Головна Статті Стамбульський прецедент: чому Туреччина вийшла зі Стамбульської конвенції

Стамбульський прецедент: чому Туреччина вийшла зі Стамбульської конвенції

3
540
Плакат із вимогою ратифікувати Стамбульську конвенцію, Київ, Марш жінок, 2021
Стамбульська конвеція: без надії сподіваюсь,
Фото Марії Матяшової

Платфома «Ми подолаємо феміцид» (We Will End Femicide Platform) опублікувала звіт за 2020 рік, який зафіксував 300 випадків вбивств жінок чоловіками у Туреччині та 171 випадок підозрілих смертей жінок. 77 жінок убито з початку цього року. Ці чоловіки були з жінками у шлюбі, стосунках чи були їхніми колишніми чоловіками й бойфрендами, батьками та синами, а вбивства відбувалися вдома, на вулиці, на роботі, у машині, готелі і навіть у перукарні.

Платформу створили після резонансної справи Озгеджан Аслан, 19-річної студентки, яку водій маршрутки вбив при спробі зґвалтування 6 років тому. Тоді на протести вийшло безліч людей.

Інший резонансний випадок стався з 27-річною Пінар Гюльтекін, яку 2020 року викрав і вбив 32-річний чоловік (за одними версіями – бойфренд, за іншими – той, хто переслідував Пінар, і кого вона напередодні заблокувала у всіх соцмережах). Тоді протести відбувалися на вулицях Стамбула, а в мережі супроводжувалися кампанією #WomenSupportingWomen (Жінки підтримують жінок) та #ChallengeAccepted (Виклик прийнято).

Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я теж насторожують: у Туреччині 38% жінок протягом життя зазнають насильства з боку партнера порівняно з 25% у Європі.

Graphical user interface, text, application

Description automatically generated

Хоча уряд та президента Туреччини часто й небезпідставно критикують за порушення прав людини, у березні 2012 року турецький парламент першим одноголосно ратифікував Стамбульську конвенцію.

А 20 березня 2021 року президент та одночасно голова уряду Реджеп Тайїп Ердоган (теж, в якомусь сенсі, одноголосно) постановив, що Туреччина виходить зі Стамбульської конвенції.

Читайте також: Туреччина вийшла зі Стамбульської конвенції

Виникає питання, чому Туреччина пішла на цю угоду, якщо зараз від неї відмовилася? Якими були причини відмови? І зрештою – що за це буде Туреччині і що чекає на Стамбульську Конвенцію? Спробуймо розібратися.

Що таке Стамбульська конвенція

Стамбульська конвенція стала системною відповіддю країн Ради Європи на проблеми насильства щодо жінок і дівчат. Зокрема це стосується домашнього насильства, насильства, вчиненого партнером, чоловіком чи іншим родичем. Дії щодо яких СК перенесла з приватної до публічної площини.

Для цього СК проголосила, що права людини мають бути понад культурні, релігійні, соціальні та інші особливості країн і суспільств – жодні «убивства честі», переслідування, домагання, примусові шлюби не можуть бути виправданням насильства.

СК вводить ці терміни у юридичний дискурс: різновиди фізичного насильства, економічне та психологічне насильство, гендерно обумовлене насильство.

Держави-підписанти, які ратифікували угоду, мають приймати також необхідні національні закони, щоб виконувати конвенцію. Втім, мова йде не лише про покарання винних (хоча це, безсумнівно, важлива частина угоди). Йдеться також про захист жертв та попередження проявів насильства через освіту та зобов’язання збирати дані про акти насильства.

Зі свого боку, Рада Європи запровадила незалежний моніторинговий механізм GREVIO.

Що не так із документом?

Туреччина більш як півстоліття намагається налагодити партнерські відносини з Європейським Союзом, аж до наміру стати державою-членом ЄС. Факт одноголосної ратифікації парламентом Туреччини Стамбульської конвенції часто був козирем турецьких урядовців, який свідчив про прогресивність їхньої держави. Адже шість чинних країн-членів ЄС досі не ратифікували документ.

