зайнята домашніми та сімейними клопотами, тому не може приділяти таку увагу політичній активності, як чоловіки».
Серед інших бар’єрів для політичної участі жінок респондентки називали особисті (психологічні) – 113 (89%), фінансові – 86 (29,7%), низький рівень довіри до жіночого лідерства – 51 (15,7%).
15 (5,2%) кандидаток зазначили, що не помітили перешкод до участі жінок у виборах або ж такі бар’єри були однаковими для чоловіків і жінок.
Простежується тенденція, що жінка має відповідати низці критеріїв, щоб «заслужити» своє місце в політиці: середній вік, матір (але не багатодітна!) і дружина, має значні заслуги в громадському і професійному житті, повинна докласти певних зусиль, щоб бути почутою.
Читайте також: Чому жінки не очолюють великі міста?
Що після виборів?
Представницький мандат отримали 145 опитаних, із яких 6 (4%) обрані секретарями комісій / фракцій. 75 депутаткам (52%) після обрання пропонували очолити комісію або фракції, тоді як 62 жінки (43%) таких пропозицій не отримували.
Водночас 78,6% жінок (114) задоволені своєю позицією (роллю) в ОМС після обрання, а 88,2% (128) – задоволені або ж мають вплив на процес ухвалення рішень у фракції. Переважна більшість говорить про застосування демократичних механізмів прийняття рішень фракцією, коли всім членам фракції дають можливість висловитись по кожному питанню, до кожного зауваження прислухаються і рішення ухвалюють консенсусом. Лише 14 (9,7%) респонденток висловили незадоволення своєю позицією після обрання. В основному це депутатки, які претендували на певні посади, проте обраними на ці посади не були.
Слід зауважити, що не всі жінки прийняли пропозиції очолити фракцію або комісію. Відмови пов’язані з внутрішнім страхом та невпевненістю, браком політичного досвіду та фахових знань, зайнятістю та віком. Розповідали випадки, коли певну посаду у фракції чи комісії пропонували в «обмін» на голосування. Така ситуація, безперечно, є не проблемою гендерної рівності, а партійної корупції.
50%