Юристка Ерен Кескін пояснила в інтерв’ю Центру гендерних питань, справедливості та безпеки, що в час, коли Туреччина підписувала СК, партія влади мала більше підтримки в країні, була м’якішою, більше зважала на ЄС, а також, що у той час тривав мирний процес із курдами. Далі все змінилося.

Головні закиди, які нині озвучують турецькі посадовці, що СК «заохочує до розлучення» та «підриває традиційні сімейні цінності».

Після оголошення про вихід з СК, директор з комунікацій та спікер президента Фахреттін Алтун процитував президента, що «початкову гарну ідею викрала група людей, які намагаються унормувати гомосексуалізм». Нібито, йдеться про поняття гендеру та «гендерно зумовленого насильства», які почали застосовувати, щоб захистити права ЛГБТКІ+ та «нав’язати їхні ідеї всьому суспільству».

А віцепрезидент Фуат Октай написав у Twitter: «Збереження нашого традиційного соціального полотна захистить гідність турецьких жінок. Для цієї високої мети немає необхідності шукати засобів ззовні або вдавати з себе інших».

Втім, причин відмови від Стамбульської конвенції значно більше.

Чому Туреччина вийшла з угоди?

Рішення президента Туреччини, хоч і з’явилося раптово та в ніч на суботу, однак уже протягом певного часу висіло у повітрі.

Утримання при владі Партії справедливості та розвитку (турецька абревіатура – АКР), яку очолює Ердоган, відбувається завдяки її коаліції з ультраправою Партією націоналістичного руху (турецька абревіатура – МНР).

Видання Deutsche Welle зазначило, що високопоставлені члени АКР, почали сперечатися, що ця конвенція «заохочує аморальний спосіб життя, такий як гомосексуалізм», і що, мовляв, Ердоган піддався цьому впливові через спадання підтримки виборців у час економічної кризи. За ще одним поясненням, Ердоганові потрібні голоси ісламістів, зокрема з партії «Саадет» («Щастя»).

Зауваження про кризу не перебільшене. У 2018-му слідом за санкціями США відбулося падіння турецької ліри на 11% відносно долара, до обмінного курсу 5,09 лір за долар. Слідом за рішенням про вихід зі СК уже відбулося падіння турецької ліри на 15% щодо долара, до 8,39 лір за долар.

Причина в тому, що тієї ж суботи Ердоган неочікувано для зовнішніх інвесторів звільнив керівника Турецького центрального банку Наджи Агбала, призначеного на посаду п’ять місяців тому і який доволі успішно стримував інфляцію в країні, але намагався вибудувати незалежну інституцію. Втім, можна зустріти коментарі, що на такий стан ліри вплинуло й рішення про вихід Туреччини з СК, бо реакція Байдена не забарилася.

Нарешті, Виконавчий директор організації Human Rights Watch Кеннет Рот, вважає вихід Ердогана зі Стамбульської конвенції актом протидії будь-якій опозиції, яка може завадити йому втриматися у владі. У цьому випадку йдеться про жіночі організації, адже жіночий рух – одна з найсильніших ланок громадянського суспільства Туреччини на сьогодні.

Що кажуть юристи?

Коментарі юристів поза урядом співзвучні: такі дії президента – незаконні.

Директорка Центру основних прав та професор міжнародного права Школи Герті в Берліні Башак Чали зазначає, що відповідно до Конституції Туреччини, закон, який прийняв парламент, може бути змінено лише парламентом, а не президентом.

Deutsche Welle цитує турецьких юристів, які вказують на процедуру виходу з цієї міжнародної угоди: спершу парламент має прийняти відповідне рішення вийти з СК, після чого глава держави має діяти на виконання цього рішення – і повідомити Раду Європи про намір залишити конвенцію. Тож виглядає, що неправомірне рішення глави держави можна оскаржувати в суді, що й зробила одна з організацій захисту прав жінок і дітей в Туреччині.

Варто, однак, зазначити, що як і майже все інше в Туреччині, судову гілку влади контролює АКР і Ердоган. Як ілюстрація – заява міністра юстиції, що виконавча влада має повноваження відмовитись від міжнародних договорів без попереднього розгляду питання парламентом. Тож заяви про незаконність рішення поки що ними і залишаються.

Реакція лідерів західних держав

Події у Стамбулі викликали блискавичні відповіді від міжнародних організацій та урядів, і всі вони переважно наголошують на відкаті Туреччини назад, збільшенні загроз для жінок у країні та небезпечному сигналі жінкам Європи та поза нею.

Насамперед на сторінці Ради Європи з’явилася спільна заява Генерального секретаря Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич, міністра закордонних справ Німеччини і Голови Комітету міністрів Ради Європи Гайко Мааса та президента Парламентської асамблеї Ради Європи Ріка Дамса:

«Ми глибоко шкодуємо про рішення президента Туреччини вийти з цієї Конвенції, яка має широку підтримку в країні, без будь-яких парламентських дебатів. […] Вихід зі # Стамбульської конвенції позбавить Туреччину та турецьких жінок життєво важливого інструменту протидії насильству. Ми […] закликаємо турецьку владу не послаблювати міжнародну систему захисту жінок від насильства, яку заснувала Стамбульська конвенція».

Речник Генерального Секретаря РЄ Даніель Хольтген додатково цитує такі її слова:

«Оголошення про вихід Туреччини зі Стамбульської конвенції Ради Європи про насильство щодо до жінок є величезним кроком назад, який ставить під загрозу захист жінок в Туреччині, по всій Європі і за її межами».

A person speaking into a microphone

Description automatically generated with medium confidence

Акцент на «необдуманому рішенні» поставила у своїй заяві комісарка Ради Європи з прав людини Дуня Міятович, адже не було ані дебатів у парламенті, ані обговорень з громадянським суспільством, ані дискусії у пресі – але це, на жаль, Туреччина сьогодення:

«Указ Президента Туреччини, опублікований 20 березня, який оголошує про вихід з Конвенції Ради Європи про попередження та протидію насильству проти жінок та домашньому насильству, є необдуманим рішенням. Це підриває права жінок і надсилає неправильний сигнал усім жінкам у Туреччині та за її межами».

Заяви від Європейського Союзу також не стали несподіванкою. Жозеп Боррелль, Верховний представник Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки закликав Туреччину змінити рішення:

Graphical user interface, text, application, email

Description automatically generated

Читайте також: Кагарлик та гендерне насильство: Для чого Україні Стамбульська конвенція?

Урсула фон дер Ляйєн, Президентка Європейської комісії, додала заохочення іншим країнам-підписанткам ратифікувати Стамбульську конвенцію: 

Graphical user interface, text, application, email

Description automatically generated

Спеціальний доповідач ООН з питань насильства щодо жінок Дубравка Шимонович та інші експерт(к)и назвали рішення Туреччини «дуже тривожним кроком назад»:

«Це надсилає небезпечний сигнал про те, що насильство над жінками не є важливим, оскільки існує ризик заохочення злочинців та послаблення заходів щодо його запобігання».

Серед лідерів західних країн заяву з приводу виходу Туреччини зі СК зробив президент США Джо Байден. Він назвав цей вчинок «великим розчаруванням»:

«Це невтішний крок назад для міжнародного руху за припинення насильства проти жінок у всьому світі».

З закликом до Туреччини переглянути своє рішення виступили й ООН Жінки: «Ми закликаємо Туреччину переглянути свій вихід зі # Стамбульської конвенції».

Graphical user interface, text, application

Description automatically generated

Реакції на рішення серед жінок Туреччини

Лідерки думок Туреччини також не мовчать. Щойно про рішення стало відомо, тисячі людей вийшли з протестами на вулиці.

Вихід з СК публічно засудила й турецька письменниця Еліф Шафак: «Вам не обов’язково розмовляти турецькою, щоб зрозуміти, які сердиті жінки, як глибоко розчаровані й ображені, і які надзвичайно сміливі. Підтримайте # Стамбульську конвенцію у боротьбі проти феміциду».

Graphical user interface, text, application

Description automatically generated

Навіть провладна Асоціація жінок і демократії (KADEM), заступницею голови якої є молодша дочка Ердогана, висловила невдоволення, оскільки Стамбульська конвенція «зіграла важливу роль у боротьбі з насильством».

А Amnesty Turkey тримає на контролі протести у Стамбулі та інформує світ:

«Протести закінчилися, але це ще не кінець. Жінки та ЛГБТІ+ протестуватимуть проти рішення наступними днями».

Graphical user interface, text, application, chat or text message

Description automatically generated

Що ця ситуація означає для Стамбульської конвенції і Ради Європи?

Стамбульська конвенція – це документ, який праворадикальні та релігійно орієнтовані політики Європи використовують для світоглядної боротьби з ліберально-налаштованими опонентами у своїх країнах.

Наприклад, уряд Польщі вже заявляв про такі наміри минулого літа, чим викликав хвилю критики в Раді Європи та в Європейському Союзі.

Але нині сталося так, що вперше держава-учасниця Ради Європи виходитиме з ратифікованої міжнародної угоди. Це може стати сигналом для інших: легше відмовитися від своїх міжнародних зобов’язань замість виконувати їх, і не треба тоді пекти раків, слухаючи альтернативні звіти.

Поглянемо бодай на Росію. Прикладами російських дій, які не відповідають цінностям Ради Європи, є протиправна анексія Криму, порушення прав людини у Криму, підтримка зброєю сепаратистських формувань на сході України, отруєння та вбивства російських опозиційних політиків і діячів у Європі, а наостанок й ув’язнення Олексія Навального. Такі дії Росії, однак, поки не призвели до протидії на рівні Ради Європи.

Подібне може статися і з Туреччиною, коли Раді Європі буде важливіше зберегти діалог, аніж будувати стіну. Обидва ці варіанти є крайніми, але інших рішень в організації поки не напрацювали.

Вочевидь, залишати ратифікацію Стамбульської конвенції у вільному плаванні може стати надто загрозливо. Болгарія, Латвія та Литва, Чеська Республіка, Словаччина та Угорщина, які ще не ратифікували угоду навіть із зауваженнями, можуть мати спокусу вийти з СК, якщо політичні перипетії у внутрішній політиці триватимуть, а громадян потрібно буде чимсь відволікти від національних проблем. 

Як щодо дій у відповідь?

Туреччина далека від поваги до прав людини загалом, й у цьому велика роль належить особисто президенту Ердогану. Його політика є причиною санкцій США, численних військових дій та конфліктів із сусідами, уповільнення переговорів про митний союз із ЄС, і як наслідок – погіршення турецької економіки та рівня життя громадян.

За обставин, поки Ердоган залишається президентом, а АКР має більшість у парламенті, єдине, що далі може робити Захід – це використовувати механізм «батога й пряника», намагатися якимсь чином стримати Ердогана й підтримати опозицію. 

АКР втратила абсолютну більшість у парламенті на попередніх виборах 2018 року – уперше за весь свій час у політиці, і тепер має іти на політичний союз з праворадикалами. Також АКР програла крісла мерів у Стамбулі, Анкарі та низці великих міст.

Наступні вибори до парламенту й вибори президента Туреччини заплановано на літо 2023 року, що за політичними мірками вже зовсім скоро.

Зрештою, західні лідери могли б вживати більш жорстку та менш дипломатичну риторику, зменшити спілкування до найнеобхіднішого, а в крайньому випадку й ставити питання щодо призупинення членства Туреччини у Раді Європи, замороження перемовин із ЄС про такий очікуваний Стамбулом митний союз.

Адже економічний тиск, який хоч і не завжди можна бачити неозброєним оком, все ж дошкуляє уявленням автократів про вседозволеність та власну непохитність. І, може, одного дня це стане останньою пір’їнкою.

Діана Зубко, для Жінки: 50%

Більше публікацій
Більше публікацій Зубко Діана
Більше публікацій Статті